XIV. ІСТОТА ЛІТУРГІЧНОЇ ЖЕРТВИ

Теза: Суть Євхаристійної жертви 1) лежить в освяченні обидвох видів, 2) через що Христос в стані містичного убиття приноситься Богові в жертву. Перша частина — загальна думка теологів, друга — правдоподібна гадка.

І. Фізична істота

І. ПОЯСНЕННЯ І СТАН ПИТАННЯ

В тезі є поставлена квестія про суть Євхаристійної жертви. Вона може бути фізична і метафізична. На питання про фізичну суть, себто про складові частини жертви, відповідає перша частина тези, а саме, що фізичною суттю Євхаристійної жертви є освячення обидвох видів. Коли взяти на увагу цілу Службу Божу, то суті жертви не може становити Служба оглашених, бо не всі літургії її мають, і в ній є змінні частини або неоднакові в різних літургіях. Великий Вхід (offertorium) є тільки приготуванням видів, які унагляднюють жертву, але не приносяться в ім'я Христа і не є пролиттям жертовної крови. Причастя вірних не може становити суті жертви, бо воно може бути, або не бути на Службі Божій. (Пор. дефін. Тридент. Собору Denz. 955). Причастя священика є доповненням жертви, і якщо б воно не відбулось на Службі Божій, то жертва була б важна. Одні богослови твердять, що причастя священика є інтегральною частиною жертви, інші, що таки суттєвою. (Беллярмин). Одначе причастя священика не є в імені Христа, але у власнім. Жертва приноситься в імені Христа. Не є певним, що Христос причащався, але що приніс жертву, це безсумнівне. Участь в жертовнім столі супонує принесення жертви і є засобом стати учасником діянь жертви. (І Кор. 10, 18). Спожиття жертви не є рівнозначне із спаленням, бо не унагляднює само собою принесення жертви, як спалення. Причастя належить одначе до цілости жертви, по зарядженні Христа. Євхаристія є поживною жертвою, яка має за мету спожиття жертовних дарів, тому причастя не повинно відпасти від жертви і належить до її цілости. « Твоя від твоїх і т.д. » не є принесенням жертви, але унаглядненням вже принесеної. В римській літургії цього нема, отже і не може становити суті жертви. Знищення видів наступає в шлунку, а не на вівтарі, і тому не може бути суттєвою частиною жертви. Причастя є інтегральною частиною жертви, бо принос жертви стає присутнім під видами хліба і вина на поживу. Тому спожиття є доповненням жертви. Залишається анафора, або само освячення хліба і вина, бо супровідні молитви є установи церковної і теж різняться між собою в різних літургіях. Одиноко слова установи є всім Службам Божим спільні. Що до цього є згідні всі богослови.

ІІ. Інтимна істота

Велика розбіжність думок панує в наступній квестії, а саме в питанні про метафізичну суть жертви. Чому якраз освячення обидвох видів є жертвою? Відповіддю є дефініція жертви, бо рід і різниця відміни (genus et differentia specifica) передають метафізичну суть. Рацією отже є те, що в Євхаристії освячення обидвох видів в містичний спосіб представляє назовні смерть Христа, а не в питомий тілу, як такому, через звичайне убиття, бо під видами хліба є присутнє тіло, а під видами вина окремо кров Христа, принесені в жертву. Слова установи, наче містичний меч, довершують містичного убиття Христа. Слово « містичний спосіб » означає, що жертва є реальною, дійсною, але убиття не є фізичне, тільки представлене під видами хліба і вина, і тіло і кров не виступають в своїй формі. Це є також і рація, чому є конечне до жертви освячення обох видів і не вистачає, як передше думали (Fr. Schmid й ін.), освячення одного виду. Церква здефініювала лише те, що Служба Божа є жертвою, але докладно, котра саме частина є жертвою, це є отверте питання і тому не диво, що багато є думок і різних відповідей.

В кожній жертві мусить бути жертвування приносу. Якщо в жертві наступає нищення, або убиття, якого довершує сам священик, тоді сам спосіб діяння заступає формальне жертвування (oblatio), бо убиття священиком вказує, що довершується жертва. Тому коли священик говорить « це є тіло моє », заступаючи Христа, довершує в Його імені і містичне убиття. Як сказано вище, Євхаристія є сама дійсною жертвою, бо під видами хліба і вина приноситься тіло і кров Христа, і водночас є релятивною, бо своєю суттю відноситься до хресної жертви, її представляє і відтворює. Вона приноситься теж в імені Христа і з Його установи. Рацією отже, чому Євхаристія є жертвою, є містичне убиття Христа, яке довершується словами освячення. Таке пояснення дав св. Григорій Богослов. Воно, в часі по Тридентськім Соборі призабуте, було відновлене Бійотом і опісля стало загально прийняте серед західних теологів.

