Соборне Різдвяне Послання Ієрархії Помісної Української Католицької Церкви
Всечеснішим Отцям Духовним, Преподобним Ченцям і Черницям та Вірним Помісної Української Католицької Церкви
Мир у Господі і Наше Архиєрейске Благословення!
« Нехай ликує та іграє всяке сотворіння, бо Христос прийшов його обновити » (3 різдвяної Літургії).
Христос Раждається! Дорогі у Христі Браття і Сестри!
Народження Божого Сина, як людини, наповняє все людство безмежною радістю і втіхою, що її так велемовно висловлюють християнські народи у своїх різдвяних піснях — колядах, бо Христос Бог, стаючись людиною, перетворив своїм божеством людське у божественне, земське у небесне, нещасливе у щасливе. Одягнувшись у людину, Христос Бог « посадив людську природу у Сіоні на троні», як висловлюється одна старинна українська колядка, а ми зодягнулись в Нього Його хрищенням (Гал. 3,27).
Цю щасливу дійсність і ми українці оспівуємо і переживаємо кожного року в різдвяний час, колядуючи та відновляючи рік — річно наші різдвяні звичаї у церквах, по домах та в суспільнім житті.
Радість і втіха — плід любови
Джерело християнської радости і втіхи — це любов Бога і ближнього; любов, яку нам приніс на землю Христос Бог. Як без вогню немає тепла, так без любови немає у людини правдивої радости, веселости, вдоволення. Сам Христос говорить про себе, що своїм народженням, як людина, Він приніс на землю божественний вогонь любови і тільки бажає того, « щоб він уже розгорівся » (Лука 12,49).
Великим апостолом християнської любови є улюблений ученик Ісуса Христа — святий євангелист Йоан. Ціле його євангеліє та його три послання є просякнуті словами про любов до Бога і до ближнього, згідно з прикладом і навчанням божественного Спасителя. Саме того найбільше потребує сучасний світ — любови Бога і ближнього.
Сучасний світ прогресу, техніки, добробуту і життєвих вигод, втратив любов, створив самолюбство, а разом з любовʼю сучасна людина втратила радість, веселість, вдоволення, бо це плоди любови.
Цей брак любови серед людей бачать в останніх десятиліттях Христові Намісники на землі, і тому стали новітніми апостолами християнської любови, наслідуючи святого Йоана Богослова та святого апостола Павла. Папа Іван ХХІІІ вибрав собі імʼя апостола любови, щоб загріти холодний світ техніки теплотою Христового слова. Подібно папа Павло VI, вибираючи собі імʼя апостола народів святого Павла, старався постійно своїм трудолюбивим життям і словом впливати, щоб Христова Церква перетворила сучасну цивілізацію техніки і земських інтересів захланности, самолюбства, несправедливости та ненависти, у « цивілізацію любови», як назвав її той Папа.
Відтак наслідники папів Івана XXIII і Павла VI вибрали собі, вступаючи на Римський престіл, імена обох апостолів любови разом: Іван-Павла, щоб таким вибором зазначити, що й вони бажають продовжувати серед народів будову « цивілізації любови», суспільства любови.
Наша обнова — в любові
Український нарід уже від віків зазнає великих несправедливостей, кривд, нещасть від своїх недругів. Не бракує серед нас таких, які добачають вихід з такого становища у ненависті до тих, що нас кривдять. Однак плекання ненависти до ворога, вамість принести українському народові оборону й силу, заразило нас самих ненавистю брат до брата до тої міри, що серед самих українців витворилися ворожнечі у громадському, національному, а навіть церковному житті. Допускаючи до наших сердець ненависть, ми самі стали собі ворогами, самі завдамо собі кривди, самі нищимо себе нашими руками, бо куди вдирається ненависть, там вигасає — никне зовсім любов.
Одинокий вихід з такого сумного положення — це загальна обнова у Христовій любові, до якої безнастанно взиває нас Христос Бог через свою Церкву. Христос не тільки проповідує любов, Він дає її своїм учням як дар Святого Духа. Тільки в Христовій любові, яка не виключає навіть ворога, народи стають сильні, бо самий Христос Бог в їхньою «кріпостю, твердинею і прибіжищем», як промовляють священики на св. Літургії цілуючи святі дари та вівтар і себе взаємно — символ — знак Христа Бога посеред нас.
