PROF. FRANZ S. KRUS — FRAGEN DER PREDIGTAUSARBEITUNG
Innsbruck 1916. (Hakn. F. Rauch. Ціна 1·50 К., ст. 135.)
Книжка, про яку мова, належить до тих, що заслугують в гомілетичній літературі на пильнішу увагу. А се — щоб сказати сейчас — тому, що її автор вмів поставити згідно поруч себе практику і теорію — що в проповідництві є нелегким завданням. Зміст своєї книжки вбрав о. Крус в форму відчитів, згідно соборчикових рефератів. В такій інтересній формі обговорює він головні моменти, на які мусить тямити проповідник при опрацьовуванню своєї проповіди, коли хоче, щоби його посів приніс обильні плоди.
Предметом першого засідання є: 1) св. Іван Золотоуст і апостольська любов священика. На основі твору Золотоустого “Περὶ ἱερωσύνης” вказує референт на конечне успіхів проповіди, а іменно — має вона бути пронизана любовию до слухачів. Навіть тоді, коли священик приневолений скартати своїх мирян і сказати їм гірке слово правди, має він руководити ся апостольською любовию. Дальше проповідник повинен старати ся пізнати свою авдиторію. Бо лиш бесідних обзнакомлений з хибами, потребами і недолегливостями своїх слухачів, зможе успішно підбадьорити упавших на дусі, остеречи необережних і скрушити закамянілі серця грішників — показати ідеал совершенства. Тоді його слово буде цілющим ліком для розятрених ран. При тім для осягнення тої ціли не повинен проповідник послугувати ся натяганими і бомбастичними фразами. Противно, його слово повинно бути щире, виголошене зі зрозумінєм і плинути з серця повного апостольської любови. Та однак се не значить ігнорувати штуку краснорічивости. Задачею проповідника є її собі вповні присвоїти. Як примір ставить тут шанов. автор — Хризостома, найбільшого християнського проповідника. В своїх проповідях подає Золотоустий своїм вірним завсігди справдішний душевний лік. Він всюди стараєся основно проаналізувати душевну недугу своїх пацієнтів, а до того материнська печальність, щирість і любов — не дають ніде місця їдливим дотинкам.
2. Другий референт говорить про засадниче правило проповідничої техніки а се — точне зясоване теми проповіди. Кожний проповідник мусить собі найперше усвідомити, про що властиво хоче говорити. Тоді певно проповідь не буде робити вражіння якогось хаосу, в якім ніяк не мож доглянутися провідної думки. Вибрана тема повинна проникати цілу проповідь. Всі мотиви, приміри, вискази і т. д. мають завсігди до того стреміти — доказати стійність тези, яку проповідник має на оці. Майстром в будованню доцільних проповідей був Італієць Сенеґері (Segneri — помер з кінцем 17. віку). Його проповіди все будуть взірцями в тім згляді. Кілька примірів з него наводить о. Крус.
На слідуючім (II.) засіданню обговорює ся штука мотивовання головного речення проповіди і розвивання мотивів. З психології проповідництва підчеркує проф. Крус се, що проповідник не має послугувати ся поняттями, але радше образами і то взятими з обсягу знання слухачів, опираючись на засаді — nil volitum quin praecognitum. В тім разі наведені яко примір уривки з проповідий Берхтольда з Реґенсбурґа, що мистецьким мотивованєм умів аж до очевидности виказати раціональність голошених правд.
В III. части, чи скажім конференції, займають ся мнимий референт самим опрацьованєм проповіди. Передовсім повинен проповідник зробити начерк своєї проповіди (ст. 77). Держись кріпко своєї віри (тема!), бо (мотив!) вона є найпевнішим проводником в життю. Яко примір служить історія Товії, подорож Ізраїльтян в пустині і т. д. Приміри з власного життя — нікого віра не завела ще на манівці. Відтак розложити відповідно проповідь і розглянути ся ще за матеріялом по св. Письмі, аскетич. книжках, проповідничій літературі, катехизмі і ін. Річ ясна, се в одній хвилі за першим почерком пера не вдасть ся виконати. Гадки приходять доперва згодом. Спосіб будови проповіди має бути переведений дуже докладно. Вправді таке совісне опрацьованє теми получене з трудностями і вимагає трохи напруженя — однак воно устереже молодого проповідника раз на все від плиткого і банального говореня — а з часом через вправу дасть йому змогу в короткім часі приготовити справді річеву проповідь.
По кождім таким рефераті слідує дискусія, яка доповняє обговорений предмет. Яко доповнене уміщені ще деякі замітки і приміри в „Anhang-y“. Лучче би може було, коли б зміст тих доповнень був взятий в самі відчити або в дискусію. Через се сам твір зискав би на одноцільности. На кінці книжки доданий перевід св. Franz a Borgias-a „Ratio concionandi“, що містить дуже хосенні ради і для самої особи проповідника. Прочитуючи ту книжку, неодин навіть трохи ліпше обзнакомлений з теорією гомілетики, знайде много цінних заміток, на які може перше не звертав уваги. Навіть знане прибране тут в таку форму, що й не інтересуючий ся риторикою, прочитає книжку проф. Круса з зацікавленєм і хісном. Еще одно накучує ся читачеви на думку, а іменно, що обзнакомлене з теорією проповідництва дасть кожному спромогу оцінити вартість давних проповідників та спонукає неодного заняти ся ними ближче. Що до нас, то ми знаєм своїх до тепер на жаль — лиш з імен.