7. ГОЛГОТА ТА ІНШІ СВЯТІ МІСЦЯ
Від Божого Гробу попровадив нас францисканин о. Аврелій Борковський, який супроводив нас у Св. Землі, — по цілім храмі. Кілька кроків від каплиці Божого Гробу стоїть вівтар св. Магдалини, бо на тім місці мав їй явитися Христос після Воскресення, — а за тим вівтарем є церква св. Тайни, на місці, де Христос явився Божій Матері. Зараз при вході, під малим вівтариком уміщений кусок (60 цм. довгий і 30 цм. шир.) порфірового стовпа, при якім бичували Христа. Магометани розбили цілу колону. Друга частина знаходиться в Римі. Оба престоли й цілий церковний простір належить уже виключно до ОО. Францисканів. На них відправляв я цілий час побуту в Єрусалимі Служби Божу. По короткій молитві та усвідомленні собі обох сцен ми вернулися назад до каплиці Божого Гробу, а відтак біля каменя намащення Ісуса Христа по 18-ти стрімких сходах (5 м. висоти) вгору на Кальварію, де був розп’ятий Ісус Христос.
Це знов один храм простором 6 × 5 м., поділений двома колонами на дві нави. Стіни заслонені червоносинім брокатом, а долівка виложена мармуровими плитами, чи пак мармуровими дошками, — як каже Данило. В молитовниці під вівтарем, що є властивістю нез’єдинених православних Греків, срібна звізда зазначує отвір, в якім встромлений був хрест Спасителя. Властивий камінь, у який вмущений був хрест розп’яття, видобули Греки й відіслали до Царгороду. Але корабель, який його віз, затонув, а з ним і святий камінь.
Всі припали на коліна і по черзі цілували святе місце. Повторилася та сама зворушлива сцена, що при Божім Гробі. Всім тиснулися сльози до очей. На цьому місці умер Христос за мої гріхи, тут довершений акт відкуплення, поєднання людського роду з Богом, а водночас і найстрашніша трагедія на цілій земській кулі. Кривава Служба Божа! Так і приглушає слова Христа: «Господи, прости їм, бо не знають, що творять». Звертаю увагу на праву сторону, де металева плита прикриває щілину, яка повстала в часі смерті Христа. У другій наві (власність католиків) містяться два вівтарі, здвигнені на місці, де з Христа зняли одіж, напували жовчю і прибили на хрест. Другий вівтар присвячений Божій Матері, що стояла при хресті.
Не затримуючися довше тому, що нез’єдинені Греки зачали своє богослуження, яке, мимохідом кажучи, співали дуже гарно, — ми аналогічними сходами з північної сторони зійшли на ліво до темної молитовниці, що підходить аж під Голготу. За вівтарем, присвяченим Мелхиседекові, позолоченими мідяними предметами видно щілину, в яку кинено з Голготи всі оруддя муки Ісуса Христа. Тут знайшла їх св. Олена. Молитовниця зветься молитовницею Адама, бо — як каже християнська легенда — тут має бути похована голова Адама, на яку спливала Кров Христа і змила його вину. Тому то у стіні розп’ятого Христа малюють все чашку. Цю легенду подає як історичну правду ігумен Данило. Як через першого Адама прийшов гріх, так через другого (Христа) прийшло спасіння.
З тими молитовницями лучиться ще кілька інших: в’язниця, де держали Христа, заки приготовили всі оруддя до розп’яття, каплиця св. Лонгина і каплиця св. Олени в прегарнім візантійськім стилю. В ній головний вівтар присвячений св. Олені, а північний, бічний — наверненому розбійникові. Дивна річ: я щойно перший раз стрінувся в почитанням св. Розбійника, хоч його слово «Помяни мя Господи» повторюємо при кожнім св. Причастю.
Вправді щодо автентичности цих місць нема абсолютної певности. Археологи вказують на трудність, що Голгота заблизько Гробу, — але мені здається, що це лише з огляду на забудування ті місця так зближені до себе. Коли ж би було нинішніх церков, грубих стін, рівних насипів і ушкоджень скал — а між Голготою і Гробом був тільки город Йосифа з Ариматеї, віддаль була достаточна. За автентичністю промовляє передання.
Всі ці святі місця вже зі самого початку християни почитали з великою побожністю. Тому цісар Адріян около 135 р. хотів затерти їх сліди і відвернути від них увагу християн, та закрив їх великим насипом, на якім посадив гай і вмістив статуї Юпітера й Венери. Було це старанне обезпечення святих місць, — але через цю злобу заховалися ці місця неткнені так, що св. Олена 190 літ пізніше могла усунути насип і віднайти Голготу й Гріб Христа в первіснім стані. Цісар Константин побудував впродовж 10-ти літ дві церкви: Мартиріон, що містила в собі Голготу, а другу Анастазіс з Божим Гробом. Храм цей стояв довго, та в 614 р., коли прийшли Перси (Хосроес II) до Єрусалиму, збурили його. Вправді патріярх Модест відбудував дещо Анастазіс, та в 1009 р. халіф Гакім зруйнував знову св. Гріб і всі церкви. 40 літ пізніше їх відбудовано на ново в скромніших розмірах. Щойно 1130—1149 хрестоносці здвигнули великий храм, що обіймає всі місця розп’яття і Воскресення.
Вправді в пізніших століттях прибудовано ще дещо, одначе тим архітектурне не прикрасили, а радше її опоганили. Від XIII ст. завідували тим храмом Франціскани. Від тоді також починають цей храм виповнювати криваві боротьби католиків і нез’єдинених між собою, а відтак християн з магометанами. Перебудовано його ще в рр. 1555 і 1719. В 1808 р. вибух пожежа і знищив базиліку Божого Гробу. За дозволом султана відбудови цюлинджис греки, і в тім, не дуже стильовім виді остала вона до нині.
Коли так придивлятися церквам і молитовницям на Божім Гробі, вони дуже розчаровують паломника, бо під мистецьким оглядом (архітектурним і малярським) не представляють вони великої вартости, а навпаки, деформують, разом з попозичуваними латинними різновидними думами, первісний вид і Голготи (головного місця) і Гробу та окружаючого його городу благоблажного Йосифа.
Багато більше вражіння і боговійний настрій повставали б у путників, коли би усунути всі мармури й відслонити первісний вид. А щоби зберегти від ушкодження, можна б було заслонити шляхетними плитами. Тоді справді було б вражіння євангельської первісности, до якої тепер мусить путник доходити щойно уявою, усуваючи в думці вікові будівілі й камяні брили, — зрештою безсумнівні сліди глибокої побожности й пошани до святих місць.
