21. КАРМЕЛЬ

Врядуваний і веселий вертався паломник з Генезарету, а підїхавши нагору, кидав ще повний туги погляд на цілу околицю, що на пращання представлялася куди краще ніж спочатку.

Христос навчав будувати новий, надприродний світ і розвинув світогляд, понад який, природно беручи, не видумав жоден чоловік вищого і совершеннішого.

Треба було пращатися з околицею. Наша дорога вела знову через незабутній Назарет до Гайфи. Дорога за Назаретом роздвоюється, одна веде до Наблюсу, якою ми передше приїхали, а друга (35 км.) до Гайфи, — путь, яка нам і стелилася.

Крізь ездрельонську долину, полишаючи за собою Тавор і малий Гермон та минаючи село Яфа, з якого мабуть походили апостоли Іван і Яків, син Зеведея, дальше через потік Кішон, ми підїздили під стрімкі, 552 метри високі гори Кармель, які тягнуться 28 км. довж берегів Середземного моря. Вони вяжуться тісно зі життям пророка Іллі.

Коли король Ахав під впливом своєї жінки Єзавелі став почитати божка Ваала, а за царем попав і цілий нарід в ідолопоклонство, явився Ілля перед царем і сказав, що за кару не впаде дощ в його царстві. Так і сталося; страшна посуха винищила край, а цар із злости хотів убити Іллю, який скривався перед ним. По трьох роках, коли нужда зашанувала в краю, явився Ілля перед царем, вививаючи його, щоби перестав приносити жертви Ваалові, які є причиною Божого гніву. На жадання пророка Ахав зібрав нарід, щоби показати правдивість релігії. І пророк і жреці Ваала мали принести жертву цілопалення. Котрий Бог зішле огонь з неба і спалить жертву, та віра є правдива.

Від ранку до полудня молилися жреці Ваала, щоби зіслав огонь — але даремно. Збоку лише сміявся Ілля, приговорюючи: « Кричіть голосніше! Ваш бог мабуть занятий, може в дорозі, або може спить, то збудіться ».

Коли потім пророк Ілля звернувся з молитвою до Єгови, впав огонь з неба і спалив жертву. Весь нарід визнав Єгову, а жреців на приказ Іллі повбивали і покидали в річку. Вийшов пророк на Кармель і в печері став молити Бога о дощ. Сім разів посилав хлопця дивитися на море, чи не видно хмари. Коли показалася маленька хмарка, крикнув радісно: Кажи цареві, щоби запрягав повіз і їхав чимскорше, щоби не напав його дощ. Справді незадовго впала на землю злива.

На вершку видніє навіть Ель-Муракаг, місце жертв Іллі і жреців Ваала, а недалеко місце, де казав пророк Ілля поскидати пророків Ваала в річку. На ліво видно викопалища давньої твердині, Мегідди.

Сама Гайфа нічим незамітна. Як портове місто, дуже рухлива. Передказують їй велике майбутнє, звязане з розвитком Палестини. Ціла розложилася над затишним берегом заливу Акки, над яким і лежить стара твердиня хрестоносців Акка. Ми поїхали відразу на гору Кармель, до церкви Матери Божої, ОО. Кармелітів. Вже віддавна почитали христіяни цю гору, бо в хмарці, яка показалася, бачили прообраз Матері Божої, як Посередниці всіх ласк. Гору заселювали монахи і будували храми й монастирі, з яких залишилися руїни. Тут постав і чин Кармелітів, що з упадком Акки перестав також існувати. Відновлено його в 1767 р., а могутній монастир, що здалека виглядає наче твердиня, побудовано в 1827 р. Чудовий храм з прегарною статуєю Матері Божої з Дитятком Ісусом, що держить скаплір. По правому боці печера пророка Іллі. Сердечна молитва до Пречистої Діви закінчила паломництво по Св. Землі.

І дивна річ: тепер, коли я вже мав відїздити зі Св. Землі назад до дому, я мав вражіння, що в Европі я доходив у студіях і розважаннях крізь майже двотисячолітню історію до Христа і тодішніх умовин, усуваючи все, що створив людський розум у науці, мистецтві, й загалом у христіянській культурі, — одним словом цілу форму, в яку вбрав Христове Обявлення. Коли ж я був у Св. Землі, тоді святі місця давали мені спромогу так ужитися в часи нашого Спасителя, що я зі становища тих давніх часів переглядав, неначе вперед поступаючи, 2000-літню історію людства і його перетворювання Христовою наукою.

З площі перед церквою прегарний вид на далеке-далеке море, яке, бачено з високої гори, синіє й зливається ген десь із небосклоном. Сонце хиліло щораз нижче над море своє ясне і жовте, а потім червоно-румяне лице. Такий вид нелегко можна захопити, і тому він сильно займав нашу уяву. Маєстатично клонилося воно щораз нижче, розсипало своє золоте проміння по воді і зазолотило цілу дорогу по морю аж до себе. А потім спровола стало спускатися в воду, — аж цілий червоний круг закрила вода. Коли на суходолі ще довго видно було, бо ізза горбів і лісів світить сонце, то на морі западає скоро сумерк. Сонце зовсім зайшло. Ріжнокольорове море перемінилося в сіру, а дальше в оловяну й чорну масу.

