5. КОЛЬОНІЯ Й БОНН

Пражило сонце, як на Поділлю, коли в полудне сідав я до розпеченого залізничого воза, пускаючись у дальшу дорогу. Поїзд понісся крізь горбисту околицю, біля фабричних міст Гамм і Вуперталь. З них сторчать димокопи, над якими уносилися чорні хмари диму. Це фабрики залізних виробів. Над вечором ми вже були в Кольонії. Тоді було не вступити в переділ до неї, бо вибиратися окремо ледви чи було так скоро нагода. Вправді був я тут уже давніше, але саме добра знайомість приваблювала мене задержатися, бо з побутом не буде великого клопоту. Кольонія має 1,000.000 мешканців, основана Цезаром над зеленим Реном, який носив на своїх хвилях здавен-давна численні кораблі і пароплави.

Як колись, так і цим разом заїхав я до Kolpinghaus-y, що його заложив світський священик Кольпінґ для ремісничої молоді, її справжній апостол. Дім дає приміщення кількасот хлопцям, занятим у ріжних верстатах. У великій кухні, яку ведуть сестри-черниці, дістають харч по дешевій ціні і позамісяцеві члени-ремісники. Управа вибрана поміж самих ремісників (між ними є багато воєнних інвалідів), але предсідником і секретарем можуть бути тільки католицькі священики, назначені єпископом. Організація закинула вже дуже густу сітку по всіх німецьких містах, видає свій часопис, відповідні брошурки і т. д. Хлопці мають у цім домі свої доповняючі вечірні курси й читальні. В неділю всі йдуть на Службу Божу. Двох з них стоїть при дверях, а кожний, що входить до церкви, подає для контролі своє число, яке зараз нотують і самі приперяють, кого не було. Всі члени уважають за пункт своєї амбіції відвідати гріб свого основника і прийняти там св. Причастя. О. Кольпінґ похований у Minoritenkirche у правій бічній наві, а на його гробі, прикрашенім дорогими вінцями, світиться багато свічок. Побіч виложена книга для підписів до прохання про канонізацію. Приглядаючись цій дуже могутній вже нині організації, з почуттям гіркого болю треба було собі сказати, що в нас ця нива, хоч головно завдяки Митрополитові й не стоїть облогом, — але ще не справлена як слід, бо крім двох-трьох священиків, нема нікого, хто хотів би присвятити ціле своє життя для вбогого ремісничого молоді. Ця думка насунулася була мені колись і тепер станула перед очима та не раз повторював я її питомцям Духовної Семінарії.

В тій самій церкві, за головним престолом, знаходиться скромний гріб найбільшого побіч св. Томи мислителя середньовіччя і без сумніву найпослідовнішого схолястика, Івана Дунс Скота. Його вбогий гріб — це образ долі загалу вчених людей. Лиш звичайний напис вказує, хто спочиває під прямокутною плитою.

ОО. Францискани роблять також заходи щодо проголошення його святим. Дунс Скот перший теологічно доказав Непорочне Зачаття Пр. Діви, хоч віра в цю догму була в Церкві від перших початків.

Того самого дня пішов я очевидно і до катедри. Вона видалася мені тепер ще кращою і могутнішою, ніж перед літами. Це мають геніяльні твори до себе, що чим більше їм приглядатися і чим більше в них вдумуватися, тим вони кращі і глибші. Перед цим кольосом люди лазять по площі як мурашки. Ціла будова має в собі щось гігантичного і дуже масивного. В середині полутінок. Вгору стріляють тонкі височенні пілястри і колюни та десь високо зливаються разом у лук. Передовсім пілястри й лук над головною брамою в середині роблять величезне вражіння.

Кілька даних про розміри доповнять поняття. Церква збудована у виді хреста і має 5 нав, 144 м. довга, 61 м. широка а 88 м. висока внутрі.

Може помістити 20.000 людей. Вежа висока 160 м. і закінчена хрестовинною квіткою 8 м. великою, так що на однім листку може станути 4 людей. Фундамент є 20 м. глибокий. Катедру почали будувати єпископи-курфірсти в 1248 році. Щойно по 6 століттях скінчено головні роботи і кажуть, що ціла будова коштувала 42,000.000 нім. марок. За головним престолом, мимоходом кажучи приблизно на 5 м. довгим, є багато каплиць, в яких спочивають єпископи, курфірсти й інші визначні мужі. Величезні дубові хори крімсло, з багато різьбою, надають святині величної поваги. Своїм різнобарвним мерехтінням звертають на себе увагу вітражі, які також надають особливого чару цілому храмові. Деякі вітражі доповнені в XIX ст., що правда в готицькому стилі, але навіть невеликий знавець відріжнить їх при першім погляді. В них нема готицького стилю та інтуїтивного відчуття фінеси у виконанню, а лише наслідування форм і рисунку, подекуди досить незугарне. Це зрештою і неможливе для мистця, що перейшов уже еволюцію барока і рокока.

