ЛИСТ ДО УКРАЇНСЬКИХ ВЛАДИК І ВІРНИХ В БРАЗИЛІЇ

Слава Ісусу Христу!

Ватикан, дня 27 листопада 1977

До Преосвященніших Владик

Кир Йосифа Мартинця і Кир Єфрема Кривого

до Всесвітліших і Високопреподобних Отців і до вірних у Бразилії

Преосвященні Владики, Всесвітліші і Високопреподобні Отці і Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Прохаю прийняти щиру подяку за ласкаву памʼять і побажання, а передусім за молитви, з нагоди моїх ювілеїв. Молю Господа, щоб винагородив Вас всещедрими своїми дарами і благословив великими успіхами і на дальше Ваші труди над ростом і розвитком Помісної Української Католицької Церкви в Бразилії.

Помісна Українська Католицька Церква і її матірна Києво-Галицька Митрополія, що на Україні переходять тепер страшні переслідування, радів, що її доньки — Митрополії, епархії, екзархії ростуть і розвиваються на поселеннях. Наші попередники, зокрема митрополит Сильвестер Сембратович і Слуга Божий митрополит Андрей, робили великі зусилля, помимо сильного спротиву та значних перешкод, щоб нашим еміґрантам в обох Америках забезпечити духовну опіку і дати їм духовний провід. Передусім митрополит Андрей, як ревний пастир, кілька разів відвідував їх, візитував нові душпастирства, давав поради, заохоти і часто заряче закликав держатись разом і зберігати рідні традиції. Цей важливий заповіт великого митрополита є актуальний і для нас, бо поселення будуть жити і розвиватися у такій мірі, в якій будуть держати справжній духовний звʼязок зі своєю Батьківщиною, з життям українського народу, з його минулим, з традицією і спадщиною, тобто будуть зберігати свою ідентичність. Щоб ті зусилля не дробились по різних островах нашого поселення, нас обʼєднює в сильну цілість і вʼяже з Матірю-Церквою, в Україні — Патріярхат.

Впрочім ІІ Ватиканський Вселенський Собор встановив затіснити ці звʼязки між Матірю-Церквою і її вітками по світі: « Денебудь буде поставлений ієрарх якогось обряду поза межами патріярхальної території, він, по приписам права, остається приєднаний до ієрархії патріярхату » (Соборовий Декрет про Східні Католицькі Церкви, ч. 7). Це виразне і торжественне потвердження для нас, що на світі є одна Помісна Українська Католицька Церква, де б не находились її діти, один у ній провід в особі Патріярха, одна віра, один дух, одне бажання єдности в Христі Господі нашім, один звʼязок з Матірю-Церквою.

В нашій памʼяті ще живі спомини з відвідин нашого поселення в Бразилії в 1968 році, коли ми мали нагоду бачити, говорити і молитись з нашими вірними в церквах є гарними іконостасами, які люблять рідну Церкву й утверджені в українські традиції. Ми подивляли і благословили їхні здобутки.

Знаємо про Ваші старання за дальший розвиток епархії, парохій і монастирів, знаємо, що це не легко Вам приходить, знаємо про Ваші постанови і заклики закріплювати: « привʼязання до Католицької Церкви і нашого Українського Обряду... брати участь у житті Української Церкви » (Соборчик, 13-14 липня 1977 року). Одначе одержуємо і тривожні вістки про прояви у Вас латинізації, денаціоналізації і втрати своєї ідентичности серед чужого сильного окруження. В деяких колегіях Сестер заводяться різні Служби Божі, з недозволеними змінами і додатками, в яких більшу частину відправляється по портуґальськи, не зважаючи на те, що там є наші діти, які розуміють українську мову. Починає творитись переконання, що українська мова непотрібна. Дехто з священиків, підчас відправи, не вживає звізди, впроваджує новості. В Сан Павльо практикується бірітуальна парохія, що заохочує нашу молодь йти радше на латинську Літургію. По виховних установах щораз менше вживається української мови або й нею погоджується. Дозволяється українським хлопцям учитись на латинських священиків. Молоді Сестри виховуються в латинськім дусі, тратять свідомість своєї національности і стають духово розгублені.

Щоб тому зарадити, треба вдержувати тісніший звʼязок з життям українського народу, з його радощами і терпіннями, з його трагедією і спадщиною, зокрема треба придержуватись обʼєднюючих літургічних постанов, які ми усталили на наших Синодах, передусім в 1969 році. Наші монаші Чини хай наслідують своїх світлих попередників у ревній праці для збереження свого народу, а інтелігенція нехай плекає і розвиває свою культуру і пригадує народові чиїх батьків вони діти. Словом — старайтесь не бути відізольованим островом і не вдоволятись благими досягненнями.

Щоб помогти Вам у Вашій праці, нашою думкою віддавна було оснувати Філію Українського Католицького Університету на бразилійській землі. При такій Філії УКУ можна виховати ідейних і відданих свойому народові вчителів для початкових шкіл, можна згуртувати священиків, що віддали б себе вповні для праці рятунку свого поселення, можна згуртувати інтеліґентів, що могли б зайнятись молоддю, студентами і відживити в них бажання бути собою, щоб пізнати свій великий нарід і захопитись ідеєю жити для нього не тільки на своїм поселенню, але й для його долі в Україні, для його загальних потреб. Це все можна буде зробити в такій Філії при помочі курсів, в чому допоможе Вам УКУ в Римі. Ми завжди готові купити дім на Філію УКУ,якщо такого там нема, щоби утвердити нашу національність. Філія допоможе зактивізувати мирян, зокрема інтеліґенцію і студентство, яке сьогодні не вдоволяється братствами типу двадцятих років, але хоче активної участи в житті Церкви.

Цю Працю буде Бог благословити і вона принесе обильні плоди при спільній щирій молитві і співдії.

Благословення Господнє на Вас!

+Йосиф

Патріярх і Кардинал