DR. MARTIN GRABMANN. — DIE IDEE DES LEBENS IN DER THEOLOGIE DES HL. THOMAS VON AQUIN.
Paderborn 1922, Schöningh, ст. 107, 16°.
Перед кільканадцяти літами видав Grabmann, знаний дослідник схолястики, а в послідних часах передусім св. Томи з Аквіну, красну монографію про ангельського доктора (Thomas v. Aquin — Kempten u. München 1912, Kösel verl. 1920 — IV. вид.), в якій однак поминув погляд на його теологію. Робить се він на тім місці. Займе якраз, що підходить до того завдання з точки поняття життя — чим цілий погляд набирає живої органічної суцільности. Таким уняттям томістичної теології Grabmann протиставив християнське поняття життя і погляд на нього — різним, дуже нераз собі суперечним виводам давніх і модерних філософів (песимістів, матеріялістів, Ніцшого, Вундта, Р. Якена і др.), що всі або перечать змісл життя або шукають його тут на землі в гедонізмі, розвою матеріальної і духової культури, а що найдальше в якійсь духовій самосвідомості. О скільки вищий погляд християнський, який так прегарно поглубив і логічно розвинув св. Тома в своїй Summi. Зіставлення науки Томи дає Grabmann в легкий спосіб, місцями замітний поетичний полет.
Автор ділить працю на 4 части. В І. говорить про звязь і вплив теології на життя — ясно понята думка дає сильний імпульс до активного ділання. Відтак в генетичнім порядку йде бесіда про внутрішнє життя Бога-триєдиного. Плодом обильности життя божого — акту ума і волі є походження Сина — як Слова і Духа Св. — Любови. Про те найсовершеннійше життя говорить нам тільки обявлення, бо розум не є в силі піднятися до сих висот. Сю другу часть попередньої розбір дефініції життя (ст. 8—27, відносно до обему цілої праці — за обширно!). Тома (S. th. I. q. 18. a. 3) йде за Арістотелем (ἡ ἐνέργεια τῆς ζωῆς), що бачить в життю як таким, іманентний принцип само-руху, який найпримітивнійший в ростині, совершеннійший в звірят, а ще більше розвинений у чоловіка. Середник, форму руху і ціль вибирає він собі сам, хоч і тут залежний він від надвисших засад думання і надвисшого свого призначення, до якого зміряє. Тільки Бог один провадить життя, в якім є сам собі вповні вистарчаючим.
В який спосіб се найсовершеннійше життя стає жерелом всего сотвореного життя — про се мова в ІІ. части. Хоч чоловік в природі не є в силі любити і розуміти внутрішнє життя предвічного Бога, то однак Бог підніс його до того надприродного стану, усовершив розум і волю. Се робить через ласку, яка стає наче новим принципом без порівнання совершеннійшого життя. Змогу жити надприродним життям дав Христос церкві — членам свойого містичного тіла через тайни. Oportet quod virtus salutifera a divinitate Christi per eius humanitatem in ipsa sacramenta derivetur (S. th. III. q. 62. a. 5.) З натиском підчеркує Grabmann лучність воплочення, освячування церкви і установлення св. Тайн, що вплинуло відтак на поділ матеріялу в Summi (ст. 71/2). Слідує паралєля між потребами природного життя і семи тайнами (S. th. III. q. 65. a. 1.). В послідній части автор переходить до надприродного життя туземного, яке веде душа (актами чеснот) і яке є початком життя вічного, що лежить в огляданню і любові Бога.
Очевидно не все міг автор видвигнути характеристичні ціхи науки Томи ізза браку спеціяльних праць. Так пр. в науці про Пр. Тройцю читач губиться в виводах, чи автор говорить про троїчну науку Томи, чи про Тройцю загалом. Не відріжнив Gr., що власність Томи — а що перейняв Тома від Августина. За те в науці про ласку, де автор (опершися на Scheeben-і) вказує на органічну звязь ласки і надприродних чеснот (ст. 65—67), находимо глибокі і симпатичнійші для теольоґа погляди. Зовсім слушно вище ставить Grabmann гадку Томи, над Скота.
Обильно використана найновійша література аскетична і містична в IV. ч., як загально з питомим авторови таланом, стягнена бага література на ту тему, що робить книжочку дуже цінною.
M.-gr. Gibier. Le salut par l’Elite. 6 fr. Téqui. Paris IV. 1923. p. 308. 16°.
