II. ПЕРЕСУЩЕСТВЛЕННЯ

(Transsubstantiatio)

Теза: Христос стає присутнім в Євхаристії через пересуществлення, себто переміну цілої субстанції хліба і вина, по залишенні акциденсів, в тіло і кров Христа. Догма віри.

I. ПОЯСНЕННЯ

По переведенім доказі на євхаристійну присутність виринає дальше питання, яким чином наступає присутність Христа. На це дає відповідь оця теза. Головним поняттям є тут пересуществлення або транссубстанціяція (transsubstantiatio — metousiosis). Найперше Собор Римський (1079) ужив проти Беренгара формули « substantialiter converti ». Само слово transsubstantiatio перший раз появляється в XII ст. в творі « De sacramento altaris ». Опісля Лятеранський IV Собор (1215) ужив цього терміну проти альбігензів. Сама наука вже була виложена Отцями Церкви. Що пересуществлення можна доказати з Св. Письма, є загально згідні всі богослови, хоч давнішої противної думки були Скот, Дуранд і Палюдан.

Грецький термін metousiosis появляється перший раз на Ліонськім Соборі (1274) у визнанні Михаїла Палеолога, а опісля у патріярха Веккоса (1277), кард. Виссаріона (1439), Юрія Схолярія, Визнанні віри Петра Могили, Довіти і катихизмі Філарета (1839).

Пересуществлення є переміна одної субстанції в іншу. З каменя постає статуя, з муки хліб і т.д. Переміна може бути або акцидентальна, прибутнева, або субстанціяльна — суща. Якщо при переході однієї речі в другу зміняться тільки прибутнення, з каменя — статуя, з дошки — стіл, то це є прибутнева переміна. Коли ж зміняється субстанція, сущність речі, тоді є суща переміна, пересуществлення, транссубстанціяція. Напр.: з муки постає хліб, з дерева попіл, воду перемінює Христос в вино, з водя і кисня постає вода, з виноградного соку вино і т.д. В пересуществленні треба знову розрізнити двояку можливість. А саме тому, що кожна субстанція речі складається з матерії і форми, то й переміна може бути формальна (з водня і кисня — вода, трава переміняється в тіло), якщо зміняється тільки форма. Такими є всі хемічні сполуки.

Матеріяльна знову є тоді, коли зміняється матерія, а форма залишається та сама, напр. матерія людського тіла зміняється по якімсь часі, а вид людини залишається той сам. Якщо зміняється і матерія і форма, тоді наступає повна переміна, і це не може наступити на основі природних законів, але тільки при помочі чуда.

В тезі говориться, що ціла субстанція хліба і вина перемінюється в тіло і кров Христа, значить і матерія і форма, тому переміна не є природна, але надприродна.

Дальше в кожній переміні треба розрізнити 1) річ перед переміною (terminus a quo), яка перемінюється і 2) річ по переміні (terminus ad quem), що постає внаслідок переміни. Річчю перед переміною є хліб і вино. Вона може бути цілковита (totalis) і формальна (formalis). Цілковита є тоді, коли мається на увазі цілу річ, яка має перемінитися, напр. камінь, що має бути вироблений на статую. Формальним чинником переміни є саме те, що перемінюється, форма в камені, в муці і т.д. В Євхаристії цілковитий чинник є хліб і вино, формальний, субстанція хліба і вина.

Річ по переміні (terminus ad quem) є теж або цілковита (terminus ad quem totalis, тіло і кров Христа з видами хліба і вина) або формальна (terminus ad quem formalis). Формальний чинник є саме тіло і кров Христа, яке постало з переміни.

Щоб наступила переміна, мусять виповнитись чотири умови: 1) мусить бути зв’язок між чинником перед переміною і по переміні. Тому постає стіл, бо перестала існувати дошка, тому криниця і побільшився тіло людини, бо перестала існувати пожива, ним прийнята і т.д. Зовнішнє послідування не вистачає, по ночі день, поширений простір виповнює повітря і т.д. Це є зміна, а не переміна. 2) Річ, що має перемінюватися і річ, що постала з переміни, мусять мати щось спільне і те саме, що було в першій і остало в другій (tertium manens). Дошка і стіл мають ту саму матерію, спожитий корм і тіло теж мають ту саму матерію. 3) Коли перестає існувати формальний чинник перед переміною, то тим самим перестає існувати як такий цілковитий чинник (terminus a quo totalis). Коли уступає форма муки, то перестає існувати мука як така. 4) Чинник з переміни може зачати існувати наново, хоч не конечно. З каменя постала статуя, якої ще не було, але також при воскресенні Лазаря тіло перемінилося в чоловіка, бо душа, що існувала, лучиться з одним тілом.