На дворі стемніло, але теплий вечір вивів на площу юрби народу, тамошніх і туристів, які чи то при каварняних столах, чи проходжуючись, вели гамірну розмову, — та мої знеможені ноги домагалися таки відпочинку.

Збудився я з глибокого сну слідуючого ранку (18 липня) і пішов відправити Службу Божу на гробі Скота за розвій нашої богословської науки, а з церкви Міноритів пішов знову до катедри. Я вперше довідався, що вона присвячена св. Петрові, бо звичайно всі називають катедру «Кельн Дом». Погідний день, і вежа видавалася у чистім воздуху ще вищою і через те наче б дещо стратила зі своєї важкости і масивности. Можна тепер було краще приглянутися різьбам фасади. В нутрі чарівні світла вітражів переміняли храм у якийсь надземський простір з передсмаком небесного спокою і душевного підйому. Я відчував, що за один побут в катедрі не міг учути цілої краси її величі.

Хто є в катедрі, повинен безумовно зайти до скарбниці — Schatzkammer, що зберігає надбання століть заможного архиєпископства, як мощі Святих, жезли, мітри, фелони і т. п. Очевидно, що та скарбниця багато тісніша від падерборнської. Найбільшою цінністю в Schatzkammer є рака з мощами трьох царів, яку привезли зі Сходу хрестоносці. Рака срібна, емальована, з фігурами царів, має вид базиліки. Задалеко завело би вичисляти й описувати всі предмети, от хоч би різьби, рукописи, collectio canonum з VII ст. та ін. Над одною мініятурною різьбою з слонової кости працював мистець не менше ні більше, тільки 30 літ. Урядження скляних шаф, сейфів і пафосів під оглядом мистецьким і технічним, разом з електричним освітленням, є без закиду. Прийшло мені тоді на думку, чому наша катедра не здобулася дотепер на свою скарбницю, бо безперечно має річі, якими могла би похвалитися перед світом.

Недалеко від катедри є т. зв. Wallraf-Richartz-Museum, оснований каноніком цього імені, де збережені мальовила передовсім кольонської та інших шкіл. Безліч є пам’яток камінних, металевих, шкляних з римських часів, що свідчить про високий рівень життя у римських часах на кольонській території.

Вполудне прийняв мене кардинал Шульте, що живо розпитував про наше життя. Такі офіціяльні відвідини здавалися би дуже стереотипними, та в суті річи лишають вони щодну цікаву авторитетну відомість і завагу. Вертаючись, глянув я ще на оперу, в якій виступав наш Менцінський, і дім Рубенса, де замолоду жив маляр.

Ґенеральний вікарій о. др. Давід, якого я знав з Риму, запросив мене на малу прогульку автом по обіді. Ми поїхали до Бенцбергу, 28 км. від Кольонії, до нової Духовної Семінарії. Кольонська архиєпархія має властиво свій богословський факультет у Бонні, але останні два роки провадять кандидати духовного стану в Семінарії. Велика віддаль має свої добрі і лихі сторони. Добрі, бо духове життя може далеко від міського гамору краще розвиватися, лихі, бо на великі свята питомці мусять брати участь у богослуженнях в кольонській катедрі, в наглих випадках недуги нема скорої помочі і т. п. Та помагають собі самохідами. Будинок кращий, ніж у Падерборні, положений на лісистім узгірю, серед свіжого воздуху, з наймодернішим домашнім випосаженням. На фасаді виднів змістовний напис: Eritis mihi testes — (будете мені свідками). Кожний питомець має окрему кімнату з пливучою водою, конечне обставленою і вигодною. Під гігієнічним оглядом цілий дім без заміту. Молитовниця із статуями, що нагадують єгипетські, їдальня, бібліотека, коридорі, і все, кінчаючи на цимках, витримане в однім т. зв. монументальнім стилю. Щиро кажучи, то творчого в нім небагато, але тому, що цілий дім новий, виглядає дуже мило. Бракує в нім репрезентативного головного атрію. Може архітект умисно це проминув, бо нема в будівлі ніодного лукового склепіння, а велика галя з плоскою стелею не робила би примітного вражіння. О. Реґенс опроваджував мене дуже радо від пивниці, кухні, пральні до верху дому. Між настоятелями і професорами найшов я товаришів з Інсбрука. Відвідав я рівнож о. духовника Гаґен’я, продуктивного автора аскетичних творів. Коли тому 7 літ він держався незвичайно добре, то тепер замітно постарівся. «Sie sind auch nicht mehr jung» — була його добродушна відповідь. Довший протяг часу показує яскраво зміну організму.

