ПРОПОВІДЬ НА ПОЧАТКУ АКАДЕМІЧНОГО РОКУ В УКРАЇНСЬКОМУ КАТОЛИЦЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Хто в часі прощі до Св. Землі вийшов на гору Тавор, то мимоволі відчував піднесення свого духа і переживав переображення Христа, а з Ним перетворення і своєї душі. Розмова з Мойсеєм і Іллею, це вияв Божої Мудрости і зразок переображення людей надприродним і природним знанням та освяченням Божою благодаттю.

Спускаючи свій зір вниз на прегарну панораму кругом гори, око мандрвника спинюється на недалекому від Тавору місточку, Наїм. Воно обведене білим, довгим, чотирокутним муром, з чорною брамою на переді. Он там відоулося чудо, воскресення молодця. З міста ступає похоронний похід. Несуть на марах тіло молодої людини, а з ним його заплакана мати, вдова, і багато народу з міста. « побачивши її Господь, змилосердився над нею і сказав до неї: Не плач. Христос здержав похід і мовив до мерця: Молодче, кажу тобі, встань! І мертвий сів і став говорити » (Лук. 7,11-15). І так Ісус з умертвіння привернув людину до праці, діяння і творчости. На це молодець вернув до життя, щоб створити своє майбутнє і стати підпорою для матері і горожан, що його супроводжали, та для слави цілого ізраїльського народу.

Початок академічного року на УКУ має багато спільного з оцею зворушливою подією. Оце зібралася молодь із відпочинку, щоб вернути до науки й праці над собою для розвинення і свого розуму і волі на свою й свого народу користь і славу. Стоять тут і ті, що за Христом мовлять «Встань! »... берись до студій, щоб стати вченою й шляхетною людиною, хосенною для світлого майбутнього.

Наука — виклади — починається на нашому Університеті, слава Богу, вже так десятий рік. За щасливий успіх ми заносимо нині гарячі молитви і молимось за наступний рік.

Коли глянути в минуле, Університет постав серед дуже важких умовин і то як продовження Богословської Академії. Рівнож із самого початку свого існування вона мусіла поборювати великі труднощі. А все ж таки вона проіснувала 15 літ, від 1927 р., випустила приблизно 1000 абсольвентів, що піддержували народ і як священики і навіть як світські на різних становищах. Вона видала біля сто наукових праць, була світочем навіть і для прихильних і неприхильних чужих. Цю працю гідно продовжує Університет — та й тепер 25-літня установа будиться і встав до дальшого життя і праці, подібно як той євангельський молодець. При тому треба собі також здати справу, що наш Український Університет, як католицький, є одинокий на всьому світі, а університетів є звиж 1000. Український Вільний Університет у Мюнхені, що перенісся туди з Праги і тепер святкує своє 50-ліття, має дещо відмінне завдання, а катедри україністики при чужомовних університетах можуть лише частинно виповняти національні вимоги.

Святочне започаткування академічного року є не лише звичаєм, але гарячою молитвою і поважною застановою над важкими умовинами, серед яки ми, мимо наших зусиль і протидіянь, знайшлися. І тому на Бога одинока надія! Ми не можемо числити на велику масовість і розмах, тому що, мимо звиж двомільйонових поселенців розсіяних по цілому світі, замало є ще слухачів, щоб можна було обсадити всі катедри. Але великий початок зроблений і треба йти відважно вперед. Пізнати своб минуле, свою історію, літературу і ціле культурне й громадське життя, а зокрема Церкву і її науку, можна тільки ось тут. Тому обовʼязок студентів і студенток є використати ці можливості і вдержати церковну й національну свідомість, тим більше, що культурне окруження стоїть на належній височині. І бібліотека, і музей, і семінарі, і викладові валі, і передусім церква з мозаїками — роблять наш Університет одним з найбільших українських осередків на поселеннях. Треба лише докладати всіх сил, щоб присвоїти собі якнайвище й якнайглибше знання. — І нераз ми також при різних нагодах завивали наших поселенців, щоб старались загосподаритися, набути свій дім, піддержати церкву й школу, а передусім, навіть своєю кервавицею, дати для своїх дітей якнайвище образування. Але діти мусять знати, що виданий на них останній гріш батьків вкладає знову на них одночасно важкий обовʼязок набути знання й благородність душі і посвятити їх для народу, щоб не пропав на чужині. Навіть не треба зражуватись тим, що наш Університет поборюють не так чужі, як свої — може із заздрости, злоби й незнання. — Бо що ж, така наша гірка доля. Такий був початок і Богословської Академії. — Ми не рахували тут на тисячі слухачів, але, при єдності, їх могло бути вже сто, а так вписаних на семестри біля 30, а на вакаційних курсах було вже 70.

Це знак, що Університет починає сповняти своє завдання, а так само ті, що тут приходять, відходять з переконанням, що щось нового вони довідалися, поширили своє знання, піднесли свого духа, освідомили себе. Не треба зражуватися тим, що то мені вигідно чи не вигідно, але треба боронити свій народ, де б то не було і перед ким то не було б. Ото є завдання, яке сповняв Христос, коли казав, що Він післаний перше до народу ізраїльського. Та й ти, брате й сестро, де б ти не жив, ти післаний до свого народу, щоб його піддержати, мимо всіх противенств. — І на вас, студенти й студентки, лежить цей обовʼязок.

Ніхто не є вічний. Ті старші відходять, а на їх місце приходять молоді. І тепер щасливий той народ, коли в руки беруть провід люди чесні, образовані, свідомі того, що вони покликані до праці для добра свого народу й свові Церкви. — Тоді, мої дорогі, той нарід може бути спокійний, бо він має такий провід, що забезпечує світле майбутнє. Амінь.