Всі ці умови сповнюються в Євхаристії: 1) Уступає субстанція хліба і вина, тому що під видами хліба і вина зачинає існувати тіло і кров Христа. 2) Спільним чинником є акциденси. Вони залишаються ті самі, що були в хлібі, і тепер при тілі Христа в Євхаристії. 3) З хвилиною, як перестала існувати субстанція хліба і вина, перестав взагалі існувати хліб і вино як такі, бо самі акциденси не є хлібом і вином. 4) Тіло і кров Христа не постає наново, але те саме, що в небі, стає присутнім під видами хліба і вина.

Переміна не є знивеченням субстанції (annihilatio substantiae), як учать скотисти, бо вона не перестає зовсім існувати, але на її місце зачинає своє буття тіло і кров Христа. Євхаристійна транссубстанціяція є чудесною і своєрідною переміною. Тому Тридентський Собор називав її « mirabilis et singularis conversio ». Вправді в кожній тайні наступає переміна, грішна душа переміняється в святу, не-освященик стає священиком, неосвячене миро, таїнственним миром і т.д., одначе в Євхаристії переміняється сущність, субстанція хліба і вина. Субстанцією або существом речі є її суть, основа, в протиставленні до прибутнів, акциденсів, які на ній спираються. Субстанція є в першу чергу носієм акциденсів, які по певній мірі вона містить в собі як в зародку, а дальше суттю, ядром речі, що проявляється назовні при помочі прибутнів, або видів, як довжини, якости, приміщення і т.д.

Прояви речі і сама річ не є тим самим. Коли дивлюся на людину, бачу, що вона іноді біла, іноді червона на лиці — повніша, або марніша і т.д. Кожний здає собі справу, що ця людина і ці прояви назовні, це не є те саме, хоч одне і друге є реальне. Якби б і суть і прояви були тотожні, то із зміною росту, краски, виду, спосібностей, бесіди, тощо змінялася б сама людина. А цей ніхто цього не важився б твердити. Є отже щось окреме, що є носієм цих змін і проявів і різне від них, що незалежно від спостережень існує і кожному впадає у вічі. В арістотелівській термінології називається це ціла — субстанція, та зумовевкота — прибутні, акциденси. Це саме зауважує і плятонівський чи інший сістем, хоч послуговується інакшими термінами.

Тридентський Собор прийняв арістотелівський термін, хоч тим самим не думав узалежнювати догми від цілого сістему. Бо догма була в Церкві, хоч не був ужитий ще термін, тому й сьогоднішні природничі досліди над складовими частинами матерії (атоми, електрони, позітрони, нейтрони), її не заторкують. Різниці між речами існує, не зважаючи на ці досліди і теорії, камінь є дерево, хліб не є залізо. Кожна річ має свою притаманну суть, существо і змінні прояви. Саме про цю основну істоту-существо хліба і вина твердимо, що вона переміняється. Щоб субстанція могла змінитися, а прояви, акциденси залишились, в природнім житті це не відоме. Це можливе тільки через Божу всемогутність.

Таксамо мається річ з поживністю Євхаристії. Вона живить нас, як природний хліб і вино. Субстанція уступає, а поживність, її прикмета залишається, як і інші акциденси.

Субстанція хліба і вина не знивечується (non annihilatur), бо на її місце приходить тіло і кров Христа. Нищиться те, що взагалі перестає існувати і нічого по нім не остається. Субстанція хліба перестає існувати, тому що на її місці починає своє буття тіло і кров Христа.

II. ПРОТИВНИКИ

Противниками є протестанти. Навіть ті з них, що признавали присутність Христового тіла, перечили пересуществлення. І так за несторіянами пішов Лютер і приймав вхліблення — impanatio, зн. крім субстанції хліба є в хлібі ще тіло і кров Христа. Теж Беренґар і Віклеф, якщо навіть приймали реальну присутність, перечили транссубстанціяції.

Хибні погляди на транссубстанціяцію мав Дуранд (†1334) (In IV, d. 11, q. 3 який учив, що сама тільки форма субстанції хліба і вина переміняється, а матерія субстанції переходить в тіло Христа. Недоречний погляд, бо тіло Христа через кожночасне освячення збільшалося б до неможливости. Росміні (†1855) учив, що субстанція хліба оживлюється Христом і стає предметом Його чуття.

Жоржель (Georgel), французький канонік в Альжирії, заступав погляд, що субстанція хліба і вина переміняється Божою всемогутністю в Христа на спосіб прийнятої поживи. (Annales de Philos. chrétienne, Mai 1901). О.І. Байма (†1892) обороняв теорію, що в Євхаристії не змінюється природа хліба, тільки субстанція.

