VI. МАТЕРІЯ І ФОРМА ПРЕСВ. ЄВХАРИСТІЇ

Теза: Матерією тайни Євхаристії є пшеничний хліб і виноградне вино, формою слова установи: «Це є тіло моє» і «це є кров моя». Теза є теологічно певна.

І. ПОЯСНЕННЯ

Теза є одною з точок затяжного спору між Сходом і Заходом. Всі признають, що матерією є пшеничний хліб і вино. Різниця заходить тільки щодо якости хліба. Нез’єдинені обстоюють, що матерією є квашений хліб. В латинській Церкві уживається тепер тільки прісного, хоч в минулому уживання прісного і квашеного хліба не було постійне не лише в латинській але й Східній Церкві. І так на Сході від кінця V ст. уживали і квашеного і прісного, а від XI ст. тільки квашеного. На Заході від кінця IV ст. згадується про квашений хліб, а від VIII ст. виключно про прісний, як свідчать Алькуїн, Беда, Рабанус Маврус (+856 р.) і папа Лев IX.

Щодо вина то нема різниці, хіба тільки що на Сході в нез’єдинених уживають майже виключно червоне вино, як таке, що краще означає кров (Месопот, Макарій, Малиновський, Дивуніотіс і ін.). В латинській Церкві — червоне і біле. Католицькі богослови вчать, що важливо матерією є пшеничний хліб, квашений і прісний, і виноградне вино, біле і червоне, без різниці.

Теж і щодо форми тайни заходить різниця. Католицька наука твердить, що форму становлять слова установи. Нез’єдинені навпаки приймають, що пересуществлення наступає аж по молитву о Св. Духа, т.зв. епіклезу. Деякі нез’єдинені (Дивуніотіс, Макарій) уважають, що до важности Євхаристії мусить бути відправлена ціла Служба Божа. В тезі доказується, що Христос сам пересуществлював словами установи і що так чинила Церква.

До вина додається дещо води за давнім старозавітнім звичаєм пасхальної вечері, який теж зберіг Христос, і тому змішання вина і води означає дві природи в Христі (Монофізити відкидали цей обряд) та що з ребра Христа вийшла кров і вода. Злука вина і води символізує теж злуку Христа з вірними.

В тезі доказуємо, що Христос сам освячував словами установи і так поручив апостолам та їх наслідникам. Це виходить з практики Церкви в її літургіях і з пояснень св. Отців.

Що матерією в Євхаристії є хліб і вино — це є предметом віри (de fide), що матерією є пшеничний хліб і виноградне вино, це є теологічно певна гадка. Деякі богослови, між ними Дікамп, кажуть, що виноградне вино є матерією de fide, що пшеничний хліб, fidei proximum. Що формою є слова установи — це теологічно певне твердження. Сучасні теологи підкреслюють, що твердженням: Христос стає присутнім по виповненні слів — «це є тіло моє» і «це є кров моя», є fidei proximum. Дальше загальна думка богословів, як sententia theologice certa, є, що епіклеза не належить до форми Євхаристії. Так само теологічно певним є твердження, що форму освячення становлять виключно слова установи.

II. ПРОТИВНИКИ

Енкратити або гідропарастати (aquarii — водярі), як Таціян і його прихильники (пор. Епіфаній, Haer. 30, 16. 46, 2. 47, 1. MSG 41, 432. 840. 852) відкидали вино, бо воно походить від чинника зла, і вживали води. До водярів треба зачислити і ебіонітів. Св. Кипріян ганить тих католиків (ep. 63, 11. 12, ad Caecil. MSL 4, 394), що подекуди уживали води. А робили це тому, щоб виходом з уст видів вина по причастію не зраджувати себе і не виставляти на переслідування. Протестанти Гранат (Brot und Wasser, die eucharistischen Elemente bei Justin) намагався навіть доказати, що це був загальний звичай в первісній Церкві. Одначе спорадичні випадки ніяк не заважують на загальній, віковій практиці уживання вина, як це слідує з безчисленних свідоцтв Отців і церковних письменників. Артотирити artos — хліб, tyres — сир), як каже св. Епіфаній (Haer. 49, 2. MSG 41, 881B),: Ἀρτοτυρῖται δὲ αὐτοὺς καλοῦσιν ἀπὸ τοῦ ἐν ταῖς αὐτῶν μυστηρίοις ἐπιτιθέντας ἄρτον καὶ τυρὸν καὶ οὕτως τελεῖν τὰ αὐτῶν μυστήρια. додавали до хліба сира на пам’ятку жертвів патріярхів, що приносили овочі землі і овець. Катафриги і пепузіяни домішували до євхаристійного хліба кров дітей (Епіф. Haer. 48, 14. MSG 41, 877C), а новаціяни доливали до муки оливи. εἶναι τι καὶ αἵματος ἔργον φασὶ γίνεσθαι. Παῖδα γὰρ κομιδῇ νήπιον καὶ ἄρτι τῶν ὅλῳ τοῦ σώματος κατεχόντων ῥαφῶν χαλαῖς τὸ αἷμα αὐτοῦ προσσπρίζοντες εἰς αὐτοῖς ἐπιτηδείους σθένθουσι. Кальвіністи приймали як важну матерію в Євхаристії, в конечності кожний корм і напиток. Накінець до противників треба зачислити нез’єдинених. Михайло Керулярій і його прихильники учили, що опрісноки є неважною матерією. Теж невигідні вони з наукою католицької Церкви, приймаючи як форму не тільки слова установи але й епіклезу (Кавасилас, Марко Ефеський і ін.), про що нижче.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

