ПАПА ПІЙ ХІ

Вступ

Свідомість величнього, могутнього і грандіозного наповнює душу, коли вона обіймає щораз то ширші круги знання і ділання, коли має спромогу вийти поза буденні потреби і переступити вузькі рамці пересічности. Вона росте і піднімається зі своїми плянами і далекосяглими задумами. Таке почування проймає кожного, хто кине оком на працю і творчість Св. О. Пія XI. Не обмежується вона на місто, край, державу, часть світа, але обіймає цілу земську кулю. Його пляни і думи не щоденні справи, але напрям стоїть цілого людства, не матеріяльні, а духові і то не лише природні, але в першу чергу надприродні і вічні. Його власть розтягається на цілу землю, а міліони і міліони умів і сердець вслухуються в його слово. А одначе в тій перестковій вічности Боже Провидіння вкладає кожному папі обовязок сповнити якусь особливу місію, яка витискає знамя на цілій діяльности Христового Намісника.

Два головні змагання ціхують понтифікат Пія XI. Перше, се зорганізувати життя з католицької Церкви і опанувати бурливі напрями сучасного людства, начеркнути форми дальшого розвою і втягнути мирян до співпраці, щоби таким чином поширити католицький світогляд, — а друге — піднести науку і звернути її на правий шлях.

I

Одинадцять місяців минуло по виборі св. Отця, коли появилася його перша енцикліка „Ubi arcano Dei“ (1922). Є вона висловом глубокого передумання положення, в якім стогне сучасне людство. Ненависть народів і держав, комунізм і фашизм, реакція угнетених меншостей, духове пригноблення і фінансові кризи свідчать, що побідники дорожче оплачують свою побіду, як побіджені програну.

Хоч витвір армат і свист куль та зложено оружжа, але не роззброєно умів, які пруть до війни. Завданням Пія XI було отже звернути світ до мира і молитвою та надприродними середниками гасити взаїмну заліу ненависть. Засади любови і справедливости дадуть запоруку тривалого мира, а се можливо лише у „царстві Христа“ (і т. д.) яке мусить основно обняти душу, бо світ шукає війни. Старанням Папи є не лише закріпити царство Христа в серцях христіянських народів, вирвати їх з протихристіянських струй, але поширити їх і між невірними. Звідси скріплена і обновлена місійна діяльність. Вона не хоче знищувати ні політичних впливів ворожих держав, ні чужих культур і тому стремить всюди до створення автохтонної єрархії. Кожний нарід повинен мати своїх рідних священиків і епископів[1]. Щоби розбудити зацікавлення місіями, урядив папа місійну виставу і основав етнольоґічний музей. Рівночасно пильні старання побудувати новий будинок для Пропаганди, щоби збільшити число місіонарів та випосажити місійні станції в наймодерніші технічні середники, авто, аероплян, радіо і т. д. „Доки Боже Провидіння обдарує нас життям, все о сю ділянку місійну нашого уряду будемо старатися і дбати“ — каже св. Отець в енцикліці Rerum ecclesiae gestarum (28. II. 1926).

Пій XI вибраний під кличем зєдинення Сходу. Як стій взявся він за зреорганізування „Орієнтального Інституту“ і енциклікою „Ecclesiam Dei“ о св. Йосафаті завізвав він до співпраці біля зєдинення і католиків і незєдинених щоби улекшити їм поворот. Піднесення „Велеградських Зїздів“ завів до Заходу плекати студії над Сходом (Peyм Orientaliom), добродійна акція для України і Росії, нові колегії: українська, російська і румунська, се великі заслуги Пія XI для Сходу.

Христіянство хоче тільки те, що негідне з Христовим духом, усунути, а все проче, культуру і мову залишити.

Звідси то протиставлення „Французькій Акції“, а відвигнення опертої на євангелію „Католицької Акції“, яка має за ціль втягнути до співпраці в апостольстві вірн, веденій церковною єрархією, і мирян, плекати чесноти святих, розвинути літурґійний рух, поширити харитативну і суспільну акцію. Треба з болем признати, що богато відпало від Церкви, не хрестять дітей і ведуть життя на основах чисто світських, матеріялістичних або і виразно антіреліґійних. Девіза Св. Отця звучить, створити всюди віруюче середовище, змінити поганський спосіб думання, здвигнути христіянське громадянство. У всі установи, банки, і товариства мусить увійти Христовий дух!