III. РІШЕННЯ ЦЕРКВИ

На Римськім Соборі (1079 р.) Беренґарові предложено визнання віри, в якім казалося, що « panem et vinum, quae ponuntur in altari, per mysterium sacrae orationis et verba nostri Redemptoris substantialiter converti in veram et propriam et vivificatricem carnem et sanguinem Jesu Christi Domini nostri » (Denz. 355).

З черги на IV Лятеранськім Соборі (1215 р.) вирішили проти альбігензів і опата Йоахима: « (Jesu Christi) corpus et sanguis in sacramento altaris sub speciebus panis et vini veraciter continentur, transsubstantiatis pane in corpus et vino in sanguinem potestate divina » (Denz. 430).

Врешті Тридентський Собор остаточно означив науку про пересуществлення: « Si quis dixerit, in Sacrosancto Eucharistiae sacramento remanere substantiam panis et vini una cum Corpore et Sanguine Domini nostri Jesu Christi, negaveritve mirabilem et singularem conversionem totius substantiae panis in Corpus et totius substantiae vini in Sanguinem, manentibus dumtaxat speciebus panis et vini, quam quidem conversionem catholica Ecclesia aptissime transsubstantiationem appellat »: A.S. (Denz. 884).

Ця дефініція обіймає три догми, які органічно є з собою злучені. Собор означив, що:

1. в Пресв. Євхаристії є дійсно присутнє тіло і кров Христа,

2. що уступає субстанція хліба і вина, з залишенням акциденсів,

3. що ціла субстанція хліба і вина перемінюється в тіло і кров Христа.

Хто приймає першу догму, то ще тим самим не приймає другої і третьої. Навпаки, хто узнає другу, то тим самим визнає першу, а неконечно третю. Накінець, хто вірить в пересуществлення, той вірить і в уступлення субстанції хліба і вина і в реальну присутність.

IV. ДОКАЗ

1. Св. Письмо.

а) Слова Христа, сказані на Тайній Вечері: (це є моє тіло, це є моя кров) мусять мати правдивий зміст. А що це можливе тільки тоді, коли уступило существо хліба і вина, або інакше кажучи, якщо наступило пересуществлення, отже через слова установи наступає пересуществлення.

I. Передпосилка. Слова Христа сказані абсолютно: (це є моє тіло і це є моя кров) висловлюють, що те, що було хлібом і вином, сталося тілом і кров’ю Христа. Дальше це слова правдивого і всемогучого Бога.

II. Передпосилка. Як довго залишається субстанція хліба, хліб є хлібом, а не тілом. Це торкається і вина, згл. прибутнів (акциденсів) остатньо, як учить досвід, отже мусить уступити субстанція хліба і вина, щоб Христос міг сказати, що цей хліб і це вино є Його тіло і кров.

б) В логічнім суді « це є моє тіло » є стверджена повна тотожність між підметом і присудком. А що в таким випадку є виключена вже можливість існування субстанції хліба і вина, отже підмет « це » мусить означати тільки тіло Христа, а тим самим і мусить наступити пересуществлення.

I. Передпосилка — є ясна. В ній стверджується беззастережно, що присудок покривається з підметом. Взявши хліб, Христос ствердив, що це вже є Його тіло. Таксамо і з вином, що воно є Його кров’ю.

II. Передпосилка. Був би нарушений принцип протиріччя, якщо б водночас хліб був і хлібом і тілом, бо « це » є або хліб, або тіло. Як довго залишається субстанція хліба, хліб є хлібом і останні акциденси в природі речі вказували б, що це хліб, а не тіло. Якщо одначе Христос категорично твердить, що це є Його тіло, то мусить уступити субстанція хліба і перестати існувати хліб, щоб його місце зайняло тіло. В тім випадку, що оставала би субстанція хліба і вина, Христос мусів би сказати — показуючи на хліб: це є також моє тіло або під тими видами є моє тіло, або в тім хлібі є моє тіло. Вправді показуючи на ялинку, кажемо, що це є вода, або на книжку, що це мудрість, на калитку,

що це гроші і т.д., але це тому, бо з ужиття кожному ясно, що в склянці міститься вода, в книжці знання і т.д. Метафоричний вислів є допускаємий з природи речі або з загального уживання. Одначе не можна сказати, що хліб є тілом, бо ні в мовнім ужитті, ні з природи речі хліб не містить в собі тіла, ні не означає тіла.

2. Передання.