В тих, так довго і широко дискутованих питаннях є тільки дві дефініції Церкви. Фльорентійський Собор означив, що Євхаристія правдиво довершується на пріснім або квашенім пшеничнім хлібі. Що хліб має бути пшеничний, це деякі теологи, як сказано вище, уважають або fidei proximum (Дікамп), або тільки theologice certum (Лєрхер, Полє), бо Собор на то справою не застановився і дав лише припис, а не остаточну дефініцію. (Definimus) in azymo sive fermentato pane triticeo corpus Christi veraciter confici; sacerdotesque in altero ips(or)um Domini conficere debere, unumquemque scilicet iuxta suae Ecclesiae sive Occidentalis sive Orientalis consuetudinem. (Denz. 692). Зрештою вже на II Ліонськім Соборі цар Михайло Палеолог зложив приписане визнання віри, що «sacramentum Eucharistiae ex azymo conficit eadem Romana ecclesia tenens et docens, quod in ipso sacramento panis vere transsubstantiatur in corpus et vinum in sanguinem Domini nostri Jesu Christi (Denz. 465 і A. Theiner et F. Miklosich — Monumenta spectantia ad Unionem ecclesiarum graecae et latinae, Vindobonae 1872, 18).

Щодо важности виноградного вина, нема виразного означення, але IV Лятеранський, Флорентійський і Тридентський Собори супонують в своїх дефініціях виноградне вино. Друга виразна дефініція є Тридентського Собору, про домішування води до вина: S.q.d… aquam non miscendam esse vino in calice offerendo, eo quod sit contra Christi institutionem: A.S. (Denz. 956). На Сході вже III Царгородський Труллянський Собор 692 р. був рішив проти Вірмен додавання води до вина при довершуванні Євхаристії.

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. У звітах Євангелістів сказано загально, що Христос узяв в руки хліб. Який це був хліб, ближче в св. Письмі не говориться. Тому одначе, що в часі пасхи жиди вживали звичайно пшеничного хліба і що під хлібом розуміється в Св. Письмі пшеничний хліб, при іншим хлібі є подане, що ячмінний, отже можна робити висновок, що Христос перемінив пшеничний і що пшеничний є матерією Євхаристії. Теж на основі Св. Письма можна робити висновок, що це був хліб не квашений, але прісний. Бо правдоподібно Христос взяв мацу, значить прісний хліб. Виразніше говориться про вино, яке в Св. Письмі означає тільки виноградне вино і такого уживано на Пасхальній Вечері. Зрештою це стверджує і сам Христос, коли каже до апостолів: «Не питиму від нині із цього плоду виноградного до того дня, коли питиму з вами із нового в царстві мого Вітця» (Мт. 26, 29).

Про форму каже Св. Письмо, що Христос освятив словами: «Це є тіло моє» і «це є кров моя, згл. це є чаша, новий завіт у крові моїй». Євангелисти і св. Павло подають у своїх звідомленнях все, що є конечне до справування Євхаристії. Про іншу молитву згл. форму, якою Христос перемінив би був хліб і вино, нема згадки. Хоч євангелисти кажуть, що Христос дякував (eucharistesas) і благословив (eulogesas) хліб і вино, одначе яка це була молитва, докладніше вони не подають. Тоді припустити, щоб вона пересуществлювала, а не сказані слова: «Це є тіло моє… », тим більше, що Христос додав, « це чиніть на мою пам’ятку ». Слова « це є тіло моє » самі з себе достаточно означують і спричинюють пересуществлення хліба і вони самі є словами, якими Христос благословив. Переміна хліба в тіло є найвищим благословенням. Слова установи треба уважати за сущі, бо коли про інше одні євангелисти згадують, а другі ні, то слова освячення наводять усі три і св. Павло. Лука і Павло закінчують звіт про установу і довершення Євхаристії словами Христа: « Робіть це на мій спомин ». Про окрему молитву освячення нема вже мови. З цього отже слідує, що тільки слова установи є формою Євхаристії.

Ясуючи сказане, можна зробити такий висновок: Така є матерія і форма Євхаристії, яку ужив Христос на Тайній Вечері. А що Христос на Тайній Вечері уживав до Євхаристії пшеничного хліба і вина та слів установи, отже вони є матерією і формою Євхаристії. Сказане потверджує ще аналогія з Мелхиседековою жертвою, який приніс хліб і вино.

2. Передання. І) Матерія. а) З св. Отців перший згадує про пшеничний хліб св. Іриней: « Quomodo constabit iis (єретикам) eum panem in quo gratiae actae sint, corpus esse Domini sui… si non ipsum fabricatoris mundi Filium dicant, i.e. Verbum eius, per quod lignum fructificat et defluunt fontes et terra dat primum quidem faenum, post deinde spicam, deinde plenum triticum in spica? (Adv. haer. IV, 18, n. 4. MSG 7, 1027), Климент Ол., (Str. VI, 11. MSG 9, 316), Оріген (In Gen. hom. 12, 5. MSG 12, 228).

Прастарий звичай додавати до вина трохи води потверджують Юстин і Іриней. « Відтак цьому, що проводить братям, приноситься хліб і чашу води і вина » (Юстин — δίδοται τῷ προεστῶτι τῶν ἀδελφῶν ἄρτος καὶ ποτήριον ὕδατος καὶ κράματος. Apologia I, 65 MSG 6, 428A). « Коли отже і замішане вино і приготований хліб приймає слово Боже і повстає Євхаристія тіла Христа ». “Οπότε οὖν καὶ τὸ κεκερασμένον ποτήριον καὶ ὁ γεγονὼς ἄρτος ἐπιδέχεται τὸν Λόγον τοῦ Θεοῦ καὶ γίγνεται ἡ εὐχαριστία σῶμα Χριστοῦ. (Adv. haer. V, 2, 3. MSG 7, 1125, 3). Про практику африканської Церкви додавати дещо води згадує св. Кипріян (Ep. 63, 13 — quando autem in calice vino aqua miscetur… Christo populus adunatur… MSL 4, 383).