ІІ. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. На Тайній Вечері Христос довершив жертву словами: « Це є тіло моє, що за вас дається » (Лук. 22, 19) і « Це є кров моя нового Завіту, що за многих проливається на відпущення гріхів » (Мт. 26, 28). А що та чинність повторюється на Службі Божій, отже освячення обидвох видів становлять Євхаристійну жертву.

Із сказаного слідує дальше, що жертва формально довершується через освячення в цей спосіб, що тіло віддається на смерть і кров проливається на відпущення гріхів. А що цей акт відділення тіла від крови не відбувається в фізичний спосіб, тільки в містичний, оскільки стають присутніми тіло і кров під окремими видами і в той спосіб представляють назовні стан смерти Христа, отже формально жертва полягає в містичнім убитті Христа на жертву Богові. Вправді слова « це є тіло моє » не означають мертвого ні живого тіла, таксамо і « це є кров моя » може означати і кров в тілі і поза тілом, одначе одночасна присутність тіла і крови Христа під двома окремими видами означає смерть Христа. Тому до звершення жертви є конечне освячення обидвох видів.

2. Передання. Свідоцтва з Традиції. наведені в попередній тезі. До того св. Хризостом каже, що священик заступає особу Христа, виголошуючи слова « це є тіло моє », і що це слово перемінює предложені дари і сповняє звершену жертву (1 Hom. de prod. Judae 6. MSG 49, 380). Дальше в другій гомілії пояснює євхаристійну жертву: « Приступаєш до святої і страшної жертви: Лежить (на престолі, очевидно!) жертвуваний Христос » (Тамже ст. 390). Наведений є вище текст св. Григорія Нисс. і дуже замітне свідоцтво св. Григорія Наз., в якім називає слова освячення містичним мечем, що відділює кров від тіла. Св. Кипріян пояснює, чому до принесення Євхаристійної жертви є конечне освячення обидвох видів: « Apparet sanguinem Christi non offerri, si desit vinum calici, nec sacrificium dominicum legitima sanctificatione celebrari, nisi oblatio et sacrificium nostrum responderit passioni » (Ep. 63, 9 MSL 4, 392, R.J. 582).

Між поясненнями, приписуваними св. Германові патріярхові (†733), читаємо таке пояснення: Проскомидія це символічне-жертвування Христа. Освячення на Службі Божій є неначе кривавою жертвою. А що священик приймає лише божественний хліб без крови, опісля так приймає божествену кров, не означає нічого іншого, як що кривавий є ще божествений агнець від божественого і життєносного убиття і від мисленої жертви, яку містично доконав священик на предложенні. Тὸ δὲ μεταλαβεῖν τὸν ἱερέα μόνον τὸν Θεῖον ἄρτον ἄνευ μὲν αἵματος, εἶθ’ οὕτως μετασχεῖν τοῦ Θείου αἵματος, οὐδεν ἄλλο δηλοῖ, εἰ μὴ αἱματώδη ἔτι εἶναι τὸ θεῖον ἀμνὸν ἀπὸ τῆς θεῖας καὶ ζωηφόρου... σφαγῆς καὶ τοῦ νοητοῦ θύματος, ἣν ὁ ἱερεὺς ἐπεποιήκει μυστικῶς ἐν τῇ προθέσει. (Rerum eccles... contemplatio MSG 98, 449, C.D.).

З Отцями згідні середньовічні богослови. Св. Тома пише: Consecratio chrismatis vel cuiuscunque alterius materiae non est sacrificium sicut consecratio Eucharistiae (S. th. 3. q. 82. a. 4. ad 1). Consecratione huius sacramenti sacrificium offertur... Hoc sacramentum perficitur in consecratione Eucharistiae, in qua sacrificium Deo confertur. (Ibid. a. 10). Таке пояснення має перед очима Тридентський Собор, коли каже: In divino hoc sacrificio, quod in missa peragitur, idem ille Christus continetur et incruente immolatur, qui in ara crucis semel seipsum cruente obtulit » (Denz. 940). Фізично пролляв Христос кров на хресті, а містично проливає в євхаристійній чаші. Папа Лев ХІІІ називає Євхаристію в своїй енцикліці « Mirae caritatis » (1902) — містичною відновою смерти Христа: « Mortis ipsius... vera et mirabilis, quamquam incruenta et mystica renovatio ».