а) В перших трьох сторіччях християнства Апостольські Отці і церковні письменники висловлюють науку пересуществлення рівнозначними словами. Св. Юстин каже, що « євхаристизовані хліб і вино стаються тілом і кров’ю Христа ». Таксамо св. Іриней говорить, що через Слово Бога хліб і вино стаються тілом і кров’ю Христа. Пізніше, в IV ст., св. Кирило Єрусалимський учить, що як Христос в Кані перемінив воду в вино, так в Євхаристії вино в кров: « Колись воду в вино, що є споріднене крові, перемінив в Кані Галилейській. Чи ж будемо уважати менше гідним, котрому віримо, коли перемінив вино в кров? » Τὸ ὕδωρ ποτὲ εἰς οἶνον μεταβεβληκώς, οἰκεῖον αἵματι ἐν Κανᾷ τῆς Γαλιλαίας· καὶ οὐχ ἀξιοπιστός ἐστιν, οἶνον μεταβαλὼν εἰς αἷμα. (Cat. myst. IV, 2. MSG 33, 1097B. Cat. V, 7).

Взагалі Отці Церкви послуговуються такими термінами як metastoicheiousthai — пересотворити (св. Григорій Нисс. Ταύτα δὲ δίδωσι, τῇ τῆς εὐλογίας δυνάμει πρὸς ἐκεῖνο μεταστοιχειῶσθαι τῶν φαινομένων τὴν φύσιν. Or. cat. 37, MSG 45, 97B), metaballesthai — перемінити (Кирило Єр.), metarrythmizesthai — перетворити (Іван Хриз. Про зраду Юди Τοῦτο τὸ ῥῆμα τὰ προκείμενα μεταρρυθμίζει. tom. 1, 6. MSG 49, 380C); metapoieisthai — перевести (св. Григорій Нисс. Τὸ δὲ σῶμα τῇ δυνάμει τοῦ Θεοῦ Λόγου πρὸς τὴν ἐκείνου ἕξιν μεταποιῇται. Καλῶς οὖν καὶ νῦν τὸν τῷ Λόγῳ τοῦ Θεοῦ ἁγιαζόμενον ἄρτον εἰς σῶμα τοῦ Θεοῦ Λόγου μεταποιεῖσθαι πιστεύομεν. Or. cat. 37 MSG 45, 96,1). Св. Іван Дамаскин Σῶμα ἐστὶν ἀληθῶς γιγνόμενον Θεότητι, τὸ ἐκ τῆς ἁγίας Παρθένου σῶμα οὐχ ὅτι τὸ ἀναληφθὲν σῶμα ἐξ οὐρανοῦ κατέρχεται ἀλλ’ ὅτι αὐτὸς ὁ ἄρτος καὶ οἶνος μεταποιοῦνται εἰς σῶμα καὶ αἷμα Θεοῦ. — De fide orth. IV, 13 MSG 94, 1144/5A. — Св. Амврозій уживає слова mutare, converti, перемінити (De myst. 9, 52, MSL 16, 423/4), ut species mutet elementorum, ut naturam converteret. (De myst. 9, 52 MSL 16, 424).

Несторіяни приймали в Євхаристії існування хліба і Христа, злучені через освячення в тіло Господа. Хліб задержує свою природу (u ten physin metaballon). Наступає тільки переміна через ласку — ἀλλὰ διὰ τῆς τῶν ὀνομάτων ἐναλλαγῆς πιστεύειν τῇ ἐκ τῆς χάριτος γεγενημένῃ μεταβολῇ — ten charin te physei prostetheikos (Theodoreti, Franistes 1, 2, 3. MSG 83, 56B, 165-169, 269-292).

Погляд Теодорета неясний. Він поборював монофізитів, які так розумували: « Як в Євхаристії є тільки одна природа по освяченні, так в Христі є одна природа по воплоченні. На це він відповідає: Теж в Євхаристії є дві природи, а саме тіло Христа і види хліба і вина. Під природою розуміє види і зовнішність, субстанції. « Бо остають у виді образі їх суті і можна їх і бачити і доткнутися, як і передше. Одначе уважаються тим, чим сталися… Бо тіло має передній вид і образ і окреслення, загально кажучи субстанцію тіла ». Μένει γὰρ ἐπὶ τῆς προτέρας οὐσίας καὶ τοῦ σώματος καὶ τοῦ εἴδους καὶ σχῆματός ἐστι, καὶ ἁπτά, οἷα καὶ πρότερον ἦν … τὸ σῶμα τὸ μὲν πρότερον εἶδος ἔχει καὶ σχῆμα καὶ περιγραφήν, καὶ ἁπλῶς πᾶσαν οὐσίαν, τὴν τοῦ σώματος οὐσίαν. Eranist. II. MSG 83, 168C).