б) Практика всіх Церков виказує, що уживали вони як матерії пшеничного хліба і виноградного вина з водою. Провінціяльний Собор в Картагіні (397 р.) рішив, ut in sacramento corporis et sanguinis Domini nil amplius offeratur, quam ipse Dominus tradidit, h.e. panis et vinum aqua mixtum. Труллянський Собор (692 р.) зложив з уряду вірменських єпископів і священиків, тому що вони за монофізітським звичаєм не освячували змішаного з водою вина.

в) З Отцями є згідний загал теологів за св. Томою (S. th. 3. q. 74. a. 3).

Вийомок становлять Кабтан і Біель та їх прихильники, що важною матерією є хліб з всякого збіжжя. Сьогодні уважають цю думку за неправдоподібну і з огляду на постанову С.І.С. (panis debet esse mere triticeus… vinum debet esse naturale de genimine vitis, can. 815) з латинських теологів ніхто її не боронить. На Сході і католики і нез’єдинені однозгідно уважали матерією тільки пшеничний хліб.

г) В декреті до Вірмен папа Євген IV поучує, що в Євхаристії, materia est panis triticeus et vinum de vite, cui ante consecrationem aqua modicissima admisceri debet » (Denz. 698). Давню практику літургій пригадує і Тридентський Собор. (Sess. 22. c. 7).

В Missale Romanum (De defect. III) завважується: « Si panis non sit triticeus, vel si triticeus admistus sit granis alterius generis in tanta quantitate, ut non maneat panis triticeus, vel si alioqui corruptus, non conficitur sacramentum ».

Петро Могила поучує в Требнику: Вещь Тайны Тѣла Гда нашего Іису Христа есть хлѣбъ отъ чистыя пшеничныя муки, водою простою естественною смѣшаны и добрѣ испеченный, квасный прѣсный, бо хлѣбъ, аще и пшеничный будетъ; в Церкви стой Восточной Православны католической Матерію Тѣла Хва быти никакооже можетъ: Сего убо ради ничтоже о Герці, ницначѣ, николиже опрѣснокомъ служити да дерзне, да не во тяжкое смертного грѣха осуждение впадетъ: осумнительно бо будетъ, аще в сицевомъ хлѣбѣ Тайна съвершиться. (Требник 1646 р. ст. 235).

II. Форма. Св. Юстин подає, що освячення Євхаристії наступає словом молитви, що походить від Нього (Христа) οὕτως καὶ τὴν δι’ εὐχῆς λόγου τοῦ παρ’ αὐτοῦ εὐχαριστηθεῖσαν τροφήν. (Apol. 1, 66. MSG 6, 428C). Іриней учить, що хліб приймаючи epiklesin tu Theu, стає Євхаристією. Нижче пояснює epiklesis як logos tu Theu (Христові слова). ὡς γὰρ ἀπὸ τῆς γῆς ἄρτος προσλαμβανόμενος τὴν ἐπίκλησιν τοῦ Θεοῦ οὐκέτι κοινὸς ἄρτος ἐστίν, ἀλλ’ εὐχαριστία. (Adv. Haer. IV, 18, 5 і V, 2, 3, MSG 7, 1028B і 1124).

Тертуліян дав вислів своєму переконанню оцим коротким свідоцтвом: Acceptum panem et distributum discipulis suis corpus illum suum fecit, « Hoc est corpus meum » dicendo. (Adv. Marc. IV, 40 MSL 2, 460). Виразне свідоцтво, що формою освячення є тільки слова установи, дає св. Амвросій: « Quid dicimus de ipsa consecratione divina, ubi verba ipsa Domini Salvatoris operatur? Nam sacramentum istud, quod accipis, Christi sermone conficitur » (De myst. c. 9, 52 MSL 16, 423/4). (Христове) слово освячує жертву, яку приноситься — cuius sermo sanctificat sacrificium, quod offertur. (In Ps. 38, 25. MSL 14, 1051). Ще виразніше висловлюється автор твору De sacramentis: « Quomodo potest, qui panis est, corpus esse Christi? Consecratione. Consecratio autem quibus verbis est, cuius sermonibus Domini Jesu. Nam et reliqua omnia, quae dicuntur in superioribus, a sacerdote dicuntur, laudes Deo deferuntur, oratio petitur pro populo, pro regibus, pro ceteris. Ubi venitur, ut conficiatur venerabile sacramentum, iam non suis sermonibus utitur sacerdos, sed utitur sermonibus Christi. Ergo sermo Christi hoc conficit sacramentum ». (De sacr. IV, 4, 14. MSL 16, 439 I.R. 1339). Св. Августин: Panis ille quem videtis in altari, sanctificatus est per verbum Dei, corpus est Christi. (Sermo 228 MSL 38, 1099). До латинських Отців додаймо ще слова св. Цезара Арелятенського: « Quando benedicendae verbis coelestibus creaturae sacris altaribus imponuntur, antequam invocatione sancti nominis consecrentur substantia illius est panis et vini, post verba autem Christi corpus et sanguis Christi ». (Гоміл. de Paschate 5, MSL 67, 1056).

