5. ДОРОГА ДО СИРАКУЗ І СТАРОВИННА ІСТОРІЯ СИЦИЛІЇ
На другий день, 29 травня, я поїхав до Сиракуз, — бо бути на Сицилії і не поїхати до Архимедового міста, якось не випадало б. Рано, по Службі Божій, яку співали всі семінаристи, попрямував я на залізничий двірець. Треба було переходити через ринок. Безліч ослів і осликів, великих і малих, що привезли ярину, стояли на площі і ржали дивними голосами. Такий концерт ледви чи ще де можна почути. Бачив я теж, як везли велику рибу, іноді 3 м. довгу — саме був сезон на полов.
До Сиракуз далека дорога, але торговельний вагон (latoria) жене дуже скоро. Зразу прямує понад море, а далі підноситься вгору. Лани збіжжа — 3/4 Сицилії засіяні пшеницею — тут простяглої й зібраної, там зеленого, на різних плоскогірнях. Жнива починаються з кінцем весни і тривають до осени. На долах достигає збіжжа раніш, на горах пізніше. Так само й яріна (паші боби), виноград і овочі. Сицилійські вина (Марсаля, Мессіна, Сиракузи), важкі, до 17% алкоголю, тому їх мало п’ють, і мабуть тому не видно в Сицилії грубих людей, як у Італії. На горах понасаджувано цілі гаї евкаліптового дерева, щоб витягали вогкість і чистили воздух. Тоді, очевидно, менше комарів і — пропасниці.
Ближче Катанії, заснованої Халкедонцями в 729 р. до Хр., пусті, нагі гори, в яких є копальні сірки (zolfo). Колись промовляв тут Алківіяд і намовив Катанців до боротьби разом з Атенцями проти Сиракуз. З Катанії дорога веде знову кам’янистим тереном понад море. Варто було б вступити до Таорміни, що славна з найкращого краєвиду на Сицилії і була історичним містом за візантійського панування до X ст. Одначе лише полудення вимагало забагато витрати часу, і тому я поїхав далі крізь найурожайнішу долину Сицилії, про яку згадує вже Ціцерон, до Сиракуз.
Поїзд зближається під Етну. Вона округла і має до 140 км. в обводі. Верх обвила мряка. В осени, коли вона спокійніша, можна під’їхати і під сам вершок. Що ближче під Етну, то скелі й узбіччя більш нагі.
Разом зі мною їхав, як виявилося пізніше, лікар, хоч з вигляду непримітливий, в розмові дуже милий. Медицину кінчив у Палєрмі; має свою віллю недалеко колишньої Архимедової вежі, з якої Архимед палив ворожі кораблі, а він лікує хворих. Розмова зійшла на стару історію Сицилії.
Ми розповідають — казав мій співрозмовець — про цикльопів, і в тих перед історичних часів є останки цикльопських мурів на Monte S. Giuliano. Опісля мешкали на Сицилії Іберійці й Сикани, а з Італії завандрували Сикулійці. До тих первісних мешканців прийшли Фенікійці (XI–IX ст. перед Хр.), оснували колонії і привезли тканини (славну колись багряницю), та посудини, які зберігаються до нині по музеях. З Фенікійцями прийшли і Елимійці троянського, чи півсемітського походження. Накінець у VIII ст. прийшли Греки (Халкіс і Коринт) та оснували колонії. Коринт заложив Сиракузи, Родос — Ґелу (Terra nova); а Ґела оснувала Акраґас.
Коли Греки гнобили й визискували Фенікійців, — закликали вони посвоєнецьких Елимійців та Картагінців, і тому міста Motye, Solis і Panormos стали картагінськими провінціями, з якими сицілійські Греки мусіли вести війни. Греки (полководець Гелон) побідили під Гімерою. Сиракузи й Акраґас процвітали за Гієрона I., брата Гелона. Піндар і Айсхіль, які в V ст. прийшли на Сицилію, величали його. Також жили там Емпедокіль, поет і філософ, Горґіяс, поет Теокрит і ін. Поставили чудові святині, геленська культура заволоділа цілим краєм. От бачите, — сказав лікар, — яких славних людей мала Сицилія. А говорив він це з таким порівняттям і радістю, що аж дивно було.