Подібний, втім сумнівний, текст папи Гелязія (Ep. 14, ed. Tiel — Epistolae roman. pontifici. 541 c.l.) і Певдо-Хризостома лист до Кесарії. MSG 52, 758 — etiamsi natura panis in ipso (Євхаристії) permansit — треба також так розуміти, що природа означує прибутні, які діють на людські змисли і остають в Євхаристії незмінні. Такий самий зміст мають слова Теофілакта, коли він говорить, що хліб і вино перемінюються в силу (dynamin) тіла і крови Христа. Dynamis означає в нього субстанцію: « Хліб не є якимсь видом, чи образом Господнього тіла, але перемінюється в те саме тіло Христа. …Милостивий Бог, ідучи назустріч нашій немочі, зберігає вправді вид хліба і вина, але перемінює в силу тіла і крови Οὐ γὰρ ἀντίτυπος τοῦ Κυριακοῦ σώματος ἐστὶν ὁ ἄρτος ἀλλ’ εἰς αὐτὸ ἐκεῖνο μεταβάλλεται τὸ σῶμα τοῦ Χριστοῦ… διὰ τοῦτο συγκαταβαίνων ἡμῖν ὁ φιλάνθρωπος, τὸ μὲν εἶδος ἄρτου καὶ οἴνου φυλάττει· εἰς δύναμιν δὲ σαρκὸς καὶ αἵματος μεταστοιχειοῖ. (Enarratio in Ev. Marci c. XIV. MSG 123, 649D і 652A). Сила (dynamis) є протиставлена видам, отже рівнозначна субстанції.

Пасказій Радберт в творі « De corpore et sanguine Christi » (844 р.) розвиває погляд, що хліб і вино не змінюються зовнішньо, але внутрішньо quoad substantiam: « Corpus Christi et sanguis ex panis vinique substantia efficitur… Est autem figura vel character hoc quod exterius sentitur. (Cap. IV, 1, 2. MSL 120, 1278/9). В XII ст. вже появляється термін transsubstantiatio. Середньовічна наука про транссубстанціяцію зосереджується на Петра Льомбарда і св. Томи. « Constat… substantiam panis in corpus, vinique substantiam in sanguinem converti — говорить Льомбард. (Sent. IV. d. 10. c. 2). Ще ясніше окреслює цю науку св. Тома: Tota substantia panis convertitur in totam substantiam corporis Christi et tota substantia vini in totam substantiam sanguinis Christi. Unde haec conversio non est formalis, sed substantialis; nec continetur inter species motus naturalis, sed proprio nomine potest dici transsubstantiatio (S. th. 3. q. 75. a. 4). Однозгідно вчать теж томісти і скотисти. Що дрібка води додана до вина на проскомидії переміняється з вином в кров, учить св. Іван Дамаск. Οὐ δύναται τὸν ἄρτον ἑαυτοῦ σῶμα ποιῆσαι, καὶ τὸν οἶνον καὶ τὸ ὕδωρ αἷμα; οὕτως ὁ τῆς προθέσεως ἄρτος, οἶνός τε καὶ ὕδωρ διὰ τῆς ἐπικλήσεως καὶ ἐπιφοιτήσεως τοῦ ἁγίου Πνεύματος ὑπερφυῶς μεταποιοῦνται εἰς τὸ σῶμα τοῦ Χριστοῦ καὶ τὸ αἷμα, καὶ οὐ δύο, ἀλλ’ ἓν καὶ τὸ αὐτό. (Fid. orth. IV, 13. MSG 94, 1140C, 1145A сл.), а за ним інші богослови.

Науку про пересуществлення визнали і нез’єдинені. Протестантствуючої науки Іоакарія виступив Царгородський Собор (1638): « Кирилові, який постановляє і вірить, що хліб і вино предложені на жертовнику, не перемінюються через благословення освящення і прихід Св. Духа в правдиве тіло і кров Христа, — анатема » (Kimmel 404/5). Про реальну присутність навчають Петро Могила в своїм « Визнанні віри », апробованім патр. Мелетієм (Kimmel, 178-181) і Дозитей Єрусалимський теж у « Визнанні віри » (Kimmel, 457-461). Ту саму науку потвердив і Царгородський Собор (1672 р.) (Kimmel, 217).

б) Висловом глибокої віри в переміну хліба і вина в тіло і кров є всі східні і західні Літургії. В них виразно проситься в епіклезах Св. Духа, щоб зійшов і перемінив хліб в тіло і вино в кров Христа (metaballon).

в) Наука Соборів і вселенських архиєреїв.

Папа Пій VI в буллі « Auctorem fidei » (1794) осудив думку синоду в Пістої (1786 р.), що транссубстанціяція є наукою богословських шкіл, а не предметом віри і наукою Церкви: « Doctrina synodi omitti ullam mentionem facere transsubstantiationis… quasi ageretur de quaestione scholastica: — perniciosa, derogans expositioni veritatis catholicae circa dogma transsubstantiationis favens haereticis » (Denz. 1529).