З грецьких Отців замітні пересучі тексти св. Григорія Нисс. і св. Йоана Хризостома. Св. Григорій Нисс. так висловлюється: « Цей хліб освячується словом Бога і молитвою, не так, щоб через діяння і пиття перемінювався в тіло Слова, але перемінюється в одній хвилі, так як саме Слово говорив: Це тіло моє » Ἐνταῦθά τε ὁ αὐτὸς ἄρτος καθώς φησιν ὁ Ἀπόστολος ἁγιάζεται διὰ Λόγου Θεοῦ καὶ ἐντεύξεως οὐ διὰ βρώσεως καὶ πόσεως τρῶγων εἰς τὸ σῶμα τοῦ Λόγου, ἀλλ’ εὐθὺς πρὸς τὸ σῶμα τοῦ Λόγου μεταποιούμενος καθὼς εἴρηται ὑπὸ τοῦ Λόγου, ὅτι Τοῦτό ἐστι τὸ σῶμα μου. (Orat. catech. гл. 37. MSG 45, 98A).

Св. Хризостом теж виразно твердить, що слова Христа пересуществлюють предложені дари: Сповняючи образ Христа, стоїть священик, виполонуючи оці слова; а Божа є сила і ласка. « Це є тіло моє » мовить. Це слово перетворює предложене. Τοῦτό μου ἐστι τὸ σῶμα, φησὶ. Τοῦτο τὸ ῥῆμα μεταρρυθμίζει τὰ προκείμενα; (Гом. про зраду Юди І, 6. MSG 49, 380. R.J. 1157). Так само на іншім місці: « Жертва є та сама…, яку Христос дав ученикам і яку тепер приносять священики. …Бо як слова, котрі сказав Христос, є ті самі, які нині говорить священик, так і зовсім та сама жертва. Ἡ προσφορὰ ἡ αὐτὴ ἐστι καὶ νῦν προσφερομένη, καθ’ ἣν Παῦλος καὶ Πέτρος ἡγίασεν, ἣν ὁ Χριστὸς τοῖς μαθηταῖς ἔδωκε, καὶ νῦν οἱ ἱερεῖς ποιοῦσιν. (Hom. In 2 Tim. 2, 4. MSG 62, 612. R.J. 1207). Щодо епіклези, то вона має в Отців подекуди значіння цілої анафори, а подекуди стислої епіклези як такої, що зв’язана з освяченням Євхаристії. Св. Хризостом згадує про призвання Св. Духа в трактаті про Священство: “Ἔστηκε γὰρ ὁ ἱερεὺς οὐ τὸ πῦρ καταφέρων, ἀλλὰ τὸ Πνεῦμα τὸ ἅγιον. Ἀλλὰ ἡ τοῦ Πνεύματος χάρις παροῦσα καὶ πᾶσαν ἐργαζομένη τὴν μυστικὴν ἐκείνην κατασκευάζει θυσίαν. (De sacer. III, 4. MSG 48, 642. Гоміл. на Зісл. Св. Духа 1, 4 MSG 50, 459) що осінює ласкою жертву і запалює серця вірних. Св. Амвросій теж згадує, що матерія перемінюється в тіло і кров через тайну св. молитви. (De fide 4, 10 MSL 16, 641. R.J. 1270). « Nos autem quotiescunque sacramenta sumimus, quae per sacrae orationis mysterium in carnem transfigurantur et sanguinem, mortem Domini annuntiamus ». Св. Василій говорить про велику силу епіклези, хоч вона не находиться в св. Письмі, але тільки в Переданні. Τῶν ἐν τῇ Ἐκκλησίᾳ πεφυλαγμένων δογμάτων καὶ κηρυγμάτων τὰ μὲν ἐκ τῆς ἐγγράφου διδασκαλίας ἔχομεν, τὰ δὲ ἐκ τῆς τῶν ἀποστόλων παραδόσεως… ἅπερ ἀμφότερα τὴν αὐτὴν ἰσχὺν ἔχει πρὸς τὴν εὐσέβειαν… οὐχ ἀπὸ τῆς ἀποστολικῆς καὶ μυστικῆς παραδόσεως. (De Sp. So 37. 66 MSG 32, 188AC). « Слова епіклези, коли знаменується хліб Євхаристії і чаша благословення, котрії в святих лишив нам на письмі? Бо й цим ми не вдоволяємося, що згадує апостол або євангеліє, але й інше також і перед і по говоримо як таке, що має велику силу для тайни і що перейняли ми з неписаної науки ». Треба пояснити ці слова, як такі, що відносяться до пошани і освячення людей і звеличення Служби Божої. Кирило Брус. “Ωσπερ γὰρ ὁ ἄρτος καὶ ὁ οἶνος τῆς εὐχαριστίας πρὸ τῆς ἁγίας ἐπικλήσεως τῆς προσκυνητῆς Τριάδος, ἄρτος ἦν καὶ οἶνος, μετὰ δὲ τὴν ἐπίκλησιν δὲ γινομένης ὁ μὲν ἄρτος γίνεται σῶμα Χριστοῦ, ὁ δὲ οἶνος αἷμα Χριστοῦ.

Εἶτα ἁγιάσαντες ἑαυτοὺς διὰ τῶν πνευματικῶν τούτων ὕμνων, παρακαλοῦμεν τὸν φιλάνθρωπον Θεὸν, τὸ ἅγιον Πνεῦμα ἐξαποστεῖλαι ἐπὶ τὰ προκείμενα ἵνα ποιήσῃ τὸν μὲν ἄρτον σῶμα Χριστοῦ τὸν δὲ οἶνον αἷμα Χριστοῦ. Πάντως γὰρ οὗ ἐὰν ἐφάψηται τὸ ἅγιον Πνεῦμα, τοῦτο ἡγίασται καὶ μεταβέβληται. (Міст. Катих. 1, 7 MSG 33, 1072AB R.J. 840). В Мист. Катихизі (5, 7. MSG 33, 1113C/1114A R.J. 850) так говорить про епіклезу: Опісля, як ми себе освятили цими духовими гимнами, молимо чоловіколюбця Бога, зіслати на предложені дари Св. Духа; щоб учинив хліб тілом Христа, а вино кров’ю Христа. Бо загалом усе, чого діткнувся б Св. Дух, є освячене і перемінене.

