СЛОВО (ПОМИНАЛЬНЕ) НА ЗАУПОКІЙНІЙ СЛУЖБІ БОЖІЙ ЗА МОНАХИНЬ ВАСИЛІЯНОК В СОБОРІ СВЯТОЇ СОФІЇ

Кожні поминки, а зокрема нинішні, коли згадуємо покійних монахинь Василіянок, наводять на нас глибокий смуток. І це самозрозуміле! Бо поминаємо тих, що відійшли від нас, перестали існувати на землі і співпрацювати з нами. Словом, вони перервали з нами туземні звʼязки.

Найперше, ті, що відійшли від нас, славно скінчили свій біг життя, переможно закінчили свою життєву боротьбу і скінчили своє почесне завдання. Вони вибрали були найкращий і найвищий спосіб життя — покинули все і пішли за Христом. Гідно завершили своє діло, з честю вивʼязалися із взятого на себе обовʼязку. А тепер їм уже сплетений нетлінний вінець і зготовлене вічне щастя. За св. Павлом вони можуть повторити його, повні надії і радости слова: « Я боровся доброю боротьбою, скінчив біг, віру зберіг. А тепер приготований мені вінок справедливости, що його воздасть мені того дня Господь, справедливий суддя, та не лише мені, але всім тим, що з любовʼю ждали на його появу » (2 Тим. 4,7-8).І чи ж не оправдана їх радість, а також з ними і наша? Вони зберігали монаше правило, поконували свої пристрасті, сповняли ревно свої обовʼязки, несли з повним відданням на Господа свій хрест, змагали до святости, і то найвищої на землі. І цього від них вже не відбере ніхто! Справедлива самопевність! Кожна людина, крім головної цілі, має ще своє особливіше, Богом доручене завдання. І щаслива вона, коли виповнила його, як належало. А яка ж радість повинна бути в тих, що сповнили своє найвище завдання беззастережним, повним слідуванням за Христом.

Ми беремо участь у цій радості, хоч стоїмо над їх гробом. І тому ця хвилина є не так пригнітаючою, як ободрюючою і заохочуючою в нашому дальшому житті.

По-друге, покійні монахині-Василіянки являються і скарбом для своїх монастирів. Вони не відійшли десь у ніщо і не пірвали всіх звʼязків з нами, вони відійшли до Господа і сповняють у « спільноті святих » свою дальшу місію. Вони стоять перед Господнім престолом і продовжують свою ще успішнішу тепер святу молитву – як великі і певні заступниці та помічниці для своїх співсестер, що рівнож поставили собі за ціль найзвершеніше і найвище життя на землі і ще не скінчили свого бігу, а борються з небезпеками, перепонами і труднощами, яких нині багато, може більше, як колинебудь перед тим. I благальні молитви 1 посилена поміч, оце та причина нинішньої радости над могилою покійниць. Водночас треба додати, що покійні монахині заслужились не тільки для своїх монастирів, але для цілого нашого народу, для нашої Церкви, з якої вони вийшли, і загалом для всієї Христової Церкви на землі.

І що ж є, — слушно питаємо і застановляємось над тим, — найглибшою рацією і причиною це радости та підйому нашого духа? В чому та могутність слів Христа, що сказав до євангельського, праведного, благородного і образованого молодця, що питав Його: « Учителю благий, що маю робити, щоб унаслідити життя вічне?... Як що хочеш бути досконалим, іди, продай, що маєш, дай бідним, то й будеш мати скарб на небі.Тоді прийди, і взявши хрест, ходи за мною » (Мр. 10,17-21; Мт. 19,21;Лк. 18,18-24). В чому, отже, лежить ця велика сила кожної людини — монахині, що покидає світ, лишає майно, всі добра, свою світську владу, своб значення і силу, вирікається багатства, вигод життя і приман світу та йде за Христом? Вона полягає в тому, що узброюється в нову, надприродну, духову, умову і моральну силу, яка є далеко могутніша від потуги цілого світу. Пригадаймо собі великих, геніяльних полководців, що завойовували світ; і вавилонських царів, і єгипетських фараонів, Дарія і Ксеркса, і Олександра Великого, Цезаря і Авґуста, Наполеона і інших. Що осталося з їх завоювань? Одні руїни і звалища! А гляньте на св. Антонія-пустиножителя, св. Василія, св. Макрину, св. Теодора Студита, на св. Бенедикта, св. Франціска з Асижу, св. Домініка, св. Ігнатія Лойолю, св. Тересу з Авілі, св. Єлисавету і інших. Їх праця не частинна, але всеземська, і не короткого часу, але триває віки, і кріпшає, і могутніє, мимо всіх людських слабостей і недомагань. Бо в цьому непереможна Божа сила. Вони узброїлися у зброю правди: « Ми живемо як люди, але не воюємо із спонук тілесних. Бо зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь. Ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти пізнання Бога » (2 Кор. 10,3-6). Св. Павло і на іншому місці викладає причини цеї надземської сили, яку набули небесні жителі: « Одягніться у повну зброю Божу, щоб ви могли дати відсіч хитрощам диявольським. Нам бо треба боротися не проти тіла й крови, а проти начал, проти властей, проти правителів цього світу темряви, проти духів злоби в піднебесних просторах. Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися. Стійте, отже, підперезавши правдою бедра ваші, вдягнувшись у броню справедливости, і взувши ноги в готовість, щоб проповідувати Євангелію миру. А над усе візьміть щит віри, яким здолаєте згасити всі розпечені стріли лукавого. Візьміть також шолом спасення і меч духовний, тобто слово Боже » (Єф. 6,11-17).