Конґреґація Чину (за Пія IX і Льва XIII) осудила думку теологів Байміни і Росміні, наче б в Євхаристії не перемінювалася ціла субстанція хліба і вина: In Eucharistia manent materia et forma elementorum panis, verum iam in alio supernaturaliter existente rationem substantiae non habent (Denz. 1846). Ця думка Байми, як і чергова Росмінього, є осуджені. « In eucharistico sacramento substantia panis et vini fit vera caro et verus sanguis Christi, quando Christus eam facit terminum sui principii sentientis ipsamque sua vita vivificat: eo ferme modo, quo panis et vinum vere transsubstantiantur in nostram carnem et sanguinem, quia fiunt terminus nostri principii sentientis » (Denz. 1919).

3. Богословські дискусії і висновки.

Потридентські теологи в двох напрямах старалися поглибити науку транссубстанціяції, а саме: а) яким діянням стає присутнім Христос при пересуществленні; б) чи осталі по пересуществленні прибутні є дійсні.

а) Транссубстанціяція, беручи активно, є діянням, через яке стає присутнім тіло і кров Христа під видом хліба і вина.

I. Томісти, Суарез і ін. (Thomas, Lessius, Suarez, Billuart, Franzelin, Diekamp) називають пересуществленням відтворення (reproductio) тіла і крови Христа. Як перший раз тіло Христа постало в утробі Пр. Діви і відтак було зроджене, так те саме тіло відтворилося на іншім місці з вже існуючої субстанції хліба. Субстанція тіла Христа в небі не дізнає жодної зміни через нове постання. Така відповідь не задовільняє вповні, бо кожна дійсна акція завершується якимсь новим твором (терміном). Тимчасом через пересуществлення постає чинник, який вже існує. Як можна отже ще раз витворювати те, що вже має своє існування?

II. Інший гурт теологів (Скот, Беллярмін, Васквез, Пеш і ін.) означують діяння транссубстанціяції як спровадження (adductio) тіла і крови Христа під види хліба і вина. Беллярмін каже так: « Non quia corpus Christi per hanc adductionem deserat suum locum in coelo vel quia per motum localem huc de caelo adducatur, sed solum, quia per eam fit, ut corpus Christi, quod antea erat in coelo, iam etiam sit sub speciebus panis » (De Euch. III, 18).

Залишаючи осторонь застереження, що тіло не відбуває місцевого руху і не полишає свого місця в небі, сам вислів « спровадження » є нестійний, бо направді тільки те спроваджується, що полишає одне місце і переходить на друге. Зрештою тіло Христа не порушається локально, себто з місця на місце, бо воно загалом не займає місця. Ще менше відповідний вислів аддукції, щоб можна сказати, що тіло Христа водночас спроваджується на різні місця. Накінець не унагляднено в цій розв’язці, в який саме спосіб наступає переміна.

III. Тому деякі богослови доповнюють це, називаючи акцію транссубстанціяції установленням (constitutio) тіла і крови Христа під видами хліба і вина. Такої думки є де Люго, Йосиф Міллер і Лерхер і ін. Тіло Христа одержує новий спосіб буття. Перестає існувати субстанція хліба і вина, бо установлюється присутність тіла і крови Христа. Акциденси залишаються ті самі. Два Божі акти входять тут в гру. Перший, це усунення підтримки для субстанції хліба і вина з існування із сторони Бога (subtractio concursus), внаслідок чого вони перестають існувати. Другий акт є позитивний, яким стають присутними тіло і кров Христа. Де Люго так з’ясовує цей погляд: « Melius ergo dicitur actio constitutiva corporis Christi sub speciebus, connotando etiam desitionem substantialem panis; nec enim initio secundum se, nec desitio secundum se est adaequate conversio, sed utraque simul componit conversionem constantem ex utraque mutatione, ex desitione et unitione » (De Lugo, De Euch. VII, s. 6, n. 89).

Трудність цієї розв’язки лежить у тім, що і при аддукції і при конституції актом транссубстанціяції створюється безпосередньо тільки нове «ціль», себто нова присутність у просторі тіла Христа, а транссубстанціяція є переміною одної субстанції в другу, чого щойно наслідком є присутність. Теж у переміні нема внутрішнього зв’язку між одною субстанцією і другою. Субстанція хліба і вина перестає існувати, бо Бог усуває Своє співдіяння в підтримці їх існування. Постає тіло Христа, але внутрішнього зв’язку між ними нема.