Вертаючися до пристані, я вступив відвідати Преосв. Ґанжара. Хоч хвилево недужий, прийняв мене Владика сердечно й розпитував про наші греко-католицькі відносини, в яких добре визнавався. Цікава була розмова в справі вибору єпископів на Сході в новому кодексі сх. Церкви. На памятку подарував він мені греко-арабський Літурґікон зі своєю фотографією. Загально відомо тут річ, що Преосв. Ґанжар дуже лагідний і сердечний; з лиця нагадує образ Христа, — отже тим головно Христа взяті таки дещо в дійсності, а не є тільки чисто ідеалізовані. Преосвященний був такий добрий, що казав відвезти мене своїм самоходом до корабля. Так з наймилішими спогадами й найкращими вражіннями всідав я на корабель. Ніч оповила береги; а в душі щеміло: Прощай, Христова Земле, що стільки світла внесла в душу!

І такими особисто-близькими стали мені тут нараз слова нашого Мелетія Смотрицького:

“Поручивши себе Господу Богу, пустився я на дальший Схід і був на тих св. місцях, на яких зволив наш Спаситель Ісус Христос довершити відкуплення цілого людського роду. Я був у св. Сіоні, звідки вийшов Божий закон, і в місті Єрусалимі, звідки вийшло Боже Слово. На тім св. місці зложив я поклін Сотворителеві, моєму Богові, де стояли Його пресвяті ноги. До тих св. місць припадав я своєю душею й тілом і цілував їх своїми негідними устами, — на яких невидимий Бог зволив дати Себе видіти в людському тілі. Був я там, де народився Єдинородний Син Божий, Бог-Слово, з Пречистої Діви, де хрестився, де проповідував спасенні Свої Євангелія, де научав і творив чуда, де терпів і умер і в третій день воскрес, звідки піднісся на небо й сів по правиці Бога Отця Свого. Ті св. місця я відвідав, і виявив мисленні чолоботи з ніг моєї душі, святим поцілунком цілував їх, як цілують справедливість і мир, коли стрінуться з милосердям і правдою. Я цілував той вертеп, у котрім Предвічний Божий Син народився в тілі, і жолоб, у котрім був повитий в пелени та зложений. Я кропив себе Йорданською водою, в котрій Він хрестився, і пив її з моєю духовною радістю. Цілував місця, де Він був прибитий і знятий з хреста, де був похоронений і піднісся на небо, т. є Голготу і Гріб святий і св. Оливну гору. А притім цілував я й инші місця, що їх топтали ноги Спасителя, Який благовістив мир. Цілував я також Гріб Пречистої Богородиці нашої і Приснодіви Марії в Гетсеманії, і на всіх тих місцях заносив я молитви за себе і за Тебе, пресвітлий український народе, до Господа і Бога нашого Ісуса Христа, щоби дарував нам це зі Своєї ласки, про що Сам милосердного Бога Отця за нами прохав.

Я молився, щоби роздвоєний наш український нарід був одно, як і Він зі Своїм небесним Отцем є Одно, та щоби ми всі там були, де Він є. Я приносив за відпущення моїх і Твоїх гріхів Господу Богу нашому безкровну Жертву на вівтарі Церкви Різдва Христового в Вифлеємі,” на вівтарі церкви Животворного Гробу Господнього в городі, на вівтарі Розпяття Господнього на Голгофті. О, коби я міг висловити своїми словами, якою втіхою була тоді наповнена моя душа, в якій радості була там занурені всі змисли моєї душі й тіла, коли я, негідний на переблагання милосердного Бога, за відпущення гріхів моїх і цілого українського народу в тому самому місці приносив безкровну Жертву, на якому жертвував Себе Єдинородний Син Божий, нескверний Агнець, кривава Жертва на переблагання Бога Отця Свого за гріхи цілого світа. Не було в мені ніодного внутрішнього ні зовнішнього змислу, який не тішився б, не радувався, не веселився, який неначе не чув би присутнього на тім місці розпятого Спасителя. Ціла душа моя була радістю й утіхою у своїх гадках. Разом була мені тоді св. Голгота. Там було мені дано відчути, які вдячні й милі є мешкання Господа сил, які прекрасні й пильні палати Господні, що їх бажає і до них звертається душа праведного. А приносив я безкровну Жертву на тому місці нашого спасення й на інших місцях в спомагательнім мої — бо міг я і в звичайній там грецькій жертвуваті —, а то тому, що за Тебе, наймиліший мій український народе, і за всі ті народи, котрі словянською мовою славлять свого Сотворителя, приносив я з особливою намірення на безкровну Жертву на переблагання й очищення гріхів. В тій добрій цілі просив я ще, щоби всі словянські народи поручити Господові Богові моєму й Його батьківське Провидіння в мові священної чести, просячи Його святу доброту, щоби зволив нам усім дорогами Йому відомими дарувати прошену Ним Самим у Бога Отця Свого Єдність, як одними устами і одним серцем внутри Церкви Його святої славим преславне Імя Отця і Сина і Св. Духа » [1].

[1] Mel. Smotryckyi, Apologia peregrinatiey do krajów wschodnich. Lwów R. P. 1628, ст. 4—7.