Бачите самі, що царі і полководці не були більші і не доконали величавіших подвигів від св. Василія, св. Макрини, св. Теодора Студита, св. Бенедикта, св. Франціска з Асижу, св. Антонія і Теодора Печерських та ін. Іх монаші згромадження обняли цілу землю і держать їх тисячоліттями та зʼєднюють собі мільйони і мільйони нових монахів, що несуть високо стяг найдосконалішого життя на землі у Вселенській Католицькій Церкві. Це справді подвиг, що врізується глибоко вже в історію людства і буде нею керувати до кінця світу, а саме — стояти на сторожі найвищих моральних засад Христової Церкви, виконувати діла милосердя і бути добродієм людства, подавати поміч недужим і вбогим, вести школи, милосердитись над нещасними, заносити безустанні молитви, навчати дітей катехизму Христової віри, світити зразковим прикладом,— це досягнення, що його довершувати може тільки той, що зрікся усього свого для Христа, що свобідний від родинних тягарів, життєвих особистих вигод і забав, клопотів і привʼязань до світу, і якому запевнена безпосередня Божа поміч.

Оце, отже, ця Божа духова сила, яка дала і св. Василієві, св. Макрині, св. Бенедиктові. св. Франціскові з Асижу і ін., опанувати світ. і то на століття, та на цілій земській кулі. Вони і стали могутнім прикладом до наслідування для монахів і монахинь упродовж віків. Покидаючи багатства, клопоти і веселощі цього світу, вони вибрали щось вищого, благороднішого, сильнішого, вічного, — словом, Божого, що зробило їх учасниками Господньої святости і могучости, чого, на жаль,

нераз не завважують миряни.

І саме такими є і наші покійниці, « яким днесь поминанів творим...», і мати Василія, дорадниця і праведниця, остання з покійниць, що й несла терпеливо свій хрест — недугу. І згадуємо тих усіх ісповідниць, що мужньо визнавали св. віру, що покінчили свій вік у вʼязницях і таборах:« На судищі, і в рудах, і в заточеніїх, і в горких работах, і всякой скорбі, в нужді і обстоянії сущих » (Літ. св. Василія); як мати Моніка, ігуменя з Підмихайлівець, що мала такий великий і благородний вплив на окруження навіть в таборах; мати Віра і Володимира, ігумені у Львові.Хто ж перечислить їх за ввесь час? Прочитайте кілька їх імен лише за останній час: мати Володимира, ігуменя в Словіті; мати Магдалина, ігуменя в Чехословаччині; мати Йосафата в Америці; мати Єлена, перша ігуменя в Америці; мати Макрина, перша ігуменя в Юніонтавні; мати Зиновія, архимандриня; мати Августина, заступниця архимандрині; мати Йоакима, ігуменя у Львові.

Скільки добра принесли вони для нашої Церкви і Народу, та й не тільки на Україні (Львів, Словіта, Яворів, Перемишль, Підмихайлівці,Підлюте, і ін.) і Югославії, але і в Америці, Аргентіні, Австралії і ін.— і захоронки, і школи, і гімназії, і учительські семінарії, і ін.

Згадуємо і першу основницю монастирів монахинь Василіянок в Арґентіні, і велику праведницю мати Софронію; мати Ігнатію, основницю контемплятивних монастирів, що провадили виключно життя молитви і духовних розважань. Вони є честю і славою монастирів Василіянок і правдивим духовим капіталом, а не тим, за яким нині побивається світ.Вони є, як сказано, світилами нашої Церкви і Народу, і ними ми справедливо величаємося. Нехай же нам буде це нині заохотою, підйомом духа і покріпленням, а для них молитвою « за блаженноє успеніє і вічную памʼять ». Амінь.