3. Розумові докази. а) Всі частини Служби Божої, за винятком освячення не становлять суті жертви. А якщо так, то залишається тільки освячення. Отже освячення становить суть жертви.

б) Євхаристійна жертва є жертвою Христа і тому Христос мусів її установити, а не Церква, її приносити як головний служитель, бути її приносом — предметом жертви — та сповненням жертви Мелхиседека, яка була прообразом жертви Христа. А що ці умовини сповнюються тільки в освяченні, отже освячення обидвох видів на Службі Божій становить Євхаристійну жертву. Освячення установив сам Христос, головним служителем і предметом жертви є теж Христос. Врешті в Євхаристійній жертві є прототип жертви Мелхиседека. В інших частинах Служби Божої не можуть сповнятися ці умовини, бо всі вони є установи церковної, не є прототипами жертви Мелхиседека і звертаються до Христа, як жертви, але самі жертви не становлять. Зокрема ламання освяченого Агнця не є жертвою, але розділенням видів.

в) Те становить суть літургічної жертви, в чім здійснюються умовини жертви. А що в освяченні дарів на Службі Божій здійснюються всі умовини жертви, отже освячення становить суть літургічної жертви. Перша передосилка є ясна. Другу доказуємо. На літургії жертву приносить сам Христос через свого заступника священика. Приносом є тіло і кров Христа під видами хліба і вина, отже сущна річ підпадаюча під змисли. По третє, в Євхаристійнім приносі наступає містичне убиття приносу і містична смерть, яка є відтворенням хресної смерти. Четверте — відданням свого життя Христос віддав найвищу честь Богові.

г) Коли отже суть жертви лежить в освяченні обох видів, то питаємо дальше, в який спосіб освячення є жертовною акцією, тим більше, що предмет жертви, Христос, є тепер в прославленім і безстраснім виді і не може в ніякий спосіб бути убитий і загалом підлягати якійнебудь зміні. Багато теорій поставили теологи, щоб розв'язати цю трудність. Св. Тома учить, що суть жертви лежить в представленні Христової смерти і тому повинні бути освячені обидва види: Repraesentatio dominicae passionis agitur in ipsa consecratione huius sacramenti, in qua non debet corpus sine sanguine consecrari. (S. th. 3. q. 80. a. 12. ad 3).

4. Теорії богословські. 1. Із нез'єдинених замітний є погляд Миколи Кавасили (†1371). На його думку суть літургічної жертви лежить в акті пересуществлення хліба в тіло і вина в кров Христа. Бо жертва загалом довершується самим убиттям або переміною жертви з одного в другий стан, як вівця на жертві жива, стає неживою. Служба Божа не є звичайним представленням жертви, але дійсною і правдивою жертвою. Не може бути тільки тіло і кров Христа, що повстали з переміни хліба і вина, але жертовні тіло і кров Христа. А що Христос по воскресенні не може умирати і не можна Його вбити, тому на Службі Божій не жертвується Він в кривавий спосіб. А все ж Служба Божа є правдивою жертвою, бо в жертвуванні наступає переміна і ця переміна закінчується справді убитою жертвою. Бо спершу приноситься хліб, що не убивається, а одначе перемінюється, оскільки зникає і робить місце тілу Христа, яке дійсно було принесене в жертву на хресті, чи пак переходить і перемінюється в само, колись убите, тіло. Пояснення літургії гл. 32. MSG 150, 440. Тим отже в'яжеться літургічна жертва з хресною, бо хліб перемінюється в убите тіло Христа, якого не треба помножувати для многих жертв. Літургічна жертва не довершується через убиття Божественного Агнця, але через переміну хліба в Агнця вже убитого і принесеного в жертву. В кожній Службі Божій є переміна, конечна для кожної жертви, і ця переміна помножується. Є чисельно многим хліб і вино, які перемінюються на Службах Божих, але те, що повстає з переміни — тіло і кров Христа — є все тим самим і тому одна жертва і один принос. (Ibid. 341).

В тій цікавій теорії, спорідненій дещо з пізнішими міркуваннями Суареза, Бійота (Billot) і Де ля Тая (De la Taille) підкреслена релятивність жертви, але не унагляднена Служба Божа як абсолютна жертва. Всежтаки вона належить до найглибших розв'язок.