По містах панували тирани, а їх нераз за жорстокість проганяли. Згодом між Дорійцями і Йонцями повставали міжусобиці, в яких скористали Картагінці і в 409 р. опанували Сиракузи, Акраґан, Ґелу і ін. Тиран Діонісій І (406 р.) в Сиракузах зібрав всю силу і прогнав Картагінців, тому що малярія кінчилася серед картагінського війська. За нього Сиракузи дійшли до найбільшої сили. Та нашій історії не кінець!
В Анатолії у Мессінії найнялися були у військо Мамертинці, сини Марса, і потім оснували там державу, незалежну від Сиракуз і Картаґіни. Вирушив проти них Гієрон II в Сицилії в 274 р. і облягав їх. Тоді Мессинці предложили видання Римлянам в 264 р., а ці розпочали І пунійську війну (264–241) і знищили Картаґіну. Гієрон II удержався як союзник Риму до 216 р. і вмер як 90-літній старець. За нього жили поет Теокрит і Архимед († 287 р. в Сиракузах).
Наслідники Гієрона виступили проти Риму, але Римляни здобули Сиракузи й Акраґас через зраду. Опісля Сицилія стала провінцією Риму і його шпихлірем. Невільники управили землю і висилали худобу для великих посілостей римських патриціїв. Звідсіль і надужиття, видирства, а в наслідку війни невільників (139–101). Ціцеро обжалував управителя Верреса (73–71) за страшну господарку. Він також подає і опис із Сиракуз: Oratio Verr. IV. 17.
В часі мандрівки народів Сицилія впала. Прийшли Франки і Вандали, але, побиті, лишили Сицилію Одоакрові. За Теодориха перейшла Сицилія до Остроготів. Велізар, візантійський полководець, здобув Сицилію в 535 р. і Візантійці панували там до 9 століття.
Доїзджаємо до пристані. Велика об’ємом і замкнена молами. Розмірами пригадує, що колись, за грецьких часів, Сиракузи нараховували до пів мільйона мешканців. Найперше поїзд прямує через узгір’я, на яких за Архимедових часів стояло Епіполе. Звідси видно пристань як на долоні, тому для Архимеда була легка вогнева операція. Король Гієрон поставив був тут велику статую, а Діонісій І — Акрополіс.
Сиракузи мали спершу дорійський, аристократичний устрій. Негодування викликали повстання і вигнано великих земельних власників. Останні закликали тирана Гелона і Ґелі і ввійшли назад до Сиракуз, але тоді остали під пануванням Гелона (485 р. пер. Хр.). По Гелоні наступив його брат Гієрон І (476–467). Коли Сиракузяни хотіли зберегти на Сицилії своє панування, Сегести закликали Атенців, які завоювали в 414 р. Епіполе, одначе там не вдержалися. По внутрішніх спорах засів на престолі Діонісій І, що відпер Картагінців, завдяки тому, що серед картагінського війська кинулася малярія. Він обвів Сиракузи муром, 20 км. довгим. За нього Сиракузи дійшли до найбільшої слави. Про його сина Діонісія оповідають, що він вдер зі статуї Зевеса, що стояла в його святині, золотий плащ, що його жертвував Гелон з золота, здобутого на Картаґінцях. Мав Діонісій додати саркастично, що плащ заважкий на зиму, а затяжкий на літо, і дав на те місце вовняний.
Коли Картаґінці стали знову нападати на Сиракузи, ці останні закликали до помочі (277) Пірра, який хотів заволодіти Сицилією. Але даремно, бо мусів покинути Сицилію, а Сиракузяни вибрали королем Гієрона II. Його внук Гієронім перейшов на сторону Картаґінців і спричинив втрату незалежности Сиракуз. Тоді боронив їх Архимед, та вкінці в 213 р. Марцелль здобув таки Сиракузи. Від тоді впали Сиракузи до рівня незначного міста, яке має тепер ок. 35.000 мешканців.
Страбон (173–127 перед Хр.) числив мешканців Сиракуз на пів мільйона, а місто на 33 кв. м в обводі. Це було коли не найбільше, то певно одно з найбільших старовинних міст.
Ми розпращалися в лікарем, і може більше не побачимося. Все ж таки лишив він у мене прегарне вражіння ввічливого, скромного сицілійського громадянина і Архимедового сусіда, що захоплений був містами й історією своєї батьківщини.
Життя пливе своїм руслом, майже ніхто не цікавиться тепер давньою історією, навіть не звертають уваги на гріб великого і скромного ученого, що остане зразком для всіх віків. Вже Ціцеро чванився, що аж він відшукав гріб, а ніхто з його співжителів не займався тим.[2]