III. Наука Соборів і вселенських Архиєреїв. Справа форми Євхаристії була трактована на Фльорентійськім Соборі, на якім латиняни домагалися навіть здефіньйовання слів установи як пересуществлюючого чинника. Одначе греки заявили, що це зайшне і було б для них обидливе, наче б вони інакше учили… Того, в чім ми всі були однозгідні, говорили вони, не треба дефініювати, але лише сумнівне. (Hardouin, Coll. conc. IX, 981). Митрополит Ісидор, який посередничив у цій справі, каже, що слова Христа є наче посівом, які через епіклезу приносять плід. (Mansi XXXIB, 1686).

В імені всіх заявив Виссаріон: « Тому, що ми чули від усіх святих учителів, зокрема від блаженного Йоана Хризостома, що Господні слова є тими, що змінюють і пересуществлюють той хліб в тіло Христа і вино в кров, і що оці божі слова Спасителя мають дію силу пересуществлення, тому очевидно йдемо за тим учителем і за його ж думкою. (MSG 161, 491. Hardouin IX, 982).

Вслід за цим папа Євгеній IV каже в декреті до Вірмен, що формою є Христові Слова: Forma huius sacramenti sunt verba Salvatoris, quibus hoc conficit sacramentum; sacerdos enim in persona Christi loquens, hoc conficit sacramentum. Nam ipsorum verborum virtute substantia panis in corpus Christi et substantia vini in sanguinem convertuntur ». (Denz. 698).

В тім напрямі є переведені постанови дальших Соборів і папів. Тридентський Собор каже, що post panis vinique benedictionem (re per benedictionem) se sumit ipsius corpus illis praebere ac suum sanguinem dissertis ac perspicuis verbis testatus est » (Denz. 874) і що « semper haec fides in Ecclesia Dei fuit, statim post consecrationem verum Domini nostri corpus verumque eius sanguinem sub panis et vini specie una cum ipsius anima et divinitate existere: sed corpus quidem sub specie panis et sanguinem sub vini specie ex vi verborum. (Denz. 876). А що під « vi verborum » розуміє Собор слова установи, отже вони є формою Євхаристії, бо по їх виголошенні наступає пересуществлення. Думку деяких Вірмен, що по словах установи не наступає пересуществлення, осудив папа Венедикт XII (1342 р.) « Item quod Armeni non dicunt, quod post dicta verba consecrationis panis et vini sit facta transsubstantiatio panis et vini in verum corpus Christi et sanguinem » (Denz. 544).

В справі епіклези висловлювалися дальше Климент VI (Super quibusdam), Венедикт XIII (1729 р.), що в листі до Кирила антиохійського, мелхітського патріярха поручив науку, « non per invocationem Spiritus Si, sed per verba consecrationis fieri transsubstantiationem », і Бенедикт XIV (1741). Опісля справу форми заторкнув Пій VII письмом з 8 травня 1822 до антіохійського, мелхітського патріярха, в якім під послухом забороняє поширювати і заступати думку нез’єдинених, що самі слова Христа не становлять форми Євхаристії. (Laemmer, In decreta concilii Ruthenorum Zamosciensis animadversiones, Friburgi 1865, 56 і Collect. Lac. II, 551).

Також предложення Макса Саксонського, щоб в справі форми зробити уступку нез’єдиненим, дало притоку папі Пієві X до її осудження: « Sed nec… intacta relinquitur catholica doctrina de Sanctissimo Eucharistiae Sacramento, cum praefracte docetur, sententiam suscipi posse, quae tenet, apud graecos verba consecratoria effectum non sortiri, nisi iam prolata oratione illa, quam epiclesim vocant, cum tamen compertum sit, Ecclesiae minime competere ius circa ipsam sacramentorum substantiam quidpiam innovandi » (Denz. 3556).

3. Розумові рації. Христос ужив хліб і вина як знаку духової поживи, бо вони належать до найблагородніших і до загально уживаних середників. Водночас хлібом і вином, як окремими видами, хотів Христос представити відділення крови від тіла, довершене в кривавій жертві на хресті. Додана вода лучиться з вином і пересуществлюється в кров Христа.

Слова Христа « Це є тіло моє… » в цілім контексті мають історичне значення, себто, священик переповідає історію установлення Пресв. Євхаристії. Одначе до важности освячення історичне введення не є конечне і священик, опустивши його і вимовляючи самі слова: « це є тіло моє », важно пересуществлює. Вистачить, щоб він говорив їх в імені Христа і тоді вони мають означувальне значення. Те, що Христос сказав перед 1900-ними роками і перемінив хліб і вино в своє тіло і кров, не має це само з себе практичного і дійсного значення. Його набирають слова Христа щойно тоді, коли священик не в своїм імені, тільки в імені Христа стверджує, що цей хліб є тілом і вино кров’ю Христа. Сутні є лише слова « це є тіло моє » і « це є кров моя », згл. « це є чаша моєї крови ».

Це належить до суті форми, що означає і спричинює пересуществлення. А що наведені слова означають і творять пересуществлення, отже тільки вони є сутні. Дальніші слова, « що за вас дається і т.д. » належать тільки до цілости (ad integritatem). Одначе при відправі Служби Божої треба під тяжким гріхом сказати повну форму.

