РОЗДІЛ IV. ЦЕРКОВНІ БЛАГОСЛОВЕННЯ І ОСВЯЧЕННЯ

11-а теза: Церква має право установити благословення і освячення, щоби при їх помочі уділити вірним плоди своєї молитви. Загальна богословська думка.

І. ПОНЯТТЯ І СУТЬ

Не лише при уділюванні тайн, але також і поза ними вживає Церква благословень і освячень, себто обрядів і речей, установлених на взірок тайн, щоб уділити вірним надприродні добра. В латинській Церкві називаються вони sacramentalia, малі тайни. Етимологічно означає це слово обряди (церемонії), які супроводжують уділенню тайн і загалом те, що з ними зв’язане. Перший раз приходить воно в Петра Льомбарда (Sent. 4. d. 6, 8). Св. Тома називає благословення і освячення « sacra ». (S. th. 1, 2. q. 108, a. 2).

Церковні благословення і освячення є подібні до тайн тим, що є зовнішнім знаком і що уділюють надприродні (менші від освячуючої ласки) добра. Різняться знов тим, що їх не установив Христос, але Церква. Вони діють не самі собою, ex opere operato, як думали Dom. Soto, Bellarmin і ін., але ex opere operantis Ecclesiae, — завдяки молитвам Церкви. Цей погляд заступали Суарез, де Люго і ін. Так теж учать нез’єдинені Андруцос, Дівуніотіс, Малиновський, Катонський і т. д. Є це отже святі знаки, яких уживає Церква, щоб ними на взірок тайн, уділяти вірним плодів своєї молитви.

Святі знаки означають: а) обряди при уділенні тайн, б) релігійні діяння (екзорцизм), в) благословення речей (води, риз, свічок, оловців, звірят) і осіб (архимандрита, нижчі чини Священства, вдів жінки), г) уживання благословенних і освячених речей (води, просфори, риз, хрестиків), д) самі благословлені й освячені речі. Це останнє значення є рідше і менше властиве. Одні благословення освячують особу або річ, усувають їй від звичайного вжитку і віддають на богослужбу або роблять їх оруддям благословень (освячення чаші, церкви, нижчі чини і т.д.). Інші вимолюють у Бога якийсь дар (благословення піль, ріг року, охорони перед злом і т.д.). Загалом Церква благословить усе, що має значення для життя людини, що стоїть в зв’язку з Христом і провадить до Нього. Освячення різняться від благословень тим, що при їх уділенні вживається помазання оливою. Навіть при освяченні води приписує Євхологіон поліття оливою. (Пор. о. Яр. Левицький, Благословення чи освячення дзвонів. Богословія II (1924) 339-341).

II. ПРОТИВНИКИ

Є протестанти, які заперечували і висмівали церковні освячення і благословення. Проти них постав Тридентський Собор при дефініції. З нез’єдинених треба назвати монаха Тарасія і митр. Антонія Храповицького, що перечать різницю між тайнами і церковними благословеннями.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

Перша дефініція Тридентського собору стверджує, що Церква має власть установляти обряди себто sacramentalia при уділюванні тайн і що їх легковаження є гріхом: Si quis dixerit receptos et approbatos Ecclesiae catholicae ritus in solemni sacramentorum administratione adhiberi consuetos aut contemni, aut sine peccato a ministris pro libito omitti, aut in novos alios per quemcunque ecclesiarum pastorem mutari posse: A.S. (Denz. 856).

Друга дефініція опреділює, що обряди при справуванні Служби Божої відповідають нашій природі, бо унагляднюють гідність і силу тайни та спонукують до достойного її справування: « Si quis dixerit caeremonias, vestes et externa signa, quibus in missarum celebratione Ecclesia catholica utitur, irritabula impietatis esse magis quam officia pietatis: A.S. (Denz. 854 пор. 943).

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо. Христос сам благословив людей, хліб, вино, риби (Мт. 10,8. 14,19. 19,15. Мк. 9,37. 16,17. Лук. 10,17) і виганяв нечистих духів. Те саме робили й апостоли (І Тим. 4,4-5). А що такий спосіб є взірково для Церкви, отже вона може установляти благословення і освячення. Св. Павло, подаючи науку Христа про Пресв. Євхаристію і подаючи деякі вказівки при її справуванні, закінчує ось так: « А проче, як прийду, заряджу » (І Кор. 11,34).

А що св. Павло має тут на увазі церковні обряди, отже Церква має владу їх установляти. Це потверджує він другим текстом І Кор., 4,1: « Так нехай уважає нас чоловік слугами Христовими і завідателями тайн Божих ». Отже Церква завідує всіми тайнами і тим, що до них належить.

