ВЕЛИКОДНЄ ПОСЛАННЯ

Українському Народові мир і благословення!

«Днесь благодать Святого Духа нас собра», — щоб, як співаємо на Вечірній Стихирі Квітної Неділі, закінчити Великий Піст св. Чотиродесятниці і зачати, як щорічно, празнувати пам’ять останнього, найславнішого періоду в житті Христа, Його величавого вїзду до Єрусалиму, жахливих терпінь, ганебної смерти на хресті й остаточної перемоги над всяким злом і гріхом, а навіть над непереможними, як здавалося дотепер, смертю і гріхом. І вони переможені! І Воскресення Христа засвідчило, що смерть це переходовий етап людини до вічного життя, а гріб не запечатує її діяння й існування, але отвирає ще кращі і ширші горизонти. Саме в ім’я цього зібрала нас і об’єднала духом благодать Святого Духа, як сказано на Свято найбільшої і остаточної перемоги Христа, а під Його проводом і нашої перемоги, як завершення усіх наших терпінь і змагань упродовж кожного життя зокрема і усього нашого народу разом. Це торжество Божої всемогучости і її найбільшої перемоги на землі над усім тим, що руйнує, а не будує.

Ми ось тут, в осередку християнського світу, при гробі нашого свящмуч. Йосафата, не одні і не самі, що співаємо тут радісну пісню «Христос Воскрес», але зосереджуємо розумом і серцем усіх вірних Христа на Україні і на поселеннях в Сибірі, Караганді, Зеленому Клині, і дальше на полуднє, в Новій Зеляндії, Австралії, Арґентіні, Бразілії, Парагваю, Венесуелі, Злучених Стейтах Америки, Канаді, Еспанії, Англії, Франції, Бельгії, Скандинавії, Німеччині, Австрії, Швайцарії, Італії, Югославії, отже, всіх українців Христової Церкви, на цілій земській кулі, зібраних духом і тілом разом, не зважаючи на всі віддалі і найрізнородніші місцеві умовним і вимоги. А з’єднює нас та сама плоть і кров, та сама мова, та сама культура, ті самі болі і ті самі радощі, те саме минуле і те саме майбутнє, а передусім один дух — одна Христова віра і один обряд. Усі ми злучені цими природними і надприродними в’язами в одній Христовій Церкві під одним Пастирем. А завершенням цієї з луки є нинішній Празник Христового Воскресення, що після великодньої св. Сповіді і св. Причастя, підносить днесь усіх і ободрює, будить нові сили, відкриває нові гороскопи, в найкращім святочнім настрою і в найміцнішій надії на світлу перемогу. Виявом цього є і наші правдиві побажання при віковій свяченій пасці і яйці, і побідна та радісна пісня: «Христос воскрес із мертвих», — що лунає тисячоліттями і сторіччями на Україні від Первозванного Апостола Андрея аж по нинішній день. І де б ми не находились, чи на волі чи в неволі, чи в славі чи в поневірянні і недолі, завжди будемо віруючими українцями по всій землі і на віки.

Та серед тих небесних піднесень не треба забувати, що ми живемо на землі, що довкола нас гірка дійсність. На Україні нові переслідування і арешти, нові страждання, болі і сльози, розгул атеїзму: «Визволь мене від моїх ворогів, мій Боже, ізбави мене від тих, що постають на мене, визволи мене від тих, що чинять беззаконня і спаси мене від душогубів» (Пс. 58, 2-3). На поселеннях роз’їдають нас свари і чвари, довгий язик, незгоди, обвинувачення, роз’еднювання, неоправдані амбіції, невторопність і непогамованість в діяннях, в сваволі і непослусі, в розхрістаності і нездисциплінованості; в одних пересит, а в інших недостаток, брак взаємного співчуття і вирозуміння, погруження в матеріяльних здобутках і земних клопотах. «Всі шукають собі чогось власного, а не того, що є Ісуса Христа» (Филип. 2, 21). А вислідом цього слаба віра в Боже Провидіння, брак зрозуміння надприродного чинника в нашому одиничному житті й житті усього народу. Здається, що ще ніколи так вірно і сильно не символізувала наша дійсність часів Христа, як нині. І тоді переслідування в найбільшому роз’яренні — Синедріон, Ірод, Пилат, розбурхані маси народу проти Христа, перелякані апостоли, невдача найкращих поривів, які закінчила ганебна смерть на хресті, і навіть один апостол — зрадник. Словом, жах Страсної П’ятниці і Голгофти. А його зовнішнім виявом є душевне пригноблення і розчарування двох Христових учеників, Луки і Клеопи, в дорозі до Емаус: «Завели нас надії й усе пропало. — Нема рятунку». І нам так тепер здається, але над цим усім всемогуча Божа рука... І ніхто не може встоятись проти Бога.

І все це мусів перетерпіти Христос, щоб увійти у славу. Не тому, що це були непобідимі потентати, але така Божа воля і такий Божий допуст. Таке категоричне пояснення дав Христос. У свій час затьмарене небо розсувається, кромішня тьма розвиднюється, промінь сонця заповідає випогіднене небо. Цей жах є завдатком найбільшого розквіту і підйому українського народу: «Вчера спогребохся Тебі Христе, со- востаю днесь воскресшему Тебі...». Після Страсної П’ятниці приходить Великдень в усьому своєму маєстаті і своїй величі.

«В началі було Слово і Слово було в Бога і Слово було Бог..., і без нього ніщо не сталося, що постало». Оце є рація всіх рацій, причина всіх причин, і остаточний Творець і Керманич. — Нехай ці наймогутніші слова Євангелії додадуть всім віри і надії, бо так нас навчає нинішнє Свято, що злу не панувати, бо Христос визволив тих, що їх страх смерти все життя тримав в рабстві (Євр. 2, 14). «Чи не горіло наше серце», казав Клеопа, коли Христос відкривав їм заслону Божого Провидіння. О щоб нині воно запалало і нам в цей Празник празників, щоб Христос став новим рушієм в дальшому нашому житті, щоб і нинішній Великдень був продовженням нашої 2.000-літньої християнської традиції з її завжди творчими і будуючими силами в душі нашого народу. Не будьмо песимістами і не турбуймося даремно як мироносиці: «Хто відвалить нам камінь»? Загал нашого великого народу виявляє ще стільки доброї волі, сильної національної єдности, глибокої віри в Христа. «Очистим чувтсвія і узрим Христа блистающа» а наша страсна П’ятниця і сумна дійсність завдяки тому підйомові духа в нашій Церкві переміняться в світлий Великдень перемоги нашої Церкви та нашого постання — бо Христос воскрес!

Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа, нехай буде з усіми вами. Амінь.