2. Мельхіор Канус (†1560) і еспанський єзуїт Гавриїл Васквез (†1604) приймають, що жертвою виявляється всевладність Бога над життям і смертю людини і що тому знищення є суттєве в жертві. Так в абсолютній жертві Христа на хресті є конечна зміна (як убиття Христа), одначе в літургії, як релятивній жертві, це не потрібне, бо сам принос був передше знищений, а Євхаристійна жертва є згадкою і образовим представленням хресної (sacrif. commemorativum et repraesentativum). Отже освячення представляє криваву жертву Христа — « consecratione efficitur, ut ipso corpore et sanguine Christi consecrato et realiter ibi contento cruentum illius sacrificium, quod in cruce oblatum est, repraesentetur ». (In 3. p. disp. 222. c. 7. n. 57).

Заввага: Ця теорія підкреслює релятивність літургічної жертви, але залишає другий бік, а саме, що літургія також сама в собі є жертвою, на якій Христос наново приноситься безкровно в жертву. Якщо не потрібна в літургічній жертві зміна, то тоді є вона лише образовим представленням довершеної жертви, але не дійсною жертвою, хоч є присутній сам Христос і представляє свою жертву на хресті. Тому Васквез пояснює рацію літургічної жертви містичним розділенням крови від тіла. « Restat igitur, ut ratio sacrificii Christi incruenti formaliter consistat in mystica illa separatione sanguinis a corpore facta vi verborum ». (Disp. 223, c. 4, n. 40).

3. Суарез (†1617), за яким пішов Шебен (†1888) і Крамп, уважає, що суть літургічної жертви лежить в її переміні на благороднішу річ, себто хліба і вина в тіло і кров Христа — fit mirabilis quaedam et supernaturalis rerum mutatio in hunc finem, ut Deo offeratur seu in honorem eius in altari ipsius praesens fiat res nobilissima maximeque illi grata, quae est Christus Deus homo ». (Disp. 75. sect. 5, n. 4). Знищення, яке на думку потридентійських теологів є суттєве в жертві, лежить в переміні субстанції хліба і вина.

Недостаточність цього пояснення лежить в тім, що знищення сущности хліба і вина не належить до жертви і вони є лише умовою жертви. Дальше не сама присутність тіла і крови Христа, але принесення жертви становить суть жертви. Не видно теж, чому мають бути освячені обидва види, коли через пересуществлення одного виду стає присутній цілий Христос, Богочоловік. Впрочім і Суарез, як і Васквез притягає до пояснення містичне відділення крови від тіла: In hac mystica separatione non praesuppositive tantum sed intrinsece et essentialiter includitur ipsa effectio corporis et sanguinis Christi sub speciebus cum tali modo, ut ex vi verborum ponatur solum corpus sub speciebus panis et solus sanguis speciebus vini... Ergo totum hoc (ціла транссубстанціяція) est de essentia huius sacrificii et mactationis mysticae » (Ibid. n. 13). Тому треба сказати, що через слова освячення стає не лише присутній Христос, але Христос в жертовнім виді.

Теорія єзуїта Лессія (†1623) — за нею Білюарт, Готті і ін. — підкреслює конечність знищення до збереження рації абсолютної жертви на літургії. Це знищення довершують слова установи в сакраментальнім відділенні крови від тіла, що спричинює містичну смерть. Слова установи мають таку силу, що спричинили б навіть реальну смерть Христа, якщо б Його тіло не було прославлене і не підлягало більше терпінням. « Nec obstat veritati huius sacrificii quod non fiat reipsa separatio sanguinis a carne, quia id est quasi per accidens propter concomitantiam partium. Nam quantum est ex vi verborum, fit vera separatio et sub specie panis solum ponitur corpus, non sanguis, sub specie vini solus sanguis, non corpus. Et hoc sufficit ad rationem huius sacrificii, tum ut sit verum sacrificium, (fit enim circa hostiam, dum sic ponitur, sufficiens mutatio, qua protestemur Deum habere supremam in omnia potestatem) tum ut sit sacrificium commemorativum (i.e. relativum) repraesentans nobis sacrificium crucis et mortem Domini ». (De perfect. moribusque divinis, XII, 13, 97).

Це твердження не є обосноване. Бо якщо слова установи спричинювали б формально відділення тіла від крови, то справді мусіло б наступити пролиття крови, або слова були б неправдиві. По думці Лессія конечне є фізичне відділення крови від тіла, себто фізична смерть. А що така смерть на Службі Божій не наступає задля прославленого стану Христа, отже в такім поясненні Служба Божа не є жертвою. Слова « це є тіло моє » і « це є кров моя » не означають самі з себе тіла і крови по фізичній смерті Христа, хоч її не виключають і, якщо апостоли звершували би були Євхаристійну жертву в часі тридневної смерти Христа, то тоді було б присутнє під видами хліба тільки тіло, а під видами вина тільки кров, але не силою слів, лише задля такого смертного стану Христа.