IV. Краще цю трудність розв’язує теорія Генриха з Гандави, яку справив, розвинув і випрацював Л. Бійо.

Субстанція хліба і вина перемінюється в тіло і кров Христа, і то одним і тим самим актом. Бог перемінює ціле буття субстанції хліба і вина в тіло і кров Христа, який вже існує. Одначе Христове не дізнає жодної зміни, тільки наступає зміна субстанції хліба і вина. Сам Христос не змінюється і нічого не одержує. Як при поселенні Св. Духа в душі змінюється душа, а не Св. Дух, який одначе стає присутній в душі в надприродній спосіб, як при воплоченні Слова в гіпостатичній Унії змінюється людська природа Христа, а особа і природа Божа не дізнають найменшої зміни, так при переміні существа хліба і вина змінюється тільки субстанція хліба і вина, а тіло Христа не дізнає найменшої переміни. Саме ця остання точка, в який спосіб переходить буття субстанції в буття тіла, яке одначе остає незаторкнуте — є неясне.

б) Окреме є питання про дійсність євхаристійних прибутнів. Чи вони існують реально по уступленні субстанції хліба чи ні. Грецькі Отці і нез’єдинені теологи не присвячували цьому питанню більшої уваги. Щойно загальна ціль свестей і візантійські богослови, що стали читати і перекладати св. Тому, як Мануель Калека Δύνατός γάρ, ὡς εἴπομεν ὁ Θεὸς καὶ τὸ ὑποκείμενον μεταβάλλειν, καὶ τὰ πρότερον συμβεβηκότα πάλιν διατηρεῖν. (De cath. fidei principiis VI. MSG 152, 601-603), Юрій Схолярій (Oevres complètes I, 127. 129-130) і Виссаріон (Про Євхаристію MSG 161, 494-526). За ними пішли пізніші теологи: Гавриїл Северо, Мелетій Піграс і ін. Все ж таки дійсність видів признавав св. Кирило Єрус., кажучи, що хоч зір, смак і дотик вказують на хліб, то одначе це не є хліб, але тіло Христа.

Е. Майран (Philosophia sacra I, 22) спираючись на філософії Декарта, учив, що властиво субстанції нема, чи радше суть матерії лежить в розтяжности, на якій спираються всі інші прояви акциденсів. Вони є тільки модифікаціями субстанції. По усуненні субстанції, згл. розтяжности, зникають її модифікації, себто акциденси. Тому Бог лише чудесно викликує в наших змислах враження, які природно викликають ті самі прибутні. Так отже євхаристійні прибутні не є дійсні, але удані.

Проти цього погляду виступив загал богословів, доказуючи, що євхаристійні акциденси є реальні, ось такими аргументами:

1) Христос установив Тайни, як дійсні знаки, що підпадають під змисли. А що Євхаристія є тайна, отже і її знаки є дійсні, а тим самим і прибутні хліба і вина є реальні. Якщо б були б нереальні акциденси, то нереальна також присутність тіла і крови Христа.

2) В кожній переміні є щось третє, яке є чиннику перед переміною і по переміні (tertium manens). Якщо акциденси не є реальні, то й нема правдивої переміни, згл. транссубстанціяції, яка одначе є здефінійованою догмою.

3) Євхаристійним видам приписуються в літургіях дійсні акції, що вони ломляться, розділюються, переносяться, споживаються і т.д. Що ж отже ломилося б і т.д., якщо воно загалом не існувало б?

4) Повищу аргументацію потверджують наведені патристичні свідоцтва. Св. Іриней каже, що Євхаристія constans ex duabus rebus, terrena et coelesti » (Adv. haer. IV, 18 n. 5). Св. Кирило Єрус. учить, що під видами хліба дається тіло. (Cat. myst. IV).

Собор в Констанції осудив твердження Віклефа: « Accidentia panis non manent sine subiecto in eodem sacramento » (Denz. 582). Теж Тридентський Собор твердить: « manentibus dumtaxat speciebus panis et vini » (Denz. 884).

Що акциденси хліба і вина є реальні, свідчить ще факт, що вони можуть псуватися. Коли види зіпсуються (сплісніють і сквасніють), уступає і присутність тіла і крови Христа, бо види пересуществленого хліба і вина належать до Христової тіла і крови. Якщо зникають види, зникає і присутність тіла і крови. Виринає питання, що діється із зіпсутими видами. Св. Тома думає, що Бог дальше в чудесний спосіб удержує в існуванні зіпсуті види без їх субстанції. (S. th. III. q. 77. a. 5).

Інші теологи заступають погляд, що Бог створює для зіпсутих видів таку субстанцію, яка постала б, якщо б хліб і вино (не перемінені) в природний спосіб були зіпсувалися. (Suarez, De euch. disp. 57. sect. 3. n. 3 і ін.). Так треба сказати і про атомічні, мікроскопічні частинки, які відлучуються від цілости в плині, або запаху в повітрі. Вони одержують свою притаманну, природну субстанцію.

