13. ЄРИХОН І ЙОРДАН

Самохід понісся дальше. З гори розкривається вид на цілу Юдейську пустиню — висушену, горбату, ніким незамешкану, без деревини, без птиці. Лиш де-не-де купки будинків ростуть на червній, цеглястій землі. Дух жаху царює над нею, укріпивши себе недобутими твердинями — верхами гір. Здалека видніє білий монастир св. Теодосія на місці, де мали ночувати три царі, повертаючи іншою дорогою домів. Краєвид усе такий самий, монотонний, гористий, і то впродовж 37 км., аж до долини Єрихону. Часом стирчать напроти себе зриви скал або гладкі, рівновисні стіни, які витесав вітер і вимив дощ. Мимохіть огортає людину почуття самоти. Поруч асфальтової видно ще стару, дуже ріністу дорогу. Колись бушували туди розбишаки, так що важко було пройти подорожнім, і сюди переніс Христос терен притчі про милосердного Самарянина. Справді свобідно могли тут виходити всякі герци й розбійники, грабіжники, злодії й розбишаки. Тому лунають Христові: « Ішов раз чоловік з Єрусалиму до Єрихону і впав у руки розбишак ». При дорозі стоїть навіть гостинниця п. н. « Доброго Самарянина » (кляп татар). На подвір’ю видно старі руїни, а далі останки твердині хрестоносців, що збудували її для оборони путників. На долині дорога роздвоюється: одна провадить до Мертвого Моря, а друга до Єрихону, якою ми й поїхали. Пустиня нагло кінчається, й починається вже інший світ.

Є три Єрихони. Один з часів Христа, і він найближчий, віддалений 2—3 км. від шоси. Ірод гарно окрасив був Єрихон, засадив великі городи і зробив собі там зимову оселю. В ній і помер. З дороги видно пороблені розкопи, останки водопроводів, амфітеатр. Вони манили і приваблювали нас, бо там Христос зробив кілька чудес і там зайшов до малого Закхея. Ми попрямували далі долиною, що її серединою пливе Йордан. Минули нинішній Єрихон, що розложився між цитринами й помаранчами, міґдалями й бананами, та спинилися аж коло джерела пророка Єлисея, званого Аїн Султан. Воно дуже обильне в воду; саме пастухи поїли коло нього череду овець і кіз, а жінки брали воду великими посудами, або й « модерними » бляшаними шестикутними баньками з оливи (Мобілойль), що їх англійські магазинярі й шофери повикидали на вулицю. В Книзі царів (II, 2, 19—22) оповідається про це джерело, що воно було солоне і мешканці ремствували перед Єлисеєм. На це казав він принести нову миску і насипати соли. Відтак вийшов до води, і всипаючи сіль, очистив джерело. Над джерелом є будка, в якій продають, і то за дорогі гроші, овочі, содову воду, тощо. Не гаючи часу, ми пішли попрямували до викопалищ старого, хананейського Єрихону. Розкопи робили американські вчені, і так їх залишили. Жертівники, посудину, жорна, різні предмети забрано, а видно тільки свіжі, глинясті великі цегли основ дому і вузенькі вулички. Ісус Навин здобув його, чи радше мури впали на звук жидівських труб. Місто було невелике і окружене подвійним цілковатим муром. Коли ввійшли Жиди, вирізали всіх мешканців крім Раави і її кревних. На півночі був акрополь, обведений 3.5 м. грубим муром. Жиди поселилися в місті, а в часах царів була тут навіть школа пророків.

Оглянувши руїни, ми сіли на розкопках. Кілька літ тому американські досліди над Єрихоном викликали навіть сензацію в археольоґії, бо вказали, що в XIII ст. пер. Хр. місто було збурене внаслідок землетрусу, і відбудоване в IX ст.; однак нам не було кому цього розповісти і докладно виложити.

Я кинув оком на околицю. У стіп тягнеться долина Йордану, серединою пливе він наче срібна лента. Оподалік від дороги розбили свої шатра бедуїни і виставляють з них осмалені лиця. Величні сади й городи полудневих дерев, жовтогін цитрини, й вибирають зпоміж листи золоті помаранчі, розпросторюють свої тонкі рамена виноградні корчі, бальзамове дерево, какти. Чути запах теребінту і міґдалю. Прообраз малого раю. До нього запровадив був Ісус Навин Жидів з відплодної пустині. Цей контраст може зрозуміти лиш той, хто його бачив своїми очима. Так ішов цією повною краси й принад долиною Христос, лишав її як образ життєвих розкопів, і звернув лице вгору в пустиню, на північний захід, де стирчить нага, відплодна гора Кварантанія. На тім проймаючім дрожню відлюддю, де чути було хиба, як сичали гадюки й вили шакали, пробув Христос 40 днів і ночей, і там спокушував Його диявол, відкриваючи прегарний вид на цілу околицю. Мов ластівчине гніздо побудований при скалі грецький нез’єдинений монастир на місці печер, де Христос перебував на молитві й куди по нинішній день іде багато пустинножителів на богомільне життя. Справді великий контраст: врожайна долина й пустиня нагих скал, радісне життя й умертвіння.