Кард. Де Люго (†1660) — за яким пішли: Вірцбурська школа, Францелін (†1886), Гуртер (†1914), Еґґер (†1918) і ін. — шукає формальної рації літургічної жертви в знищенні, яке мусить бути, на його думку, в кожній жертві або, фізичне (спалення, хресна жертва), або моральне (вилляття плинних жертв). Якщо літургія є абсолютною жертвою, то мусить наступити в ній моральне знищення, бо задля прославленого стану Христового тіла фізичне убиття є неможливе. Моральне знищення Христа полягає в реальнім пониженні (exinanitio), що Христос стає присутнім під видами хліба і вина і являється як мертвий. Licet (corpus Christi) consecratione non destruatur substantialiter, sed tamen destruitur humano modo, quatenus accipit statum decliviorem... per modum cibi... quae mutatio sufficiens est ad verum sacrificium ». (De Euch. disp. 19. sec. 5. n. 67).

Ця теорія в своїм поясненні занедбує релятивність літургічної жертви і понижений стан їди і напитку не є формально пролиттям крови на хресті. Не видно теж рації, чому конечно мусять бути освячені два види, бо до стану пониження вистачає присутність під одним видом.

Кардинал Цієнфуеґос (Cienfuegos †1739, Vita abscondita sub speciebus velata. Romae 1728), визначний теолог школи в Саляманці, бачить суть жертви в знищенні, яку становить в Євхаристії те, що Христос є добровільно позбавлений всіх змислових вражінь і чинностей від слів освячення аж до вложення частиці до чаші крови. Тоді в чудесний спосіб відзискує Христос уживання і чинність змислів. Але ця думка не має основи і не видно в тім релятивності літургічної жертви.

Французька школа (Berulle Olier, Marmion, Batiffol, з німецьких теологів Möhler, Klee, Schanz) кладуть натиск на oblatio. Христос віддає себе на Службі Божій, вже передше жертвованого на хресті, небесному Вітцеві з любови і послуху. Це самовіддання становить суть жертви, а містичне убиття не належить до суті жертви, як і реальне убиття на хресті не належить до суті хресної жертви. Містичне убиття є лише умовою літургічної жертви. Та твердження цеї школи не вповні правдиве. Христос віддав себе сам на смерть (Ів. 10, 17 сл.) і тому також приніс себе в жертву. Сам внутрішній акт не вистачає, але мусить бути зовнішній знак. Immolatio належить до суті жертви, а не є лише умовою. « Die mystische Immolation ist nicht blosse Bedingung der Oblation, sondern ein Wesensbestandteil des Sacrificium, durch den die Oblation erst zum Sacrificium wird. Die auf die Erduldung von Leiden und Tod gerichtete Selbsthingabe Christi an den Vater, die am Kreuze in der blutigen Tötung ihr sinnfälliges Zeichen hatte, wurde auf dem Altare, wo seine Seele jene Hingabe erneuert, kein Kultopfer konstituieren, wenn nicht statt der blutigen Tötung, die nicht wiederholt wird, eine unblutige stattfände, die zugleich eine Darstellung jener blutigen Tötung und des inneren Opferaktes Christi wäre ». (Diekamp, 213).

До цеї школи належить ще Тальгофер і Пель. Тальгофер (V. Thalhofer — Das Opfer d. A. und N. Bundes, Regensburg 1870) бачить суть новозавітньої жертви в послусі Христа, як внутрішнім акті, який остає на віки і проявляється назовні 1) в пролятті крови на хресті, 2) в небі через рани прославленого тіла, яке виявляє небесну, вічну жертву Христа, і як 3) небесна жертва виступає в Службі Божій через проляття крови під видами хліба і вина.

Одначе і хресна жертва і літургічна не є виявом тієї самої жертви, але двома жертвами. Жертва мусить бути приносом, що підпадає під змисл і не вистачить внутрішній акт. Обидві жертви Христа різняться тільки способом принесення, кривавим і безкровним. Про небесну жертву нема згадки в Об'явленні.

