У ВІДПОВІДЬ. - О. ДР. Г. КОСТЕЛЬНИК „НИВА“

В 10-ім числі „Ниви“ (1925) 346–348, помістив о. др. Г. Костельник оцінку на мою розправу „Св. Тома і схолястика“, в якій побіч позитивного признання, — за котре я вдячний тим більше, що під теперішню хвилю богословська наукова книжка лежить на периферії уваги нашого громадянства — поробив кілька речевих зауваг що до самої праці. Тому, що вони відносяться не лиш до мене, але й до самої речі і можуть причинити в читачів непорозуміння, заслуговують на се, щоби їм приглянутися близше і то тим радше, що праця, хоч не в цілости, була печатана в „Богословії“.

Найперше заважує Шан. Рецензент, що я „надто строго придержувався історичної перспективи“. Гадаю, що сей закид не зовсім оправданий, бо я лише на зверх тримався історичної схеми, а на ділі повплітав в історичний перебіг принадно багато культурних, історичних, фільософічних і теольоґічних питань. А придержувався я історичної перспективи в головних рисах тому, що сам предмет мало відомий в нас ширшим кругам, а вона якраз має то до себе, що в легкий спосіб унимає цілий матеріял. Впрочім тут багато залежить від субєктивної вподоби.

Ся історична перспектива мала завинити, що я не звернув уваги на деякі подробиці, що випроблювалиби в нашого читача більше критичний суд про св. Тому, як от на прикл. погляд Аквіната на індивідуаційний принцип і звязану з сім його тезу, що кожний ангел є иншого виду (species). А се вже виразно противорічить обявленню, „бо“ св. Письмо говорить про Херувимів, Серафимів і т. д., цілі чини ангелів на ріжні species, а в кожній species згадує множество осібників, ст. 347. Вправді се питання належить до найбільше оспорюваних, але рації св. Томи, ще ніхто бодай зовсім не розвязав і тому не диво, що його гадка, згл. Арістотеля має і нині багато прихильників. На св. Письмо годі тут покликуватися, бо воно не говорить виразно, чим якраз ті ріжні духові єства від себе ріжняться. Впрочім не можна так тиснути змислу св. Письма, хоч би тому, що деякі з вичислених назв ангельських хорів є тотожні. І св. Тома приймає поділ ангелів на хори, хоч твердить „quot angeli, tot species“. Поділ ангелів на види (species) представляє собі св. Тома так, як поділ нерозумних звірят, які ріжняться „secundum diversos gradus determinatos naturae sensitivae“, ангели від ангела ріжняться „specie secundum diversos gradus naturae intellectivae“. (S. th. I. q. 50-a 4).

А вжеж найбільшим мавби я провинитися, згадуючи науку св. Томи про „Непорочне Зачаття“.

До того Автор — завдяки надто перевеличенню тої правди, й невірно представив його науку про непорочне зачаття Преч. Діви. Він лише (на ст. 68): „В догмі непорочного Зачаття Тома не дав розвязки, але в нього є вже елементи пізнішої скотистської аргументації“.

Тут в дійсности Тома розправляв про сю проблему (Quaest. quodl. VI. art. VII) з виразним заголовком (kvestieo): „Utrum liceat celebrare conceptionem Dominae nostrae“. І відповідь його: „Beata Virgo, quia nata fuit per commixtionem sexuum, sicut et ceteri; et ideo concepta fuit in originali peccato, et ideo includitur in universitate illorum de quibus Apost. dicit ad Rom. V, 12: In quo omnes peccaverunt… celebratur tamen in utero fuisse sanctificata, antequam nata…“ Чи се ще не є розвязка квестії? Чи можна ясніше вчити чогось?

Що маю велике почитання до св. Томи, з сим і в праці і тепер зовсім не крився і не криюся, але щоби я хотів виправдувати, шліфувати його і то навіть затаюванням гіркої для нього правди — се мені ніколи і на гадку не приходило. Я вповні переконаний, що зробивби був йому тим тільки медвежу прислугу. Аквінат така висока індивідуальність, що зовсім сього не потребує, — і сам він ціле життя бореться тільки правдою.

Що до самої науки про „Непорочне Зачаття“, то справа не така ясна, як представляє її о. др. К. В часах до-томістичних був инший „status quaestionis“: дискутовано над тим, чи Преч. Діва була зачата своїми родичами в природний, чи в чудесний спосіб. Тома відповідає „per commixtionem sexuum“. Дальше, чи була освячена „ante infusionem animae“ чи „post“, чи „in ipsa instantii infusionis“.[13] Тома рішає (в своїх Коментарях до III d. 3. 1 і Кводлібетах): була освячена по сотворенню душі. Тяжче є зясувати Томину гадку в його пізнішим і звершенім творі — Суммі. В III. q. 27. a. 2 Тома пише: „…Quod si inquam anima B. Virginis fuisset contagio originalis peccati inquinata, hoc derogaret dignitati Ch-i, secundum quem est universalis omnium Salvator… Nam Ch-us nullo modo contraxit originale peccatum, sed in ipsa sui conceptione fuit sanctus… sed B. Virgo contraxit quidem originale peccatum, sed ab eo fuit mundata, antequam ex utero nasceretur“. Чи св. Тома розумів тут, що Пр. Діва вже мала на собі первородний гріх, годі рішучо твердити. Мені здається, що він не змінив своєї гадки, якої тримався в ранніх творах. Однак не є виключеним, що під „contraxit orig. peccatum“ розуміє тільки debitum pecc. originalis, як як (S. th. I II q. 81. a. 3. ad. 1) reatus mortis вистарчає, щоби бути смертним і то тим більше, що св. Тома в Суммі пробуючи можливість освячення душі in instanti infusionis animae її согрішає. Тому один з найвизначнійших сучасних німец. теольоґів Fr. Diekamp каже: Welche Stellung Thomas später in der Summa theologiae zu unserer Frage einnimmt, wird sehr verschieden beurteilt. Wohl die meisten erblicken in ihm einen offenen Gegner der unbefleckten Empfängnis, andere stellen ihn als deren Verteidiger hin, wieder andere begnügen sich mit der Feststellung, dass seine Gegnerschaft nicht bewiesen werden könne. Es dürfte das Richtige sein anzunehmen, dass er in der theol. Summa, wie neuerdings Del Prado zeigt, schließlich von der unbefleckten Empfängnis geschwiegen hat. (Kath. Dogm. II, 328).

Виходило би, що Аквінат не був ні противником ні оборонцем догми. Ізза того мусів я висловитися так оглядно в сій квестії.

Є в Аквіната ще більше оспорювали і навіть хибних питань (в позитивних науках!), які однак не обнижують його заслуг, бож він був дитиною свого століття. Певно, кожний погодиться з о. Рецензентом, що такі дрібні питання, дуже цікаві і нераз характеристичні і я на них натякнув. Та ширше видвигнення деяких тільки — робилої цілу розправу нерівною, — на викладі можна собі на се скорше позволити! До того спірні питання є звичайно труднійші і годі їх коротко збути, але вимагають ширшого обговорення і більше місця. І тоді розвідка розросласяби в більшу книжку, яку тоді вже поміщувати в тримісячнику. Шан. Рецензент радив зробити се на рахунок ноток і цитатів і в сей спосіб зарадити лиху. Та однак я волію придержуватися иншої методи, іменно мало, але основно, ніж багато а поверховно. Оставалосяби хиба видати окремою книжкою, та тоді випливає „злободенне“ питання накладу, яке вже тяжко розвязати. Впрочім се ще краще відомо о. др. Костельникови з його власного досвіду.