ГЛАВА ПЕРША.ЦІЛЬ ДУХОВНОЇ СЕМІНАРІЇ ТА УМОВИНИ ПРИНЯТТЯ ДО НЕЇ
Духовна Семінарія є установою, що приготовлює до священства і тому має за ціль дати питомцям можливість виробити і розвинути в собі чесноти і здобути знання, яких вимагає високий і святий духовний стан. Та завданням Духовної Семінарії є виховувати священиків, що мають дбати не лише про спасіння своїх душ, але які стануть добрими і ревними працівниками в винограді Христа, вірними у всім Його слугами й управителями Божих тайн.[1] Отже вони покликані продовжувати діло спасіння душ, відкуплених кровю Христа, ширити і боронити католицьку віру і збільшувати славу Божу.
На українському духовенстві тяжить зокрема особливий обов’язок сповнення заповіту папи Урбана VIII: “Per vos, mei Rutheni, Orientem convertendum spero”. До навернення Сходу, до такого посланництва треба людей, котрі зуміли би в данім случаю трудитися як апостоли в голоді і холоді, вдоволені чимнебудь, готові літами жити тим, що Бог в дня на день дасть, хочби це був лише кусок хліба, скитатися з міста на місце, не мати нераз даху над головою, зносити всякого рода переслідування, клевети, труднощі; жити лишень для тої одної цілі, щоби людей до Бога навертати, відректися себе самих, не дбати за власну вигоду, ані за славу, ані за здоровля, ані за життя. Таких треба нам людей, котрі відріклися самих себе, взяли хрест Христовий на рамена і рішилися жити тим життям, яким Христос жив і яким жили апостоли”.[2] Теперішнє люте время домагається, щоб ідеал священика, який віддався цілий на службу Богу і високі родинного життя, мати перед очима і старатися здійснити його в життю.
1. Прийнятими до Духовної Семінарії можуть бути тільки ті, що мають остроту і чують внутрішній поклик до священства, мають добру і сильну волю на ціле життя посвятити себе й свої сили для Христа і Його справи.
Навпаки нема місця в Духовній Семінарії для тих, що не мають покликання і проти своєї волі стараються про приняття ким-небудь або чим-небудь приневолені, або для тих, яких щойно карити треба змушувати до виповнювання обов’язків. “Ліпше, щоби було мало священиків, а гідних, як багато, а недостойних”.[3]
2. Подання про приняття належить вносити до Високопреосвященного Митрополита у Львові зі залученням: метрики хрещення і миропомазання, свідоцтва з успіхом покінченої ґімназійної науки (матури), свідоцтво поведення і доброго стану здоровля. За удержання вимагається відповідної доплати. До Духовної Семінарії можуть бути приняті також питомці з інших епархій, але за згодою свого преосв. єпископа.
3. До тайн священства мають питомці приготовлятися в Духовній Семінарії через 5 літ, і в тім часі мусять дати своїм поведенням і наукою позитивні докази, що як майбутні священики сповнять як слід поручене їм Христом і Церквою високе післанництво.
4. Тому принятий питомець має часто задавати собі питання св. Бернарда: “Ad quid venisti — пощо ти сюди прийшов? Очевидно тільки на те, щоби в цих святих мурах щирою і совісною працею над власним освяченням і богословською освітою перейматися наскрізь апостольським духом та віддати себе цілим і неподільним серцем на службу Богу.
5. Академичний рік починається з жовтня і триває до 15 липня слідуючого календарного року, хиба що Високопреосвящений Митрополит зарядить інакше. До означеного реченця мають всі питомці явитися в Духовній Семінарії — приїздити можна два дні перед тим реченцем, але не скорше, ані пізніше.