Подібну думку заступає Пель (G. Pell — Noch ein Lösungsversuch zur Messopferfrage. Theol. — praktische Monatsschrift, Passau 1908). Христос всі свої душевні і тілесні сили з любови віддав у послусі Богові і це своє підчинення виявляє в євхаристійній присутності. Одначе ця присутність є на те, щоб внутрішніми актами засвідчити своє віддання Богові. В тих актах лежить суть жертви. Замітити треба те, що було сказане вище. В цілій квестії не йде про внутрішні акти, які супонує кожна правдива жертва, але про зовнішній літургічний знак, установлений Христом для почитання Бога. Бо присутнім є Христос внутрішніми актами і в кивоті, а жертва приноситься тільки на Службі Божій. В Римськім Катихизмі є виразно зазначено, що « Sacra Eucharistia, dum in pyxide continetur vel ad aegrotum defertur, sacramenti non sacrificiirationem habet ». (Cat. Rom. II. c. 4. n. 71). Тому Пель справив опісля свою гадку.

Домінік Сото, де Люго, св. Беллярмин, св. Алфонс Ліґуорій заступали погляд, що до суті жертви належить і освячення і причастя. З новіших нав'язують до них:

а) Єп. І. Беллорд (I. Bellord, The Eccl. Review XXXIII. Philadelphia 1905) поставив гіпотезу, що кожна жертва є жертовним обідом. І тому хресна жертва не була б жертвою, якщо б її не випередила була Тайна вечеря, на якій тільки одній Христос діяв як священик. Христос умер на хресті, в Євхаристії дав себе на поживу. Вірні причащаючись беруть участь в заслугах смерти Христа. Тим то смерть Христа є частиною жертви. На це треба замітити, що не при всіх жертвах був обід. Нема згадки про нього в жертвах Каїна і Авеля, Ноя та не було споживання жертви в цілопаленнях. При інших жертвах були жертовні обіди на знак поєднання і сполуки Бога і людини. Але вони супонують принесення жертви. Такою є і Євхаристійна жертва.

б) Під деяким оглядом подібної думки є Ф. Ренц (F. Renz — Die Geschichte des Messopferbegriffs). Він уважає, що одинокою жертвою є хресна жертва. Євхаристія є тільки представленням тієї жертви і зветься безкровною жертвою. Освячення починає це представлення, а причастя завершує, бо Церква злучена з Христом причастям приносить себе на Службі Божій через Христа в жертву. Тому Євхаристійна жертва має характер жертовного обіду. Освячення є жертвуванням, яким приготовляється агнець на жертовний обід, а само споживання і причастя є суб'єктивним актом жертвування, яким Церква лучиться з убитим на хресті Христом і жертвується.

З огляду на повище треба ствердити, що Служба Божа, як така, є жертвою і це є догмою, проголошеною на Тридентськім Соборі. Оскільки причастя належить до жертви, було сказано вище.

Знаний теолог Бійо (L. Billot, †1931) виходить з заложення, що реальне знищення не належить до суті жертви і бачить літургічну жертву в таїнственнім убиттю і таїнственнім відділенні тіла від крови Христа. Таїнственне убиття (sacramentalis mactatio) становить рацію абсолютної жертви на літургії, або іншими словами, літургічна жертва є жертвою самою в собі, бо в ній наступає таїнственне убиття Христа і жертвування. З другого боку літургічна жертва є релятивна, бо містичне, таїнственне представлення тіла під видами хліба, а крови під видами вина представляє хресну смерть і тому ставить їх у відношення до хресної жертви. І одно й друге, і убиття і відділення крови від тіла, довершується в освяченні. В тім лежить і рація, чому мусять бути освячені обидва види, бо інакше не буде в літургічній жертві збережена формальна рація і абсолютної і релятивної жертви. Теорія спирається на Григорії Назиянськім, що називає слова установи містичним мечем. Гутберлет доповнює її поясненням Де Люго-на: Wir halten vor allem fest an der mystischen Schlachtung der Opfergabe durch die getrennte Konsekration. In Verbindung mit dieser bedeutet aber die Herrichtung der Speise die Zubereitung eines geschlachteten Opferlammes zu einer Opferspeise. In diesem Sinne führt die Herrichtung der Opferspeise die Schlachtung weiter, ergänzt, vervollständigt sie. Nur ein geopfertes, lebloses Opferlamm kann, wie der hl. Gregor von Nyssa sagt, οὐ γὰρ ἂν τὸ σῶμα τοῦ ἱερείου πρὸς ἐδωδὴν ἐπιτήδειον, εἴπερ ἔμψυχον ἦν. (In Christi resurr. or. 1 MSG 46, 612C. R.J. 1063) genossen werden. Die Konsekration als Opferung setzt, weil die Eucharistie zugleich Sakrament ist, zugleich den Leib des Herrn in den Zustand der Speise, und dieser Zustand ist also zugleich der eines Opferlammes. (Dogm. Theol. IX, Münster 1901/687).