З Єрихону на ліво, лишаючи добру асфальтову дорогу, йдемо гіршою до Йордану. Не обійшлося без пригод. Треба було переїздити через рів, з якого спливала вода, мабуть опущена здалека з Йордану, і лишилося болото. Самохід застряг; його пробували всі витягати з рова, але не помогло. Малі Арабики бачучи, що ми так силуємося, побігли до поблизької хати, принесли сапу й вигорнули болото звідти коли та нагорнули сухої землі. Авто негайно рушило. Очевидно, що за діло милосердя домагалися вони належного бакшишу. У часі, коли так шофери заходилися біля авта, зібралася громадка Арабів і Арабок, що йшли віддай з поля. На руках несли немовлята. Лиця їх дрібні, осмалені, часто вкарплені різними значками. Виглядають дуже бідно.

Ми пробували розмовитися з ними знаками, — але не вдалося. Від’ємною стороною паломництв у самоходах є те, що нема нагоди зайти десь до стародавнього села, щоби могли зблизька придивитися первісному життю, яке на Сході впродовж століть небагато змінилося. На тих місцях, куди звичайно заїздять паломники, видно вже немалий европейський вплив.

Після якої півгодини їзди ми станули над традиційним місцем хрещення Христа. Попри гору, який засадили ОО. Франціскани, сходимо над берег. Багато про йорданські води співали поети, плакали за ними Жиди у вавилонській неволі. В Старому Завіті на Йордані діялися великі чуда. Коли Ісус Навин вів Жидів через Йордан, вода розступилася як на Червоному Морі. Так само розступилася пророкам Іллі та Єлисеєві. В йорданських водах очистився з прокази Сирієць Нааман. Наш Ігумен Данило в XII ст. описував Йордан дуже вірно: « Ріка Йордан пливе бистро, береги має з того боку дуже круті, а з цього низькі, вода дуже мутна і солодка. А глибока є, чотири сажні самої купелі, як вимірив я і досвідчив на собі, бо я перебрив на другий бік Йордану і довго проходжувався по його березі… Та є по цім боці Йордану, напроти цієї купелі, щось у роді ліса з невисокою деревиною подібною до верби. Вище цієї купелі, на березі Йордану росте щось у роді лози. Цього багато. Однак це не є як наша лоза, тільки ростина подібна радше до чагарнику, є теж там багато тростини; є звірят тут багато і диких свиней нечислена сила, є й леопарди, а навіть льви ».

Небагато змінилося мабуть від того часу. Та сама флора, не видно лише дикої фауни, — хоч бачимо, що живуть ще шакали, бо їх шкіри вивішують Араби на деревах як осторогу для прохожих. До ріки сходиться по нових цементових широких сходах, а потім кладкою, якою я ввійшов до човна. Вода мутна, глиниста й сіва. На берегах ростуть корчі якоїсь лозини. Я обмив лице і став відмовляти тропар « Во Йордані хрещающуся Тобі, Господи ».

В моїх думках проходили образи: колись над цими водами стояла сувора постать св. Івана. Ціла долина повна була людей, на ослах, верблюдах; були вчені фарисеї й прості, неграмотні люди, були світські й жовніри. Яке рішуче й залізне слово науки говорив він кожному, — алеж і з якою почестю повітав Христа! Це Агнець, що несе гріхи світу! З хрещенням Христа й починається, як відомо, властивий Новий Завіт, бо об’явилася Пресвята Тройця, найважніше Об’явлення Нового Завіту. Тому й Теофанія було перше свято, яке стали святкувати християни.

В 1906. р. відправили українські паломники гарне водосвяття. Я міг лише тими своїми думками збудити йорданський настрій і пригадати собі євангельські події.

З великим вдоволенням виходив я з йорданської лодки, що міг подивитися на це святе і славне місце та бути в місці первопочину йорданських водосвять.