21. ЧЕРЕЗ БЕЛЬҐІЮ ДО ФРАНЦІЇ
В першій годині став показуватися берег Европи; суша нижче води, бо земля купчаста. Показуються високі вежі, відтак доми. Корабель причалює справно і легко. Знов ті самі митарства з паспортом і валізами, але до того так привикається, що це вже не робить нічого вражіння. О годині 2.30 був я вже у Брюсселі. Попращався з бельґійськими ОО. Редемптористами, забрав свої річи, і далі домів. Щоби не їхати тою самою дорогою, я пустився через Францію і Швайцарію. Хотів задержатися в деяких містах, щоби і в повороті використати далеку дорогу.
Найперше вступив я до Турне (Tournai), щоби поглянути на катедру. Вона збудована в романськім стилю. Романських храмів є мало. Найкращий без сумніву в Тулюзі. Поважні, майже небозвідні луки головної нави нагадують візантійський стиль, з якого і романський розвинувся; походять з XI ст. Луки оперті на колюмнах. Перехресна нава носить на собі виразні риси переходу до ґотики. Хор добудований в XIII і XIV ст., тому ціла катедра є зліпкою двох різних стилів. Гарну цілість становить пять веж, з яких найстарша середуща, а чотири бічні добудовані в XIII ст.
В катедральній скарбниці є мощі різних Святих, чаші, фелони, тощо. Найзамітнішим предметом є фелон св. Томи Бекет з Кентербері з 1058 р. Матерія візантійська і вишитий зовсім на взір візантійських фелонів так, що сягає вперед аж до стіп. Мабуть подібний є фелон у катедрі у Брюсселі. Недалеко Турне у віддаленні двох кілометрів лежить монастир оо. Домініканів Сольшуар (Saulchoir). Це один з найповажніших наукових богословських осередків на Заході. В монастирі серед прегарного парку з річкою і ставом приміщені філософічні й теологічні студії французької паризької провінції. Професори видають знаний в богословськім світі журнал Revue des sciences philosophiques et théologiques. Вони поставили великий дім на 300 осіб біля Парижа і думають туди згодом перенестися, а монастир в Сольшуар продати. На розмові з професорами про теологічні квестії минув скоренько і так непомітно час. Легко було заважити відмінний характер французів від англійського. І чемність їх инша, і спосіб думання й вислову не той самий, а рухи живіші. Годі це зясувати і представити, але інтуїтивно відчувається це за першою стрічею. В салях висіли старі портрети визначніших осіб з історії Церкви. Я прохав фотографій, щоби зробити копії для семінарів нашої Академії.
Пополудні виїхав я до Парижа, через Baisieux. На границі ревізія тривала досить довго, бо їхало багато Французів зі світової вистави і понакуповували в Бельгії всяких річей за дешеві гроші. Задля того поїзд стратив у Lille получення з Парижем і треба було заночувати.
Я попрямував до Дому Орієнтальних Студій, який удержують ОО. Домінікани. Мають гарну каплицю з іконостасом в російськім стилю. Колись, як я був тут у 1928 р., Інститут був подуманий як семінарія для російських еміґрантів, якої питомці ходили на католицький університет. Ректором був о. Омез. За той час небагато змінилося, хіба побільшилася бібліотека. Інститут видає тепер періодик «Ictina» для російської еміґрації, що дуже добре інформує про відносини в большевії.
Хоч у Ліль є державний університет, то проте добре розвивається і католицький, а це тому, що наука стоїть у ньому вище і професори завдають собі більше труду, щоби належно підготовити слухачів, які постриґікують відтак іспити в державнім університеті. Замітне також і те, що католицький університет у Ліль одинокий з 4-ох католицьких університетів у Франції, що має медичний відділ. Я вспів відвідати кількох професорів, хоч був час ферій і деякі повиїздили на відпочинок. Професор міжнародного права жалувався між иншим, що сучасні держави нехтують права меншин. Було це саме по заяві міністра Бека в Женеві.
В Ліль працювали колись у копальнях наші робітники, але тепер осталося лише кілька родин. Місто спокійне і дуже пригоже під студії. Нарікань на безробіття не було чути, бо виселено чужинців і свої могли приміститися в копальнях та инших роботнях.
