MARTIN GRABMANN: DAS SEELENLEBEN DES HEILIGEN THOMAS VON AQUIN, NACH SEINEN WERKEN UND DEN HEILIGSPRECHUNGSAKTEN DARGESTELLT.
(Der katholische Gedanke, Veröffentlichungen des Verbandes der Vereine katholischer Akademiker zur Pflege der Katholischen Weltanschauung. Bd. VII.) Theatiner-Verlag München, (Zieblandstr. 11.) 1924, ст. 118, 12°.
В цілій ювілейній і передювілейній томістичній літературі бракувало якраз твору популярного, що представляв би внутрішнє життя того геніяльного вченого і великого святого. Вправді I. A. Endres-а Thomas v. Aquin (Weltgeschichte in Karakterbildern), вдержаний в приступнім тоні і оживлений образами, представляє радше зверхню історію, а лиш принагідно торкається ніжних струн Томиної душі. То завдання сповнив Grabmann, даючи для світської інтелігенції дуже тепло написану книжочку: „Es ist nicht ein Panegyrikus, was in diesen Zeilen über die Grösse des hl. Thomas und deren inneren Grund und Sinn gesagt wird, sondern einfach der Ausdruck und Eindruck dessen, was ein eingehendes Quellenstudium mir über diesen grossen Denker, den ich auch als eine heilige, reine und edle Persönlichkeit im Laufe der Jahre immer mehr lieben und verehren gelernt habe, kündet.“ (ст. 10).
Особу Томи представляє автор найперше загальним нарисом характеру Аквіната з його творів, що дають однак скупі дані про глибину душі. Все ж таки кілька заміток позволяють взглянути в незвичайно цікаву психе святого. Помічні є і зізнання заприяжених свідків при канонізації, які всі свідчать про ангельську святість Томи.
В трьох точок відчленя кладе автор світло на внутрішнє життя корифея схолястики: мудрість, любов і мир. Знання, умова ерудиція, як високо цінить Тома і инші відзначалися, характеризують його як глибокого метафізика, фільософа буття. Томістична онтологія стоїть в тісній звязи з дійсністю (36 ст.). Grab. порушує поодинокі метафізичні квестиї, хоч не було би шкодило представити одну або другу ширше і популярно. Довше спинився на тім, що Тома відмежив обявлення від природного пізнання.
Малюючи любов Томи до Бога і ближніх, (вплив св. причастя) автор показує читачеви чисто віддану Богови душу. Тома розправляє про любов в Q. disp. „de charitate“, в S. th. 2 II, в коментарі до Єванг. св. Йоана. „So kann über die göttliche Liebe nur ein Theologe schreiben, in dessen Herzen das heilige Feuer dieser Liebe in hellen Flammen lodert.“ (ст. 55).
Мир, маестатичний спокій який бє з кожного слова і діла Томи, надає дуже внеслу ціху цілій особі. Рівновага духа позволяла йому і критично ставитися до передання і рівночасно не нарушити в нічім авторитету Церкви. Відношення до Христа, як жерела мудрости і приміру в життю (Omnis Xi actio nostra est instructio) закінчує цілу характеристику.
Стиль принадійний, автор часто ілюструє свої гадки мистецькими творами (шкода, що не дав їх в відбиток!), які гльорифікують Тому. Трафляються часом, що б вимагали безпотреби довші натяки на фахові дискусії (ст. 49, коли йде бесіда про містику).
Твір читає легко і з вдоволенням не тільки світський, але і той, що обзнайомлений ближше з томістичною літературою.