Через любов до єдности
Крім особистої радости, веселости й здорового вдоволення життям, любов дає нам бажання загальної єдности і братерства, якого так дуже потребує український нарід. Ми постійно благаємо Бога: « Боже, нам єдність подай». Однак памʼятаймо, що диний шлях до єдности веде через любов. Без любови немає єдности в родинному житті, немає її у громадському, національному, а навіть у церковному.
Без глибокої християнської любови, яка є плодом Святого Духа, все церковне життя обмежується до зовнішніх релігійних практик, до зберігання обрядових приписів, до культу. У церковних спільнотах, де є тільки зовнішнє релігійне життя, а не любов Бога і ближнього, там немає Бога, бо Бог — це любов, як учить нас апостол любови, святий євангелист Йоан. Бог хоче милости, а не зовнішньої жертви (Ос. 6,6).
Заклик до обнови у християнській любові
Цьогорічні різдвяні святкування, Дорогі в Христі Браття і Сестри, нехай будуть для нас усіх пастирів, священиків, ченців і вірних, великою нагодою до застанови, що серед наших приготувань до вже близьких святкувань тисячоліття української помісної Києво-Галицької Церкви, через наше охрещення за князя Володимира, найголовнішою справою наших приготувань в наше обʼєднання в християнській любові. До того кличе нас Святий Дух, який вселився у наших серцях у св. Тайні Хрищення і Миропомазання. Ми ж є храмами Святого Духа і маємо бути носіями Божої любови.
Однак, щоб дати місце любові в наших серцях, треба нам відректися самолюбства з усіма його шкідливими наслідками. Треба нам навернутися до євангелії Христа Бога і Йому отворити наші серця, щоб Він їх зогрів і запалив своєю любовʼю. Таке навернення до Христа і до його любови принесе кожному з нас, усім нашим церковним спільнотам, усьому українському народові багаті плоди Святого Духа, що їх вичисляє апостол Павло у своєму посланні до Галатів: « любов, радість, мир, терпеливість, доброта, милосердя, вірність, лагідність, здержливість » (Гал. 5,22).
Ювілейний рік — роком обʼєднання
1983-ій рік, у якому звершується 1950 років від спасительної смерти і воскресення Господа нашого Ісуса Христа, проголосив Римський архиєрей надзвичайним Святим Роком. Цей ювілейний Святий Рік Христового спасення людства має спонукати християнський світ до обʼєднання в любові довкруги Христа — Спасителя. Хай буде це ще одною спонукою також для нашого українського обʼєднання в християнській любові.
Нагадується попередній, 1933-ій, надзвичайний Святий Рік, У 1900-і роковини Христового спасення та цей велетенський релігійний підйом, який викликав він серед українського населення західної України, зокрема серед української галицької молоді. Здвиг молоді 1933-ого року під кличем « Українська Молодь Христові», що зібрав у Львові нашу молодь з усіх закутків Галичини, був такою могутньою маніфестацією українського обʼєднання довкруги Христа та Його Церкви, якої мабуть ще ніколи в історії не бачив княжий город Льва. Той релігійний здвиг української молоді став для неї могутнім духовним приготуванням до грізних років Другої Світової війни.
Тепер пів століття, два покоління, пізніше, хай цей новий надзвичайний ювілейний рік хреста і воскресення знов поведе всіх українців, а зокрема теперішнє нове покоління нашої молоді, до обʼєднання довкруги Христової любови. Хай тепер, пʼять років перед 1000 — літнім ювілеєм помісної Києво-Галицької Церкви, ювілейний Святий Рік згуртує всі українські духовні сили довкруги Христової Церкви і приготує всіх українців, а зокрема українську молодь, на гідну зустріч грядучого другого християнського тисячоліття України.
Молодь - надія обʼєднання в любові
Цим нашим різдвяним закликом до християнської загальної обнови в любові, звертаємося в окремий спосіб до нашого молодшого покоління, перед яким відкривається повнота життя. Наше старше покоління дивиться радше в своє минуле, його переживає, у ньому знаходить себе та часто в ньому й замикається. Натомість молоде покоління бачить дорогу перед собою і хоче бути творцем чогось нового, чогось великого, гарного, хоче бути творцем щасливого життя для себе і для дальших майбутніх поколінь.