Коли на Літургії Передшеосвящених Дарів уживається вина і лучиться з ним освячені частиці, то це не означає, що вони освячують і вино, тут тільки зберігається символіка Служби Божої. Вправді Амаляр з Мецу (Metz) в творі De ecclesiasticis officiis 1, 15, (пор. M. Andrieu — Immixtio et consecratio. Paris 1925, 33) твердив, що sanctificatur vinum non consecratum per sanctificatum panem, одначе загал теологів відкинув цю думку.

Від змішання вина і води на проскомидії треба відрізнити теплоту Св. Духа (цеон), це є додання дещо гарячої води до освяченого вина в супроводі відповідних слів: eulogemen de dzesis ton hagion su pantote, nyn kai aei kai eis tus aionas ton aionon — dzesis pisteos pleres Pneumatos Hagiu. (Max. v. Saxen — Praelectiones de liturgiis Orient. II, (Friburg i. Br. 1913/266). Цей обряд знаний в візантійських літургіях вже від часів царя Ераклія (610-641), коли Мойсей, вірменський католікос, не хотів приїхати на Собор до Візантії, щоб не їсти квашеного хліба і пити гарячої води, себто, щоб не зберігати візантійського обряду (F.E. Brightman — Liturgies Eastern and Western I., Oxford 1896, 314). Цеон символізує відношення Євхаристії до Св. Духа, бо як пояснює Кавасіла, теплота, що містить в собі воду і вогонь, означує Св. Духа, який теж називається вода і являвся як вогонь, коли сходив на Христових учнів. Цей час, коли вливається теплота до крови Христа, означає попередній час, коли зійшов Св. Дух по сповненні завдання Христа Καὶ δὴ σφαγιάζεται τοῦ ζέοντος ὕδατος ἐγχυομένου τοῖς μυστηρίοις. Τὸ μὲν γὰρ ὕδωρ, αὐτὸ τὸ τοῦτο ὕδωρ οὐ καὶ ὕδωρ λέγεται καὶ ὡς πῦρ ἐφάπτη τοῦτο τοῦ Χριστοῦ μαθηταῖς ἔμπεσόν. (Hermeneia tes theias leiturgias 37 MSG 150, 452B) і любови і заслуги святих, які лучаться з заслугами Христа, представлених св. кров’ю Христа в Євхаристії. (Max. v. Sachsen, нав. тв. 266). Очевидно гаряча вода залишається непереміненою і тільки лучиться з видами вина.

IV) Заміти. 1. Проти св. Томи (S. th. 3. q. 78. a. 1. ad. 4), що самі слова установи « це є тіло моє » і « це є кров моя » є формою тайни, Скот (In IV. d. 8. q. 2. a. 2) робить таку трудність: Слова освячення мають означати переміну существа хліба і вина в тіло і кров Христа. А що самі слова « це є тіло моє » і « це є кров моя » не означають тіла і крови Христа, але священика, отже є потрібні до суті форми ще інші слова. Відповідь: Перша пересилка — правдива. Другу треба розрізнити: Самі слова « це є тіло і т.д. » не означають тіла і крови Христа без наміру священика — правдиве. Слова з наміром священика не мають значення перетворити в тіло і кров Христа — є неправдиве. Висновок теж треба розрізнити: Крім слів « це є тіло моє » є потрібні до суті форми ще інші, без наміру священика — правдиве. З наміром священика сказати слова « це є тіло моє » в імені Христа — є неправдивий висновок.

Сам Скот проти св. Томи уважає, що до суті форми « це є тіло моє » належать ще попередні слова Канону.

2. Євхаристія є тайною, як і інші, Хрещення, Миропомазання і т.д. А що інші тайни довершуються в часі уділення, отже так само і Євхаристія. Відповідь: І-ша предпосилка — Євхаристія є тайною, як і інші під оглядом уділення ласки — правдива; під оглядом одночасного довершення і уділення — неправдива. II-га предпосилка: Інші тайни безпосередньо означають освячення людини і матерії — неправдиве. Тільки безпосередньо освячення людини — правдиве. Євхаристія означає в першу чергу освячення матерії і тому сутно ріжниться під тим оглядом від інших тайн. Св. Тома так пояснює це: Sacramentum dicitur ex eo, quod continet aliquid sacrum. Potest autem aliquid esse sacrum dupliciter, scilicet absolute et in ordine ad aliud. Haec autem est differentia inter Eucharistiam et alia sacramenta habentia materiam sensibilem, quod Eucharistia continet aliquid sacrum absolute, scilicet ipsum corpus Christi, aqua vero baptismi continet aliquid sacrum in ordine ad aliud, scilicet virtutem ad sanctificandum: et eadem ratio est de chrismate et similibus. Et ideo sacramentum Eucharistiae perficitur in ipsa consecratione materiae, alia vero sacramenta perficiuntur in applicatione materiae ad hominem sanctificandum. Et ex hoc etiam consequitur alia differentia: nam in sacramento Eucharistiae id quod est res et sacramentum est in ipsa materia, id autem, quod est res tantum est in suscipiente, scilicet gratia, quae confertur; in baptismo autem utrumque est in suscipiente, scilicet et character, qui est res et sacramentum, et gratia remissionis peccatorum, quae est rest tantum. Et eadem ratio est de aliis sacramentis. (S. th. 3. q. 73, a. 1. ad 3).

3. Євхаристія є установлена як душевний корм: Прийміть і їжте. А якщо так, то вона є тайною тільки в часі споживання і причастя, коли її уділюється — а не перед тим і тому об’єктивно як тайна не існує. Відповідь: Розрізнюю першу премісу: Євхаристія є установлена виключно як душевий корм — неправдиве. Установлена також як душевий корм — є правдиве. Менша передпосилка — Христос є присутній в часі споживання — правдиве. Тільки в часі причастя — неправдиве. Євхаристія є не лише тайною, але і жертвою. Христос є присутній, щоб перебувати між нами і відбирати честь і почитання. Заки її приймаємо, вона є вже тайною і само причастя, як сказано, не є причиною присутности Христа.