Питомці в Падерборні і в Кольонії ще були не роз’їхалися, тому що в німецьких школах є довші Великодні ферії. З Бенцбергу ми попрямували до Альтенбергу, де був колись монастир Цістерців з величавим старим готицьким храмом, т. зв. Bergischer Dom, із старовинними вітражами, в яких переважає жовта барва. Положення серед гір і лісів — чарівне; не диво, що з’їжджає туди тьма подорожніх і туристів. По біч стоїть дім «Jungmännerverein»-у, де католицька молодь відбуває реколєкції, підготовчі курси, збори і т. п. Це товариство є окреме від «Kolpingverein»-у. По безупиннім біганню і подорожуванню, це був гарний відпочинок і повчаюча екскурсія. Заходило сонце, коли ми верталися домів.

В Кольонії спочивав ще другий визначний схолястик, св. Альберт Великий, Домініканець. Ґеніяльний універсаліст, фільософ, теольоґ, найбільший природник середньовіччя, орґанізатор студій, палкий проповідник хрестоносних походів і діяльний єпископ. Кольонія з вдячности поставила йому памнятник. Кілька літ тому Папа проголосив його Учителем Церкви. Його мощі спочивають у церкві св. Андрея, і 19 липня відправив я там також Службу Божу.

На прогульці попереднього дня товариші піддали мені плян вступити до Бонну, віддаленого несповна годину дороги електричним поїздом, що їде понад Рен мальовничою околицею. Думка подобалася мені, бо Мінстер я знав добре з попередньої поїздки, через Аахен мав я так ще переїздити, отже, для заокруглення погляду на духовне життя в північній Німеччині, варто було туди поїхати, тимбільше, що це можна зробити за пів дня. Особливий інтерес представляв для мене університет, конвікт і катедра. Ідучи з двірця, я вступив лише з цікавости до «Rheinisches Provinzialmuseum», іззовні імпозантної ренесансової будівлі. В ньому знаходиться неандертальська чашка, що наче горішня частина лоба. Колись вона мала бути «очевидним і незаперечним» свідоцтвом існування посереднього світа між мавпою і людиною. Пригадую собі ще з ґімназійних часів, що винахід наробив був великого шуму. Нині, очевидно, ціла теорія провалилася, бо точніші досліди виказали, що це чашка людини. В музею замітні є ще дві річі, т. зв. Waldgelsheimer Goldschatz, золоті браслети, прикраси, їдем з римських часів, — та нагробник сина цісаря Тіта, М. Целія (M. Caelius), що погиб у Тевтобурзькому лісі. Колись місто Бонн звалося Castra Bonnensia. А по світовій війні від 1918—1926 р. займали його англійські і французькі війська. Катедра (місто має приблизно 100.000 мешканців), звана тут Münster, походить з XI ст. і є добудована в XIII ст. Представляє собою зразковий приклад, як романський стиль перетворювався в ґотіцький.

Побіч «Beethovenhaus»-у, в якім уродився композитор і де нині утворений музей з його інструментів, приладів і писем, пішов я до університету: «Rheinische Friedrich Wilhelms-Universität». Будівля обширна, ренесансова, колишній замок курфірстів. У цьому університеті студіювали цілі цісарської родини Гогенцольорнів і німецьких князів. В авлі є фрески, що представляє символи 4-ох факультетів. Виклади закінчені, і тихо було в гарних мурах. Великою прикрасою університету є багата бібліотека, що має до 70.000 томів і кілька тисяч рукописів.

У конвікті я стрінув знову кілька знайомих професорів з Риму, що з німецьким запалом присвячуються науці. Пішла розмова про видання текстів Тридентського собору, нові досліди і зміни поглядів про історію Пастора, про нові догматичні енцикліки, так що й з година пополудні минула. Конвікт побудований перед кількадесят роками в ґотіцькому стилю і містить понад 200 кандидатів. З вікон чудовий вид на Рен. Завдяки інтернаціональному порозумінню і чужі кораблі підпливають до пристаней горішнього Рену. Нині надренська смуга становить осередок і серце німецької держави щодо торговлі, промислу, а також і науки. Ціла долина Рену дуже мальовнича, з фантастичними «бургами» і «ріттерами», засаджена виноградом. В римських часах Друз старався угодинити плавбу Реном. Є ще інші теольогічні доми, в яких мешкають студенти богословії.

Бонн забрав понад сподівання майже цілий день. Найближчого дня рішив я вже остаточно виїхати до Бельгії. Можна було ще знову вступити до Трієру, колишньої римської твердині. З неї добре збереглася Porta Nigra, північна брама з двома 7 м. високими отворами. Є вона збудована на три поверхи, що також між старовинними пам’ятниками нечасто можна подибати. З римських часів залишився рівнож великий амфітеатр і терми. Та до Трієру я вже не вступав, бо був там у 1928 р.