Через знищення дару, хоч воно не є конечне в кожній жертві, виявляємо в жертві наше віддання і підчинення Богові. Якщо приноситься дар в його питомій формі, то мусить бути знищений, а якщо під чужими видами в містичний спосіб, то реальне знищення було б неможливе, бо було б невидиме. Отже можливе є містичне знищення силою слів освячення.

Крамп і Брінктріне бачать суть жертви в принесенні і освяченні дарів. До суті кожної жертви належить принесення дару і його зміна, яка робить достойним дар, щоб його прийняв Бог. Тому суть літургічної жертви лежить в тім, що хліб і вино освячуються словами установи. Вони спричинюють присутність Христа, якого священик приносить в жертву Богові.

Не видно в цій теорії відношення до хресної жертви, бо по думці Крампа immolare в давніх літургіях означає offerre. Не видно, чому мають бути освячені обидва види, бо й освячення одного виду вистачає, щоб Бог його прийняв. Загал теологів не згідний з думкою, що Христос в літургічній жертві є нечинний, а лише священик діє як заступник Христа.

Літургісти, Казель, Ронер і ін. (Casel, Rohner, Goossens) підкреслюють, що в літургічній жертві стає присутній Христос, що терпів, але також і Христові терпіння. Отже і ціле Христове діяння стає нам живим перед очима в жертві.

В найновіших часах поставив замітну теорію покійний о. Де ля Тай (De la Taille — Mysterium fidei. Paris 1931). Суть жертви, після Де ля Тая, становить принесення жертви, вже передше або тепер або на майбутнє приготовленої. Хресна і Євхаристійна жертва є одною. Треба розрізнити жертву Христа і жертву Церкви. Жертву Христа становить і принесення Євхаристії на Тайній Вечері і хресна жертва. На Тайній Вечері був довершений принос (oblatio), а на хресті убиття (immolatio).

На прийняття жертви Богом вказує воскресення і вознесення. Христос на віки зберігає жертовний стан, бо є жертвою на віки незнищимою, прийнятою на віки небесним Отцем. Жертва Церкви, це Служба Божа, на якій приноситься вже приготовлений на хресті жертовний принос. Є тільки нові і чисельно різні акти жертвування. В літургії Христос є віртуально священиком, оскільки Його жертвування на Тайній Вечері залишається важним на віки. Приношення (oblatio) на Службі Божій є актом Церкви, священиків і вірних, а не Христа. Іншими словами, є тільки одно фізичне жертвування Агнця і двояке приношення (oblatio), одно на Тайній Вечері, а друге на Службі Божій.

Цю теорію важко погодити з наукою Тридентського Собору, який розрізнює « immolatio (убиття) in Coena », « oblatio in cruce », « identitas eiusdem offerentis in cruce et in missa » (Denz. 938, 940). Отже і на Тайній Вечері, і на хресті, і на Службі Божій було і immolatio і oblatio. Всі признають, що хресна жертва є абсолютною, незалежною жертвою, до якої всі жертви відносяться. Нема причини розрізняти жертву Христа і Церкви, бо той сам Христос її приносить.

« In coena inceptum est sacrificium illud, quod in cruce erat consummandum. Reperitur quidem immolationis realitas in passione mortis; at in symbolica immolatione coenae elucet potissimum oblationis liturgicae proprietas. Unum proinde numero fuit sacrificium redemptionis in cruce et in coena; nec computandum unum sacrificium praeliminarium in coena, alterum in cruce succidaneum; sed in coenaculo incruenta oblatio fiebat, cruentae immolationis in Calvaria perpetiendae». Mysterium fidei 101. Жертва Христа на Тайній Вечері і на хресті була завершена через воскресення і вознесення і триває на віки... « evasit (sacrificium) quidem per resurrectionem gloriosum, per ascensionem coeleste; immortalitas autem vitae aeternae illud effecit perenne... Perseverat igitur Christi sacrificium non quidem activum, sacrificatio enim transit, nec iteratur... sed perseverat utique sacrificium passivum; hostia enim durat in suo esse hostiae acceptae » (Ib. 130-143). Одне було убиття Христа на хресті, але чисельні жертвування того самого жертовного приносу на Тайній Вечері, на хресті, в небі і на престолі.

Як слідно з перегляду всіх теорій, кожна з них підкреслює якусь правдиву думку, але не розв'язує вповні всіх труднощів. Властиво основними остають тексти св. Григорія Ниссейського, що Христос приніс хресну жертву на Тайній Вечері — на тім спирається пок. проф. Де ля Тай, і св. Григорія Назиянського, що Служба Божа є містичним убиттям і слова освячення є мечем. За ним іде Бійо.