Щоби се як найуспішніше перевести, старався папа унормувати відносини між Церквою і державами та розвязати „Римське питання“. Тому в дуже короткім часі заключено, на загал корисніші для Церкви як перед війною, конкордати з Литвою (1922), Баварією (1924 б), Польщею (1925), Литвою (1927), Чехословаччиною (modus vivendi 1927) і Португалією (1928) і ведеться переговори з Прусами, Альбанією, Румунією, Югославією і др. В основах поладження „римської квестії“, відкинув Папа два твердження фашизму, що Церква не має надприродного характеру і заперечив право сильнішого до власти і сили. Звідси і протест проти фашистівського монополю виховання молоді не лише під оглядом фізичним, але й моральним та духовим. В „Лятеранськім пакті“ фашизм уступив зі свойого непримиримого становища, відступив від Ґелівської засади „держава то Бог, народ найвищий суверен“ і признав „католицьку акцію“. Скільки передумувань, внутрішньої боротьби, праці і молитов стояла теперішнього Папу ся одна ділянка в семилітнім понтифікаті.

44 нових апостольских делегатур, 57 епископств, 14 архиєпископств, се наглядний доказ, що ряди католицизму змагаються, а стяги посуваються вперед.

II.

Друге змагання, яке ціхує понтифікат Пія XI, се особливша дбайливість про науку. Сам муж науки, що майже ціле півстоліття провів над книжкою. Вже від хлопячих літ, коли став ходити до школи в Дезіо, а відтак в семінарії в Медіоляні, проявляє велике замилування до книжки. Задля того вислав його архиєпископ на дальші студії до Риму, де на Григоріянськім університеті зложив докторат теольоґії і права. По пятилітній професурі в Медіолянській Семінарії (1883—1888) став він амброзіянським доктором і ввійшов до управи „Амброзіянської бібліотеки“, одної з перших бібліотек світа, заложеної ще 1609. р. кард. Фридрихом Боромеєм. Там розпочав він живу наукову діяльність. Відвіження бібліотек в Відні, Парижі, Льондоні, Римі, познакомлення з науковими делегатами і рукописами, становище префекта Амброзіяна і відтак „Ватиканської бібліотеки“, дали о. Ахілеви Ратієви можність піднестися на висоту вченого з европейською ерудицією. Про се свідчать його твори, як Acta ecclesiae Mediolanensis, Missale Ambrosianum duplex і т. д.

Не диво, що добру науки лежить теперішньому Папі в особливий спосіб на серці і на неї звернув він свою пильну увагу. На науці хоче він оперти свої широкі пляни, бо вона найсильніший середник. На жаль людство обернуло її на свою шкоду. Подивугідні винаходи пішли на се, щоби топити людей, троїти газами, вбивати бомбами та руйнувати життя і культуру. Наукою послуговуються проступники, щоби уйти кари за свої злочини. Зробити тепер науку корисною для людства, оперти її на етичні основи, се задушевне, горяче бажання Пія XI. Звідси також девіза поставити науку на основах Христової віри, бо тоді людськість буде певна, що її здобутки принесуть для неї косен і відкриються для неї нові горизонти. „В Христі суть вся, скровища премудрости й розуму сокровенна (Кол. 2, 3).

Зреформування студій, оснування нових і поширювання старих католицьких університетів, відновування бібліотек, піднесення „Папської Академії Наук“ — се несмерті сліди Пія XI на полі науки.

Не дивно тому, що з щирою радістю вітають сини католицької Церкви свойого Батька, а свідками — непоглядні маси путників, що спішать до Риму, щоби виявити свою любов і одержати благословення до дальшої праці.

Благородність душі, реліґійна ревність, миротворчий і підприємчивий дух, зрозуміння вимог сучасности, місійний запал, любов науки, роблять Пія XI як чоловіка і священика, вченого і політика мужем Провидіння.

[1] Quas primas (1925).

[2] Ab ipsis pontificatus primordiis (15. VI. 1926).