ЛИСТ-ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄПИСКОПСЬКИХ КОНФЕРЕНЦІЙ І ДО АМБАСАДОРІВ ПРИ АПОСТОЛЬСЬКОМУ ПРЕСТОЛІ

Ватикан, дня 20 серпня 1978

Ваша Ексцеленціє!

Дозвольте, що я представлю Вашій Ексцеленції важку ситуацію нашої Української Католицької Церкви в Совєтському Союзі.

7-го жовтня 1977 р. в Білгороді під час Конференції про европейську безпеку і співпрацю Мґр. Ахіль Сільвестріні, підсекретар Ради для публичних справ Церкви і представник Апостольської Столиці зложив таку деклярацію: « Крім того є правдиві рани, яких не можна залишити а дуже бажаємо бачити їх догляненими і вигоєними. Це якраз є Католицька Церква, до якої належать вірні східного обряду, де недавно процвітало релігійне життя оперте на старинних традиціях. На жаль в новій, повоєнно-політичній констеляції, вона не має навіть права на існування, вона опинилась поза законом. Це ще є тим болючіше, бо якраз свобода визнавати свою віру, є центральною точкою релігійної свободи, щоб кожний міг визнавати свою віру « згідно з голосом власного сумління». (Ль'Оссерваторе Романо, англ. вид., ч. 45 [502], листопад 10, 1977, ст. 4).

Спостерігачі були загальної опінії, що ця заява представника Святої Столиці відносилась найперше до Української Католицької Церкви. В цій заяві він ствердив: 1. Українська Католицька Церква має давню історію і до недавна була цвітучою; 2. Сьогодні в Совєтському Союзі вона є поза законом і, як така, не має навіть права існувати; 3. Її стан — відкритої рани, яку треба лікувати.

Вісімнадцять літ від 1945 до 1963 я жив під тим режимом і до сьогодні «ношу рани на моїм тілі», як знаки того режиму. На третім папськім Синоді 23 жовтня 1971 р. перед єпископатом всього світу в імені Синоду Української Католицької Церкви я сказав: « Совотський уряд зліквідував цілий наш єпископат в Україні. Визнання нашої католицької віри є заборонене. Служення Святої Літургії чи уділювання Св. Таїнств можуть відбуватись тільки секретно. Десятки тисяч вірних, священики і єпископи були арештовані і заслані на Сибір... За нашу віру і нашу лояльність до Апостольської Столиці ми — українці католики понесли великі страти, — гори трупів і ріки крови ».

Незважаючи на « залізну куртину», яка відділила Совєтський Союз від решти світа, папа Пій ХІІ одержав інформації про жорстоке переслідування цієї найбільшої Церкви східного обряду із її 4.300:000 вірними і 15-го грудня 1952 р. вдруте видав енцикліку « Східні Церкви».

« У цій хвилині ми зі смутком звертаємо нашу думку і почування до іншого народу, щиро дорогому нам, а саме до народу України... В окремий спосіб ми хочемо пригадати цих єпископів східного обряду, що були між першими в обороні своєї релігії, які зазнали переслідування, побоїв і зневаг, які перевезені до городу Києва — ми кажемо « Києва » — там саме, де засяло світло Христової віри на всі ці області і звідки поширилось християнське благочестя. Деякі з них вже загинули мученичою смертю і в той спосіб, як надіємось, із небесного блаженства з любовʼю дивляться на своїх дітей і своїх співбратів в їхній безборонній боротьбі і виблагують для них всемогучої Божої помочі». (ААС, т. 00, ч. 1, ст. 5-14). Сьогодні є теж протести проти переслідування в Совєтському Союзі, які підносять на дусі тих переслідуваних і взивають до сумління цілого католицького світу, щоб молитись, робити покаянні діла, взивати Бога про поміч і силу для переслідуваних.

