ПРОПОВІДЬ НА ВЕЛИКДЕНЬ

Неначе могутній гомін із глибин сердець лунає нашим співом, нашою радістю і втіхою в цей великий день: « В началі було Слово » — « На початку було Слово ». Як предвічний Бог був, є і ніколи не перестане бути, так і Слово, друга Особа Божа, відвічне, споконвічне й довічне. Те все, що сталося, те все, що ми пережили в Страсному тижні, — того основна рація й причина є: « В началі було Слово ». Те Слово стало тілом, прийняло від Діви Марії чоловіцтво. Воно зійшло на те, щоб дати нам не закон, як Мойсей, — як то ми чули нині у св. Євангелії, — але щоб дати нам благодать і правду. Це й є, отже, як сказано, причина тієї радости.

Пояснюючи Великоднє послання нашого єпископату й синоду, треба сказати, що є одна засаднича думка, яка тягнеться впродовж цілого Великого посту, а передусім Страсного тижня. Великий піст триває 40 днів. Він є памʼяткою сорокдневного посту, який Христос провів на самоті, щоб приготовитися до свого найвищого післанництва: відкуплення людського роду. Страсний тиждень у нашому обряді є окремий, тому й субота й неділя належать до сорокдневного посту. У Страсному тижні починається памʼять терпінь Христа, які то (терпіння) ми читанням святих Євангелій і розважаннями пережили від понеділка аж до суботи. Здавалося, наче б те всемогуче Слово Боже, яке воплотилося, зникало. Та якраз у тому найстрашнішому тижні через найбільші терпіння й муки тягнеться світлою ниткою думка про воскресіння Христове. Воно є те, що одушевляє і що в тих тяжких муках піддержує їх, пояснює, підносить їх могутність і дає надію на славний кінець. Бо Христос і предсказував і почував про своє воскресіння, але апостоли не могли зрозуміти страждань та смерти Його. Саме в цій жахливій смерті лежить завʼязок воскресіння. Христос страждав, щоб воскреснути. Опісля Він пояснював своїм ученикам і апостолам: чи не треба було, щоб Він прийшов, страждав, терпів, умер за всіх людей і третього дня воскрес? — Ми бачимо не раз, які то звірства доконуються на людині — а то ж було найбільше знущання, яке доконано. Чому? Бо чим благородніша людина, тим більші терпіння. Розбійник так само був прибитий, але він не відчував того так глибоко, бо то була груба душа. За всі свої найбільші злочини він повис на хресті. Але Христос — зовсім що іншого. Чим благородніша душа, тим вищі його відчуття.

Та й для нас, дорогі браття і сестри, нинішня думка став грізно перед очима, що в найбільших терпіннях — і тієї мами, коли її діти вмирають, і тієї родини, що з голоду загибає, і того народу, який грабують розбійники — все таки є понад те все щось вищого, що не кінчається терпінням. І то є в християнстві нове: що терпіння не кінчаються терпіннями, тільки прославленням. То й для нас є таке ободрююче, і тому то таке велике свято. Життя мусить бути з хрестами, бо й Христос таке вибрав. Вибрав життя з терпіннями, а не вигідне, розкішне вживання. Щойно через ті терпіння людина вміє оцінити як радість і світлість. По терпіннях Христос воскрес тут на землі. Треба це рівно ж відчути, що в нашім стражданні, у наших смутках, у наших недолях — кінець-кінцем після Великої пʼятниці приходить Великдень. Так як морська хвиля паде й підноситься, так і в житті терпіння підносяться і падуть, щоб піднеслася радість і певність воскресіння з мертвих: я не цілий пропаду, як співали колись поети. Хоч моє тіло перейде в порох, та прийде час, що воскресне й душа в своєму тілі на Страшний суд, щоб тоді остаточно прийняти повну нагороду. Та й нині, після тих терпінь, якими ми заслуговуємо на радість, нехай цьогорічний Великдень, навіть у найбільшій недолі, в найбільших смутках, у наших стражданнях Церкви й Народу й кожного зокрема, буде піднесенням нашого духа і ободренням; нехай він буде тим світлим і ясним днем, що підносить душу і не дає їй попасти у зневіру та пропасти, амінь.