Памʼятай, Дорога наша Молоде, що тільки з Христом Богом можна здійснити ці великі ідеали, бо саме тому Бог став людиною і постійно перебуває посеред нас людей у своїй Церкві, щоб усе в собі обновити, щоб усіх у Бозі ущасливити, « щоб ми могли одягнутись у нову люди-ну, створену на подобу Божу, у справедливості й у святості правди » (Еф. 4,24).
Дорога наша Молоде, шукай все більше Христа Бога у своїй рідній Церкві. Віддайся з довірʼям Христовій любові в Христовій Церкві, а Христос Бог усіх ущасливить. Вглиблюйся в щасливі початки християнства Києво-галицької Церкви Руси-України, щоб відновити її серед нашого народу по тисяча роках її історії. Ми, пастирі помісної Української Церкви, з великим довірʼям і надією дивимось на наше молоде покоління, вбачаючи в ньому носіїв обнови Києво-галицької помісної Церкви та обʼєднання довкруги тої Церкви всього українського народу в дусі київського християнства світлих часів духовного народження за св. Володимира Великого і Ярослава Мудрого.
Обʼєднання у спільній молитві
Передумовою обʼєднання в Христі та в Його Церкві є спільна молитва. Казав Господь: « Де двох або трьох збереться в імʼя моє, там я посеред вас » (Мат. 18,20). З одного боку молитва пастирів за свої церковні спільноти в епархії, а з другого боку молитва священиків разом з вірними за свого пастиря, поминанням його в ектеніях та в інших літургічних молитвах. Так у взаємній молитві обʼєднується церковна спільнота епархії. У свою чергу всі епархіяльні спільноти єднаються в літургічних молитвах з головами своїх помісних Церков в органічні помісні цілості. Вкінці всі помісні Церкви світу єднаються молитовно на богослуженнях з пастирем пастирів, Римським архиєреєм, наслідником апостола Петра, у цілість одної, святої, соборної і апостольської Церкви — одного Містичного Христового Тіла.
Беручи участь у богослуженнях та в літургічних молитвах, ми всі, хоч розсіяні по цілій земній кулі, відчуваємо єдність нашої Церкви і єдність нашого народу, єдність, якої так дуже потребуємо і так сильно прагнемо. У Церкві сам Христос Бог обʼєднює нас своєю любовʼю, а обʼєднані в Христі зможемо побороти всі наші труднощі, бо сам Христос Бог буде нашою силою.
Обʼєднання любови у цьогорічнім Синоді
У цьогорічний різдвяний час поручаємо Вам, Дорогі в Христі Брати і Сестри, особливо молитись за всіх нас — пастирів помісної Української Католицької Церкви, які приготовляються до наступного Синоду, що за Божою благодаттю відбудеться на початку 1983-ого року. Синодальне правління нашою помісною Церквою під проводом її Первоєрарха — це один з найбільших сучасних осягів нашої Церкви для її тривкого обʼєднання і закріплення в одну помісну церковну цілість.
Моліться наполегливо до Дитяти Ісуса та до його Пресвятої Матері, щоб Святий Дух просвічував і провадив пастирів Української Католицької Церкви дорогою обнови в дусі ІІ Ватиканського Собору, до її обʼєднання в дусі євангельської любови та до відзискання свободи для нашої Церкви на рідних землях України; щоб ми обновлені та обʼєднані в любові, з радістю в душах і в серцях могли святкувати вже близький ювілей Тисячо-ліття нашого народження в Христі.
З нагоди Христового Різдва і Нового Року Божого 1983-го складаємо всім Вам, священикам, ченцям та вірним нашої помісної Української Католицької Церкви на рідних землях України, у країнах вільного світу та на засланнях і в тюрмах, наші сердечні побажання, благаючи Вифлеємське Дитя та Його Пресвяту Матір, щоб подали нам усім любов, єдність, мир і радість Христового Різдва. « Мир Братам і любов з вірою від Бога Отця і Господа Ісуса Христа. Благодать з усіма, що люблять Господа нашого Ісуса Христа » (Еф. 6,23-24).
Благословення Господнь на Вас! Христос Раждається!