В жоден спосіб не можна говорити, що тіло і кров Христові перемінюються в плісінь і квас і що постає нова переміна. Бо тіло і кров Христа не перестають існувати зовсім, лише під одними видами і тому не перемінюються, та що тіло і кров не перестають існувати тому, бо їх місце займає інша матерія, але тому що є знищені євхаристійні види. На місце правдивих видів приходять зіпсуті, а з ними і відповідна матерія, створена Богом.

Злука тіла і крови Христа з акциденсами не є внутрішня, але зовнішня. Тому коли вогкість види, отриваються і т.п., вогкість, тепло і т.д. не уділяються тілові Христа. Теж і зневажливе дотикання видів не переноситься на тіло Христа, хоч в цей спосіб Його зневажається. Св. Тома каже, що тіло Христа є в Євхаристії « impassibile » (S. th. III. q. 77. a. 1), як загалом по воскресінні. Задля зовнішньої злуки видів і тіла Христове тіло не займає місця в просторі і не може також діяти при помочі акциденсів на другі тіла. Христового тіла не можна теж безпосередньо доткнутися, бачити і т.д. Можна сказати одначе і то proprie sed per accidens, що тіло Христа несеться, порушується і то задля видів. Сказано proprie у властивий спосіб, бо тіло Христа є під видами, до яких у властивий спосіб відносяться всі назви про рух і місце. Per accidens, побічно, бо тільки через види, а не задля своєї розтяглости, говоримо про євхаристійне тіло, що воно порушується.

V. ЗАМІТИ

1. Нераз говоримо, показуючи на мошонку, це мій маєток, на книжку, це є мудрість і т.д. А якщо це є припустальне, то й Христос міг сказати, показуючи на хліб — це є моє тіло. Отже Його слова можна брати в переноснім значенні.

Відповідь: І. передпосилка є правдива, ІІ-а ні, бо такий вислів не є уживаний в житті і в природі речі не обоснований. Що хліб є тілом, такого значення речення не має і такий зворот не уживаний.

2. Якщо в Євхаристії уступає субстанція, а остають акциденси, то тоді вони з своїй природі не означують хліба, але що інше, в тім випадку, тіло. А що це впроваджувало б у блуд, отже субстанція хліба не може уступати.

Відповідь: І. передпосилка — правдива, ІІ-гу передпосилку треба розділити. Акциденси хліба впроваджували б у блуд, якщо б ми з Об’явлення не знали, що місце хліба зайняло тіло — правдиве. Якщо ми знаємо це, впроваджувало б у блуд — неправдиве. Затим неправдивий висновок.

3. Св. Отці порівнюють Євхаристію з жевріючим вугіллям, яке Бог прикладає до уст, як колись у видінні пророкові Ісаї (Іс. 6, 6). А що жевріюче вугілля не тратить свойого существа, отже в Євхаристії не наступає пересуществлення.

Відповідь. Св. Отці називають Євхаристію вугіллям з огляду на діяння, (збудження любови) — правдиве. Порівнюють під оглядом зміни субстанції — неправдиве. Вони звертають теж увагу на істотичну злуку божества з людською природою Христа, що має освячуючу силу в Євхаристії, яке не затрачує природи хліба, значить зберігає ті самі акциденси: « Приступаймо до Нього (Христа в Євхаристії) з гарячим бажанням, із розложеним навхрест руками, приймаймо тіло розп’ятого звернувши очі, уста і чоло, берім божественне вугілля, щоб огонь нашого бажання, прийнявши жар вугілля, спалив наші гріхи і освятив серця і так злукою з божественним огнем зажеврів і обоготворилися. Ісая видів вугілля і вугілля не є поєдинчим деревом, але злучене з вогнем. Так теж і хліб Причастя не є поєдинчим хлібом, але злученим з божеством. Тіло ж, що є злучене з божеством, не є одною природою, але одна природа є тіло, а друга злученого в нім божества. З того слідує, що обоє не є одною природою, але двома » Ἄνθραξ δὲ οὐκ εἶς· καὶ γὰρ ξύλον μὲν οὐκ ἔστιν, ἀλλ’ ἡνωμένον πυρί· οὕτω καὶ ὁ ἄρτος τῆς κοινωνίας, οὐκ ἄρτος λιτὸς ἐστὶν ἀλλ’ ἡνωμένος θεότητι· σῶμα δὲ ἡνωμένον θεότητι, οὐ μία φύσις ἐστίν, ἀλλὰ μία μὲν τοῦ σώματος, τῆς δὲ ἡνωμένης αὐτῷ θεότητος ἑτέρα· ὥστε τὸ συγκρότημα οὐ μία φύσις ἀλλὰ δύο. (Іван Дам. Fid. orth. IV, 13, MSG 94, 1150B).