Із сказаного можна зробити такий висновок: Христос установив жертву Євхаристії під двома видами, щоб представити свої страсти і свою смерть. А умер Христос через пролиття крови і тому обидва види представляють окремо тіло, а окремо кров. Це наступає через пересуществлення обидвох видів. Силою слів « це є моє тіло » стає присутнє тіло, а силою слів « це є кров моя » стає присутня кров Христа.

Суттєвим актом є жертвування (принесення дару, oblatio), це є внутрішній акт розуму і волі, унагляднений назовні приносом, яким є Христос в жертовнім стані, себто в зовнішнім стані смерти не кривавої але безкровної. Цей акт нагадує смерть Христа і є її представленням. Містичне убиття є справжньою жертвою, хоч не довершується в ній реальне убиття, але морально рівнозначне — містичне.

Жертва Євхаристії не приноситься як нове задоситьучинення за гріхи. Христос стає присутній під видами хліба; розділення видів представляють в містичний спосіб убиття на хресті; Христос в Євхаристії жертвує себе як принос вже убитий victima immolata і виявляє внутрішні акти почитання, славослов'я, вдячности, покаяння, виявлені на хресті і в небі. Принесення жертви (oblatio) і містичне убиття (immolatio) довершуються через освячення. Літургічна жертва є і абсолютною і релятивною.

III. ЗАКИДИ

1. Суть жертви лежить в реальнім знищенні. А що по думці деяких теологів в Службі Божій наступає тільки містичне знищення, отже Служба Божа не є жертвою, або бодай думка про містичне знищення є неправдива. Відповідь: Розрізнюю першу предпосилку: Деякі потридентійські теологи в боротьбі з протестантами приймали конечність дійсного знищення до суті жертви — правдиве. Усі богослови заступали цей погляд — неправдиве. Другу предпосилку приймаю. Розрізнюю висновок: Де жертви, яка приноситься під власними видами — є конечне реальне знищення по думці частини теологів — правдиве. Конечне є дійсне знищення в жертві, яка приноситься під іншими видами — неправдиве. Служба Божа є жертвою Христа, яка приноситься під видами хліба і вина, тому вистачає містичне знищення. Пролиття крови Христа на хресті відновлюється в літургічній жертві на прославлення Бога і це містичне знищення вистачає до збереження суті жертви, як такої.

2. « Бо скільки разів їсте цей хліб і п'єте чашу, смерть Господню звіщаєте, аж він прийде ». (І Кор. 11, 26). А що тим св. Павло твердить, що причастя представляє смерть Христа і тим становить суть жертви, отже причастя становить суть жертви. Відповідь: І-ша предпосилка правдива, ІІ-гу розрізнюю. Причастя як таке представляє смерть Христа — неправдиве; причастя, що супонує убиття Агнця представляє смерть — правдиве. Висновок, причастя як таке становить суть жертви — неправдивий.

3. Суть літургічної жертви лежить в освяченні і пересуществленні, яке є актом всемогучого Бога. А що жертва приноситься Богові, отже Бог приносив би сам собі жертву, що є недовірочним. Відповідь: Розрізнюю першу предпосилку: Освячення, як фізичний акт, походить від Бога, як головної причини, правдиве. Як жертовний акт, неправдиве. Меншу предпосилку признаю. Розрізнюю висновок: Бог приносив би сам собі жертву — якщо тільки фізичний акт освячення походить від Нього, як від головної причини — неправдиве. Якщо жертовний акт походить від Нього, а не від священика — правдиве. Священик приймає принос і звертає його до Бога на Його прославлення.

4. Служба Божа Передшеосвячених дарів не має освячення. А якщо так, то суть літургічної жертви не лежить в освяченні. Відповідь: Літургія Передшеосвячених дарів не є жертвою саме тому, що нема на ній освячення і є лише літургічним, прилюдним почитанням Пресв. Євхаристії.

5. Причастя належить до суті жертви з установи Христа (Їжте... і пийте...) і в причасті є знищення жертви. А що знищення становить суть жертви, отже причастя становить суть жертви. Відповідь: І. В причасті є знищення жертви, яке довершується в імені Христа, так само як освячення — неправдиве, яке довершує священик в своїм імені на своє освячення, а не на прославлення Бога — є правдиве. ІІ. Розрізнюю: знищення становить суть жертви — яке наступає в самім акті жертвування — це приймають лише деякі теологи; знищення в причасті, яке супонує вже акт жертвування, становить суть жертви — неправдиве, тому і висновок неправдивий.