З ЖИТТЯ РОСІЙСЬКОЇ ЕМІГРАЦІЇ

Коли переїхати головні европейські міста, то всюди можна там подибати великі кількатисячні громади російських еміґрантів На вулицях і в поїзді чується нерідко російську мову. Загостити до їх товариств, то в розговорах дають вони вислів свому незавидному положенню, а в своїх поглядах щодо майбутнього дуже ріжняться. Одні жиють споминами минулих днів, інші, не беручи під увагу теперішнього положення, снують уявні пляни, заправлені ґусто-часто жадобою мести за свої терпіння і навіяні ніжною поезією. Пісня „Замело тебя снегом, Рассие“). Та є й такі що здають собі справу з гіркої дійсности і стараються зорґанізованим громадам роздобути запомоги на тяжкий прожиток, або найти заняття та в той спосіб забезпечити бездомних.

Нетяжко подибати, що високий урядник нанявся за слугу в харчівні, а його жінка за кухарку. Ось під церквою в Парижі жінка прокуратора військового трибуналу продає образці і листки, кусаючи засохлу просфору та готова в своїй сердечности поділитися нею з вами. На загал російська еміґрація держиться церкви і про це свідчить участь у богослуженнях, відчитах, релігійних сходинах і т. д. В Парижі, Ліль, Ніцці, Намір, Берліні і Празі є не лише незєдинені православні церкви, але й католицькі зі своїми душпастирями, наставленими Апостольським Престолом. У всіх еміґрантів без ріжниці є дуже велика пошана до нашого Митрополита Андрея. І як Католицька Церква зискує щораз більше на впливі, хоч щоправда не без помітної реакції, то незєдинена тратить на значінню і повазі. Внутрішні роздори і схизми між єрархією ударемнюють незєдиненій Церкві і так вже слабий вплив на громадянство. Ґенеза тих свар така:

В часі наступу Вранґля утворився „найвисший церковний уряд полудневої Росії“, тому, що з патріярхом Тихоном не можна було ніяк скомунікуватися, „Управленіє“ назначило архиєпископа Евлогія зверхником всіх російських церков на Заході. По розбиттю армії Вранґля найвисший уряд перенісся до Карловиць в Югославії, де зібралися всі незєдинені російські епископи на еміґрації і затвердили Евлогія з тим, що він відповідальний перед патр. Тихоном. Та 5. мая 1922 Тихон уневажнив Карловицький Синод і передав всю власть митр. Евлогієви. Затверджений митропол. Евлогій толерував з опортуністичних зглядів Карловицький Синод. Та на засіданню Синоду 29 червня 1926 прийшло до гострої сцисії. Евлогій і Платон пустили засідання, а митр. Антоній видав посланіє, в якім закинув Евлогієви непослух, а митр. Платона обвинив о се, що хоче самостійно креувати американську митрополію. Синод в Карловицях назначив нового епископа для Берліна. Мимо великих старань посторонніх чинників не могло прийти до поєднання.

Літом 1927 р. видав митроп. Сергій, заступник містоблюстителя патріяршого престола, Петра, що є засланий в Сибір, декрет, в якім зажадав, щоби духовенство на еміґрації закинуло всяку політику. Евлогій повинувався, а Антоній ні. Цей останній склонювався навіть до того, щоби на еміґрації вибрати патріярха. Однак закинув цю думку тому, що загальна опінія була противна. По смерти Николая Николаєвича признав Антоній великого князя Кирила царем, а Карловицький Синод обвинив Евлогія о большевизм. Митр. Антоній провадив всюди царську політику і так односторонно, що сам Синод закинув йому, що непокликані світські чинники вдираються до церковної власти. На це Антоній мавсказати: „По що говорити про церкву? Хто думає нині про неї, хиба 4 епископи, 5 священиків і 4 вірних. Прочі уважають церкву як середник на використування то правицею, то лівицею. В такому випадкови красше, хай використує правиця“.

Митр. Антоній знаний зі своїх ліберальних поглядів в теольоґії, (не признає 7 тайн), є великим оборонцем царської Росії і тому в консеквенції не признає патріярха. Евлогій знова в справах віри більше консервативний, хоч в останніх часах став піддержувати тісніші звязки з анґліканами й протестантами. Він є прихильником централізаційного напряму в особі патріярха. На конґресі некатолицьких віроісповідань „Faith and Order“ брав участь, але не підписав ухвал.

Закидують йому його противники між іншим і те, що правив заупокійну Службу Божу за бл. п. кардинала Мерсіє. Спір треває дальше.

В останнім часі митр. Сергій усунув Евлогія та іменував на його місце митр. Елєвтерія управителем західно-европейської незєдиненої російської епархії, а його помічником еп. Венямина. Тоді Евлогій віднісся до царгородського патріярха, який зробив його ексархом. Більшість лишилася при Евлогієви, а значна частина, м. ін. деякі визначні богослови признали Елєвтерія. Митр. Антоній прибрав титул „блаженнійшого“, уважаючи себе головою закордонної російської церкви.

Великий вплив на російську еміґрацію має УМСА, яка удержує російські фільософічні і теольоґічні видавництва, уряджує конференції, оплачує літнища для дітей і т. д. Завдяки її піддержці „Академія реліґії і фільософії“ видає „Путь“ (Бердяєв, Н. Степун, В. Зенковскій, о. С. Булгаков).

Богословський осередок становить „Богословський Інститут в Парижі“, який оснував Евлогій в 1924 р. Учиться там звиш 30 студентів, а ціле удержання Інституту стоїть 20.000 долярів річно. Видатки покриваються збірками та анґліканськими й американськими підмогами. Звідси та прихильність до анґліканів.

Між молодою еміґрантською ґенерацією слід підмітити „Христіянское движеніе русских студентов“, що стоїть в звязку з Бенедиктинами в Аmау і брацтвом св. Кирила і Методія. ОО. Єзуїти утримують інтернат російських хлопців в Намір у Бельґії, а ОО. Домінікани в Ліль від кількох літ ведуть духовну семинарію, з якої вже вийшло кількох ревних католицьких російських священиків. Домінує становище займає тепер прегарна велика Російська Колєґія в Римі, здвигнена за Св. Отця Пія ХІ, завдяки старанням еп. Михайла Д'Ербіні.