V. ДОПОВНЕННЯ

Тому що в тезі є заторкнуті різниці Нез’єдиненого Сходу щодо матерії і форми Євхаристії, треба ще зокрема і ближче приглянутись тим питанням.

1. Спір про опрісноки. Як згадано, спір про опрісноки входить як одно з головних питань в затяжну боротьбу між Сходом і Заходом. Починається він листом митр. Льва Охридського ὑπoμνήματα περὶ τε τῶν ἀζύμων καὶ τῶν σαββάτων, ἀ Μωυσέως ἀσύντριπτος ἐπιστελλόντες συγκονονεῖτε τοῖς Ἰουδαίοις. (MSG 120, 835/44) до Йоана, єпископа Транійського (MSL 143, 929/32). Співредактором цього листа був патріярх Михайло Керулярій, що поновив свої закиди проти уживання опрісноків на літургії в головнім своїм творі Паноплії. До участи в полеміці проти опрісноків виступив теж Никита Пекторатос (MSG 120, 1011/22), Матей Ангел Панарет (Roma e l’Oriente X i XI (1915/6), Йосиф Бриенній (Logos symbuleutikos, E. Bulgaris — Opera Bryenni. Lipsiae 1786, vol. I), Симеон Солунський (MSG 155, Літургія) і інші. Головною їх тезою було, що опрісноки є неважною матерією Євхаристії. Більше умірковану думку заступали передусім св. Юрій Агіорит (Analecta Bollandiana (XXVI seq.), філософ Теоріянос (Bessarione VIII (1910 сл.), Петро патріярх антіохійський (MSG 120, 755/82), Демитрій Хоматен (Pitra, Analecta vol. VII, 630) і інші.

З латинського боку відповідали папа св. Лев IX (MSL 143, 773/77) і його легат, кард. Гумберт (MSL 143, 931/62, 983/89), пізніше св. Анзельм Кентерберійський (MSL 158, 541/48), Анзельм Гавельберійський (MSL 188, 1209 сл.) і ін.

Вправді на II. Ліонськім Соборі (1274) цар Мих. Палеолог визнав, що опрісноки є дозволеною матерією Євхаристії (Denz. 465), а на Фльорентійськім Соборі здефініовано, що важною матерією є і опрісноки і квашений хліб (Denz. 692), то мимо цього проти опрісноків виступав дальше Марко Ефезький (P. Or. 17, 339-340), Юрій Схолярій, Митрофан Критопул, Михайло Гликас, Петро Могила (Требник 235), Енцикліка патр. Антима VII, Макарій Булґаков, Филярет, Гумілевський, Малиновський і ін. За важністю ацимів стояли патріярх Григорій Маммас (Apologia MSG 160, 14-204), свп. Йосиф Метоненський (MSG 159, 1109 сл.), Теофілакт Болгарський (MSG 126, 233) і ін.

Деякі новіші нез’єдинені богослови теж уважають опрісноки неважною матерією, інші бодай сумнівною, хоч признають важними латинські Служби Божі.

Коли йде про минуле, то в найдавніших часах однозгідної практики в цілій Христовій Церкві не було. Оріген питає, чи квашений хліб не приноситься на вівтарі? οὖς δὲ ζύμης ζύμη οὐ προσφέρεται ἐπὶ τὸ θυσιαστήριον; (In Matth. hom. 12, 6. MSG 13, 989).

Мароніти і вірмени уживають опрісноків, покликуючись на свою давню практику. (Martène, De antiquis rit. I, 3. a. n. 18). Теж Михайло Керулярій в листі до патр. Петра, патр. Антіох. згадує, що єрусалимська і александрійська Церкви деколи за їхнім давнім звичаєм уживали опрісноків. (Baronius, Annales ad a. 4054). Тому одні теологи (Sirmond, Döllinger, F.X. Kraus) приймають, що латиняни до VI ст. уживали квашеного хліба, інші (Mabilon, Probst), що вживали виключно опрісноків. Також і практика Сходу не була однакова.

Ціла полемічна аргументація оберталася біля питання, коли Христос споживав пасху. Жиди їли пасхального агнця 14. Нізан, себто першого місяця в році. А що за жидівським звичаєм, прийнятим проти і в нас в літургічних уставах, день числено від вечора попереднього дня до вечора наступного, тому синоптики (Мт. 26, 17. Мк. 14, 12. Лук 22, 7) подають, що Христос засів до Пасхи « першого дня опрісноків — en te prote ton adzymon (dzymos-квас) ц.е. є вечором 13. Нізана, яким власне починався 14. Нізан. Євангелист Йоан бере на увагу грецький, згл. римський звичай числення дня, від рана до вечора, тому каже, що Христос споживав пасхальну вечерю з учениками « перед празником (на передодні празника) пасхи — pro de tes heortes tu Pascha, (Ів. 13, 1). Це якраз підпереслюють нез’єдинені як аргумент на свою тезу, що Христос ужив квашеного хліба.

В той день, тобто 13. Нізана антиципуючи, засів Христос з учениками до Пасхальної вечері, коли жиди їли щойно 14. вечором. Тому отже, що вже 13. Нізана усували жиди на цілий тиждень квашений хліб з домів, то Христос мусів довершувати Євхаристію на опрісноку. Тимто Він освятив і пошанував давній звичай. На це відповідають нез’єдинені, що за Євангелієм Йоана, Христос їв пасху день перед тим, коли ще дома був квашений хліб. Одначе слушно заважує тут латинський богослов Естій (Estius, In IV. d. 8. q), що навіть антиципуючи Пасху, Христос, щоб бути консеквентним, мусів зберегти законний припис опріснока при споживанні пасхального агнця тим більше, що жиди вже 13. Нізана усували квашений хліб. (Вих. 12, 18. 34, 18).

