DR. MARTIN GRABMANN — DER GÖTTLICHE GRUND MENSCHLICHER WAHRHEITSERKENNTNIS NACH AUGUSTINUS UND THOMAS VON AQUIN. FORSCHUNGEN ÜBER DIE AUGUSTINISCHE ILLUMINATIONSTHEORIE UND IHRE BEURTEILUNG DURCH DEN HL. THOMAS VON AQUIN.
(Veröffentlichungen des katholischen Instituts für Philosophie Albertus-Magnus-Akademie zu Köln. Band I. Heft 4). Münster i. W. 1924. Verlag der Aschendorffschen Verlagsbuchhandlung. VIII+96.
В сій розвідці присвячує автор пильну увагу історії і нині ще дуже актуального питання про теорію пізнання. Тома і Августин — сходяться много разів в своїй науці, але є точки, в яких ріжняться, ба навіть собі протирічать. Се дало притоку прихильникам і противникам св. Томи з Аквіну до завзятої боротьби по його смерти. Щоби пізнати точно, в чім головно розходяться ті два найглибші прихильності уми, до сего безумовно потрібні ґрунтові розвідки. Одною з таких являється якраз праця Грабмана.
Теорію пізнання прийняв св. Августин від неоплатоніків, але її виправив і справив. На пр. еманацію з Нуса заступив сотворенням. Що до пізнання, то нам ум пізнає правду осяяний вічним світлом. Та як вияснити собі сей контакт розуму з rationes aeternae, то опромінення Божим світлом? Найперше Августин не понимав сего вислову в онтольоґічнім змислі зн., що перед пізнаємо Бога, а щойно в Нім усе проче. Він каже: Останньою причиною нашого пізнання є Бог. Дальше сам ум не вистарчає до пізнання правди, але треба ще Божої помочі. Як близше понимав св. Августин ту ілюмінацію, не находимо вдоволюючої відповіди, хоч автор подає і гадки инших дослідників. Певне є одно, що св. Августин не знав про дорогу абстракції при творенню понять.
Представивши так квестію, питає автор про гадку схолястиків. Деякі з них (Roger Bacon, John Pecham і др.) приймали, що Бог безпосередно творить в нашій душі поняття при актах пізнавання. Бог є intellectus agens, душа intellectus possibilis. Инші схолястики як св. Бонавентура, Маттей з Акваспарти, твердили, що при пізнаванню є чинний також людський ум.
Св. Тома зразу приймав августинську теорію ілюмінації, але пізніше дав новий погляд на теорію пізнання, опертий на Арістотелеві. До понять і то найвищих доходимо через абстракцію, себ при помочі сотвореного світа, який є покликаний до буття після ідей Бога. Безпосередний вплив Божого світла до винесення наших понять є злишний. (Цікаве є зіставлення чисто-арістотелівської теорії Сіґе з Брабанту ст. 74 і Аквіната). Погляд Томи знайшов сейчас відгомін у творах учеників і приклонників Томи (Tolomeo de Lucca, Bernhard de Trilia, Gerhard de Bologna).
Францісканську теорію ілюмінації новійших часах старався воскресити о. Ліпер (Jeiler), видвигаючи як арґумент се, що наші поняття постає на собі твір вічности і конечности, та що легко приходить чоловік до таких високих понять як честь, святість, Бог. Ілюмінація ума буде якраз яскравим протестом проти висуваної в пових часах цілковитої автономности ума. Однак на се можна відповісти, що наші поняття є утворені з річей, які сотворені після вічних і конечних ідей Бога. В сім отже сходяться Августин і Тома, що наш розум є партиципацією Божого ума і що предмет нашого пізнання є відблеском Божих ідей. Тут також лежить остання рація пізнання правди. Грабман дав в сій книжці цінний причинок до рішення сего тяжкого питання, хоч предмету самого ще тим далеко не вичерпав.