2. Передання. Що звичай благословити і посвячувати особи і речі був від найдавніших часів у Церкві, потверджують Отці і церковні письменники. Св. Юстин говорить про обряд уділювання Хрещення і справування Пресв. Євхаристії. (Apol. I, 61, 65. MSG 6, 420, 1. 428). Тертуліян описує обряд Хрещення і Миропомазання (De bapt. c. 7. MSL 1, 1315. De corona cc. 3, 4. MSL 2, 98/9). Про піст перед св. Причастям, установлений Церквою, згадує св. Августин (Ep. 54, 6,8 MSL 33,203). Св. Василій виразно вчить, що в Церкві є старий звичай освячувати воду й оливу. Εὐλογοῦμεν δὲ τὸ ἔλαιον τοῦ τε βαπτίσματος καὶ τὸ ἔλαιον τῆς χρίσεως καὶ προσέτι αὐτὸν τὸν βαπτιζόμενον· Ἀπὸ ποίων ἐγγράφων; Οὐκ ἀπὸ τῆς σιωπωμένης καὶ μυστικῆς παραδόσεως; (De Sp. S. 27, 66. MSG 32, 188B). Євхологіони, починаючи від Серапіона з Тмуїс… і пізніші містять молитви благословень і освячень. (Пор. ст. 103 сл.).

3. Розумові рації. а) Церква має право зарядити й установити те, що причинюється до розвинення духовного життя і почитання Бога. А що такими є благословення і освячення, отже має право установити благословення і освячення. Вони унагляднюють тайни, розвивають думки, які містяться в тайнах. Уживання благословень і освячень причинюється в великій мірі до оживлення і піднесення надприродного життя, з другого боку їх діяння спонує праведне життя і змагання волі до святости. Тому вони не мають нічого спільного з амулетами поган, що мали їх захищати перед нещастями без огляду на їх нечестне і грішне життя.

б) Крім заклинання нечистих духів, що є установлене Христом, всі прочі благословення і освячення походять від Церкви. Вона, йдучи за прикладом Христа і апостолів, установила їх і має над ними повну владу. Церква може усунути старі благословення і впровадити нові, тому їх число є необмежене. Благословення дітей родичами не є в догматичнім значенні благословенням, хоч не є без дії і успіху… Уживання благословень і освячень Церкви є поширене вірним довільно, але їх зневага є гріхом.

в) Діяння є слідуючі: 1) Уповажнення до богослужби і божого ужитку, 2) заклинання і вигнання злих духів, 3) дочасні добра, 4) уділення діючих ласк і при їх помочі відпущення легких гріхів, 5) відпущення дочасної кари. Благословення і освячення не спричинюють збірно всіх вичислених діянь, але поодиноко, відповідно до призначення і молитви. Вони не зміняють природи речей, але ослонюють їх надприродним життям Пресвятої Тройці. В молитві на освячення оливи до тайни Оливопомазання говориться виразно, щоб Господь освятив оливу на вилікування недуги, щоб через те були прославлені Отець і Син і Св. Дух. Загалом при всіх освяченнях згадується Пр. Тройця.

Спосіб діяння є різний… Віддання речі до Божого вжитку і особи на богослужбу, слідує непомильно і певно (по думці деяких богословів — ex opere operato). Інші добра і наслідки благословень не є певні, навіть коли людина приймає їх побожно і гідно. Рація в тому, що їх спричинює молитва Церкви, яка без сумніву значить багато в Бога, і діє незалежно від заслуг служителя і приймника, одначе не має абсолютного певного і непомильного успіху. Бо може заходити якась загальна або одинична перепона і нема ніде запевнення від Бога, що даний найусильніша молитва буде вислухана зараз і якраз у такій формі. Може людина одержати замість бажаного добра якесь інше. Хто уживає благословень, визнає в наглядний спосіб свою віру в Бога і покладає надію на Його поміч. Загалом надприродне життя вірних стає через те конкретніше і реальніше, а не лише абстрактною думкою. Благословлені предмети наче виривається з рук диявола і прокляття через гріх, та піддається освяченню Христа, щоб ті, що їх уживають, відвернулися від гріха і одержали спасення.

Легкі гріхи і дочасні кари відпускаються ex opere operantis приймаючого. Благословення помагають йому діючими ласками до збудження актів віри, богопочитання, жалю і т.д. і в цей спосіб він доступає частинного або повного відпущення легких гріхів і дочасних кар. Ці акти містять у собі відвернення від гріха і охоче зближення до Бога (S. th. 3. q. 87. a. 3) До благословень звичайно додає Церква і відпусти, про які буде мова пізніше.