Не диво отже, що думки нез’єдинених полемістів про день Тайної Вечері і про докази на квашений хліб поділені. Одні завважують, що опрісноки обов’язували в Старім Завіті, але його усунув Христос і установив Новий. Так Євтимій Цигавін (Dzygabenos-Panoplia dogmatice 23, MSG 130, 1179/81), Симеон Солунський, Ангел Панарет і ін. Другий гурт каже, що Христос по закону їв вправді опрісноки на Тайній Вечері, але Євхаристію установив на квашенім хлібі, якого ще не усунули були з дому тому, що це був 13. Нізан. Так приймають Лев Охридський, Юрій Схолярій, Михайло Глікас, Малиновський за Хвользоном (Chwolson — Das letzte Paschamahl. Petersburg 1892), і ін. Накінець треті (Никита Сейдес, Симеон і Йоан Брусалмський і ін.) твердять, що Христос не їв вже старозавітньої пасхи, але установив Євхаристію на квашенім хлібі, як якого ще уживано 13-го Нізана. Очевидно противний собі погляд св. Йоана Хризостома і літургічних грецьких книг, за котрими пішов Фотій і Теофілакт Болгарський, а саме, що Христос установив Євхаристію на опрісноці, відкидають і те prote ton adzymon пояснюють як te pro ton adzymon. Річ ясна, що це все припущення без соліднішої основи і передодень пасхи не є першим днем пасхи. Як другий аргумент висувають нез’єдинені слово хліб — artos, який означає в Св. Письмі квашений хліб, бо опрісноки називаються попросту adzyma. Одначе вже кард. Гумберт завмітив, що це не відповідає дійсности, бо Лука (24, 30, 35), оповідаючи про вечерю двох учнів і Христа в Емаус, каже, що Христос взяв ton arton, хоч це вже безсумніву було в пасхальнім тижні, коли дома не було квашеного хліба.

В дальших висновках покликуються полемісти на аналогію Христа з Мелхиседеком, що приніс в жертву квашені хліби. Отже теж Христос мусів сповнити це, щоб зберегти згідність з своїм прототипом. (Симеон Брус., Гавриїл Северос, Ангел Панарет і ін.).

Накінець багато місця забирають в полеміці символічні, нерез натягнені аналогії. І так нез’єдинені порівнювали душу Христа з квасом, а що Аполінарій перечив душу Христа, отже латиняни схиляються до аполінаріянізму і монофізитизму. На ділі, коли йде про символіку хліба, то опріснок означає чистоту і незнищення, а дальше чистоту тіла Христа, зродженого з Пречистої Діви Марії, чистоту і святість душі тих, що причащаються (« не в квасі злоби і лукавства, а в опрісноках чистоти і правди » (1 Кор. 5, 8). Від’ємним в символіці опріснока є брак життя і творчости.

Коли з одного боку квас означає як киснення ложну науку, бо Христос каже: « уважайте і стережіться квасу фарисейського і садукейського » (Мт. 16, 6), так з другого боку є він символом великої перетворюючої сили і проникаємости. Євхаристія перетворює душу і проникає її наскрізь до найглибших її проявів, дає їй духову солідність, як квас додає тістові солодкости хемічним розложенням. Додавання квасу до тіста символізує іпостатичну злуку Христа, яка обожествлює цілу людську природу.

У висліді треба означити цей спір як один із найбільш неплідних, бо не дійшов він до бажаного висновку і не роз’яснив навіть жодного із заторкнутих питань. Тому можна його закінчити словами філософа Теоріяна: « Божий хліб, заки освятиться, чи опріснок чи квашений, є без різниці хлібом і так називається в святих висловах, як пізніше покажемо. По освяченні і опріснок і квашений не є і не називається хлібом, але тілом і м’ясом Господнім, те саме одно, а не одно замість другого. Бо одно є і те саме, що Бог Слово прийняв з ненарушеної Діви і Богородиці, і сидить по правиці Бога і ми православні, що приймаємо в містичний спосіб… Якщо отже божа сила перемінює предложені дари в тіло і кров Ісуса Христа, злишнім спорити, чи воно з опрісноків чи з квашеного, чи з білого чи з червоного вина, і порушувати того роду нерозумні і невторопні тонкости з цікавости про страшні таїнства… Як сказано (Лук. 24, 30-33) опріснок називається хлібом. Бо хліб є родовим іменем, що вірно означає як опріснок так і квашений хліб. І це отже для наших, що оспорюють назву artos на опріснок. А що дотичить латинян, це уваги гідне, що не знайдемо між їх ученими ані одного, що ганив би квашений хліб… Любіть отже латинян, як братів. Бо добре чують в вірі і є, як і ми, синами вселенської і апостольської Церкви. А те, що є предметом спору, є чистими звичаями, які не нарушують віри » (MSG 94, 405/8), і Bessarione VIII (1910/11, 273/80). καὶ ἀγαπᾶτε Λατίνους αὐτοὺς ὡς ἀδελφούς. Ὀρθόδοξοι γὰρ εἰσι καὶ τέκνα τῆς καθολικῆς καὶ ἀποστολικῆς Ἐκκλησίας ὥσπερ ὑμεῖς. Αἱ γὰρ ζητήσεις αὐτῶν συνήθειαι τινες εἰσί, τῆς πίστεως μηδαμῶς καθαπτόμεναι.