IX. ОСТАННІ ДНІ ТОМИ В ІТАЛІЇ
По уступленню з Парижа, чин поручив Томі зорґанізувати теольоґічні студії в італійській провінції, полишаючи Йому свобідний вибір осідку. На просьби Карла з Анжу, що покликувався на неаполітанську красу природи і чудові околиці на прогульки і догідний відпочинок для студіюючих, обіцюючи при тім потрібні середники для науки, рішився Аквінат на Неаполь, з яким і так вязали його тісно любі молодечі спомини, гуманістичні студії і вступлення до монастиря. З тих часів остали ще й дотепер в Неаполі саля. де викладав Тома, і дзвінок, яким дзвонено на його виклади і Розпятий Христос в церкві св. Миколая, до якого молився о просвітління і почув ті втішаючі слова: "Thomas,bene de me scripsisti, quam recipies a me pro tuo labore mercedem? (Domine) non aliam nisi Te"
В Неаполі продовжував він ІІ часть Сумми. Тут нагородив його Бог просвіченнями і візіями (св. Павло поясняв йому темні місця з Ісаії, Преч. Діва хвалила Його працю і т. д.). Перепрацювання і мучення давалися в його щораз більше запримічувати. Він став ще більше вдумчивим. Вже 6. грудня 1273. p. „suspendit organa scriptionis" а коли невідлучний його товариш Регінальд з Піперно питав Його: Отче, чому кинули ви таке велике діло, що розпочали для просвічення світа; відповів він: Не можу більше, бо по тих візіях, які я мав, всьо що написав, видається мені тепер як полова [92].
Недовга отже діяльність судилася Томі в Італії.В 1274. р. папа Григорій Х покликав його на собор до ліону, щоби мати дорадником компетентного теольоґа. Послушний волі папи вибрався в дорогу, але слабе здоровля не позволило йому доїхати на собор. По дорозі він занедужав, а що не міг виїхати на Монте Кассіно, вступив до монастиря Цистерцієнзів у Фоссануова (Fossanuova). На смертній постелі вияснював він монахам „Пісню Пісней" Ще й днесь в келії, яку перемінено на каплицю, є напис на стіні: „S. Thomas ut cantando moreretur et moriendo cantaret, rogatu monachorum Fossaenovae cantica canticorum exponens maioris amoris vi guam morbi ad caelum raptus” [93].
Три дні перед смертю просив Тома принести Найсв. Тайни і довго перед ними молився і коли подано св. напутія сказав зі слезами: „Беру Тебе, викупе моєї душі, з любови до Тебе я вчився, ночами чував, богато трудився,Тебе я проповідував і про Тебе навчав, ніколи не сказав я щось проти Тебе. Не був я впертий в моїм погляді і коли я що зле сказав, піддаю се під осуд католицької Церкви, в послуху якої я пращаюсь із сим світом” [94]. Умер 4. марта 1274. р., проживши несповна 50 літ. О. Регінальд, який слухав ще загальної його передсмертної сповіди, сказав, що душа його була чиста, як у невинної дитини, несплямлена життєвим брудом. Бо справді тільки хрустальна, відорвана від світа, від змислового життя душа могла так вглубитися в надприродні правди і потонути в морі надприродної ласки.Тільки непорочні, чисті серцем можуть видіти чистого Бога:Не диво, що Церков назвала toro doctor angelicus.
З великим смутком приняв Париж вістку про скору смерть свойого ґеніяльного вчителя. В письмі до ґенеральної капітули університет, висловлюючи свій жаль, з великими похвалами згадав про свойого маґістра, називаючи його сонцем століття і просив о його тлінні останки, бо годиться, щоби там, де він вчився і вчив, спочило його тіло. Цистерцієнзи за всяку ціну хотіли задержати мощі собі, затаюючи навіть чуда, які діялися коло них. Але по довшій вандрівці і торгах зложено кости Томи в Тулюзі у Франції.
Противно як Альберт, був Тома високого росту, дуже товстий, з лиця погідний і лагідний. В поведенню був дуже милий і поєдничий. Порядок дня був у нього звичанний.Рано правив Службу Б., слухав другу, по сніданню студіював або диктував писцям. По тім хор, обід, відпочинок і знов праця. Любов до правди зберіг через ціле життя і завдяки їй ніколи це загнався в якусь скрапність. Щопно по надумі приймав нове, яким однак ніколи не запалювався. До самої смерти остав вірним науковому званню, хоч стелилася пому нераз дорога до достоїнств. Не дався відвести від сволого звання і тим, що бачив, як його сучасників і товаришів нагороджувано гідностями (Альберт став епископом, Бонавентура і Аннібальд - други Томи, нардиналами, Пегро з Тарантазії папою і т. д.). Аквінат став отже по всяк час зразком святого, тихого мужа науки, що із зелізною послідовністю йшов за ціллю життя, вглубитися в обявлення і уняти його в наукову форму. В спорах, які зводив, поконував противників не реторичними штучками, але холодними арґументами. І хоч здавалося би, що вік Томи - то буденна, монотонна судьба вченого над книжкою - та проте він своєю творчістю глубоко врізувався в ядро церковного, суспільного і наукового життя, йому сучасного і пізнійших століть.
Крім ґеніяльних спосібностий видно в Томи величезну наукову, філософічну і теольоґічну ерудицію. Знання попередніх поколіць ставив він високо і передумавши його, присвоїв собі. Тома не був так ориґінальним як Плятон, Аристотель і Августин, але як систематик їх всіх перевисшив. Він проаналізував їх науки, вибрав критично їх стіні погляди і зілляв в одну орґанічну цілість. Висока культура серця, ніжні етичні почування, щирість у відношенню до Бога і людий завершувала той сильний, благородний характер. Церква скоро приступила до його канонізації за папи Івана XXII (18 липня 1323) а св. Пій V (1567) оголосив його вчителем Церкви.