На основі мого особистого досвіду і останніх перевірених звідомлень на четвертому папському Синоді (3 жовтня 1974) під час дебати про благовістування в світі я знова поновно заявив перед Отцями Синоду, що наша Церква не має права існувати в Совєтському Союзі і внаслідок того не має змоги проголошувати Боже слово. « Жах охоплює чесну людину, — говорив я, — коли вона довідується, що в нинішніх часах священик, який тайком служить Св. Літургію, буває засуджений за те на три і більше років примусової праці в Сибірі або на полярній півночі; або хто шле до уряду, до Москви, підписи вірних, щоб дістати дозвіл служити Св. Літургію, його замикають в психітричному заведенні, напевно не на лікування, а щоб став божевільним. Вірні, священики, ченці, монахині, — стероризовані переслідуваннями, інквізиціями, домашніми обшуками, побоями, завданими їм ранами, а більше виснажені ними по кількох днях умирають. Якщо існують такі обставини, яка ж може бути можливість проповідувати благовість? Чи Синод не повинен піднести голосний протест? Бо все таки віра там не завмирає. Лікарі, мистці та інші науковці складають монаші обіти та геройськими вчинками зберігають віру і боронять її».

Рік тому, 6 березня 1977 р. прийшов лист від одного нашого вірного Йосифа Терелі до папи Павла VI, в якому він просить помочі для себе і своєї родини, щоб виемігрувати зі Советського Союзу, бо для нього немає іншого виходу.

Подаємо деякі місця з цього листа, бо вони описують положення нашої Греко-католицької Церкви (такої традиційної назви вживає автор): «Гіркі часи переживає нині Греко-католицька Церква України.

Ми вірники Церкви змушені таємно хрестити, вінчати, сповідати і хоронити! Наше священство в таборах, психлікарнях, фізично знищене… Я проживаю у державі, де бути християнином — є злочин! Ще ніколи на слуг Церкви не було таких гонінь і переслідувань як нині тут у нас. Українські католики позбавлені всього — родинного щастя, вільно проповідувати, відправляти Богослуження нашої Церкви — ми перейшли

в катакомби!... За слово Боже тут розпинають дух живий! Із своїх 34 роки життя я 14 із них провів у тюрмах, концтаборах та психітричних лікарнях. ».

А дальше на іншому місці він пише:

« Кінця злочинам безбожного світу годі сподіватись без протиставлення всіх християнських сил світу... Єдиний шлях для мене і родини — це нелеґальний перехід кордону. Гельсінська угода для СССР — це фікція, якою прикрилися сталіністи... Єдина моя надія на св. Апостольську Католицьку Церкву та на Вашу Святість — це допомогти нам покинути цю страшну державу ».

« Благаємо наших братів і сестер католиків світу та всіх християн стати на наш захист, стати на захист замученої Греко-католицької Української Церкви! ».

Ось це заклик віруючого греко-католика українця, що його він сьогодні робить в імені мільйонів віруючих в імені переслідуваної ще живої Української Католицької Церкви.

Ми, українська ієрархія у вільному світі разом з нашими вірними дуже тяжко переживаємо і співчуваємо нашим братам. Ми молимося безперестанно до Бога за них, пригадуючи слова св. Павла: « Щоб члени

дбали однаково один про одного. І як страждає один член, страждають усі з ним члени » (1 Кор. 12,25) і тому то ми звертаємось до Вас.

Ми просимо Вас: представляйте цю несправедливість і переслідування у Вашій пресі, в радіо і в телевізії, зрушуйте публичну опінію і перестерігайте Ваших вірних про безбожницький комунізм, бо на основі нашого 60-літнього болючого досвіду, ми кажемо Вам, що це є дуже велике лихо. В нашому терпінні ми також кличемо до Вас: поможіть нам! Просіть Бога і кличте до людей в імені нашої переслідуваної

Української Католицької Церкви.

Ваш відданий Вам в Христі

+ Йосиф

Патріярх і Кардинал