СЛОВО (ПОМИНАЛЬНЕ) НА ПОХОРОНІ КНЯГИНІ ЯДВИГИ САПІТИ

Во імʼя Отця і Сина і Святаго Духа. Амінь.

Найважніша справа в житті кожної людини, це його кончина і його смерть. Скільки разів Христос потішав у випадках смерти, скільки разів воскрешав мертвих, все таки ще більше разів Він говорив про воскресіння із мертвих. І св. Павло так рішучо поставив справу, що коли б Христос не воскрес, то даремна наша наука (І Кор. 15,14). А як Христос воскрес, воскреснемо і ми. Воно нераз аж дивно, по людськи беручи, дивитися на археологічні розкопи, на оставші людські чашки, як то розсипалося тіло і зникла людина. « Ти порох — і в порох обернешся » (Бут. 3,19). І цей закон остає в силі в цілому світі і впродовж віків. Маса людей — неначе морська хвиля, що підноситься, спадав, зникає і знову нова постає. Саме це є найбільшою потіхою для нас християн, що не ввесь я згинув. Ще колись того бажав і латинський поет: «Нон тотус моріяр», що я цілий не виру. Навпаки, не тільки, що цілий не вмру, але цілий, як є, воскресну колись, так, як Христос воскрес.

От і це є нашою потіхою коли нині ми дивимося на трумну цієї побожної, святої женщини, княгині, яка тут перед нами, що так само жила, походила з одного із найбільш знатних родів польських, українських і литовських, які зберігали славу держави, стояли на чолі у проводі і нераз світло провадили свій нарід. Слава тих великих родів підноситься високо і спадав, щоб колись знову воскреснути у славі ще більшій — у небесній Христовій славі. Бо маємо в Бозі надію, що це правидне життя вже й нині нагороджене Господом Богом. І коли дивимося отут на покійну Ядвигу, для нас її життя є заохотою до святого життя, жертв і терпінь, які вона так мужньо переносила, як і рідна її мати, що тут спочиває в гробі до якої і вона йде. Так, як колись лежала під серцем своєї мами, так і нині вертає вона до неї назад. Вони зникли з овиду землі, та їх важка судьба, терпіння і страдання, а так само слава, яку колись здобула серед людей, в Церкві і перед Богом — все те нині остає у світлій памʼяті й заохочує нас, щоб й ми йшли слідом.

Та коли нині згадуємо про цю праведницю, що лежить перед нами, треба ще згадати і її брата, князя Павла, що нещасно погиб передчасно в припадку. Він спочиває далеко звідси, в Бельгії. Він часто бував отут, приїздив, щоби відвідати гріб матері, а зокрема сестру Ядвигу. Та й нині, пращаючись з нами хочу подякувати в їх імені за ті всі прислуги, помочі і любов, які їм віддали: подякувати передусім Святішому Отцеві за поміч, яку він дав, подякувати Преосв. Кир Владиславові Рубінові, так само за поміч та за ті відвідини й за потіху, подякувати і священикам, що осмотрювали і сповідали, подякувати і тим усім Сестрам, що до останньої хвилини віддавали ту найтяжчу прислугу, яка є для безпомічної недужої. Та і дякує вона передусім своїй родині, своїй Братовій, яка тут є і не опустила її до останнього віддиху. Дякує також і графині Ланцкоронській, так само і пані Габіхтові і усім, отут що є, які знали її та й помагали їй, чим могли і нині прийшли віддати останню прислугу складаючи її до гробу на вічні часи до приходу Христа і її воскресення. Прийміть ту щиру подяку від неї сказану моїми устами. Крім подяки і молитов та й заступництва її перед Господом Богом, вже не може нічим іншим віддячитися. Нехай же ця хвилина з нашого боку буде відданням тієї прислуги християнської, яку ми робимо, і яку робимо радо з вдячністю для Господа Бога та й з вдячністю для її прикладу.

Коли так нині хочемо бодай загально зреасумувати всі події і заслуги тих родів в історії, то треба сказати, що вони були тим поєднуючим чинником трьох сусідніх народів: литовців, поляків та українців.

Dużo tutaj jest także polaków i wszyscy wiemy, że nienawiscią nikt niczego nie zbuduje, a tylko milością. Niech przykładem będą te rody Sapiehów, Sanguszków i Lubartowiczów, którzy tak wsławili się w historii polskiej, litewskiej i ukraińskiej. Niech książę Paweł i księżna Jadwiga, jak przedstawiciele tych rodów będą zachęceniem w dalszej pracy współżycia i pojednania.

Отож нехай гасло й могутній клич любови нас обʼєднює, і щоб ми зрозуміли, що тільки любовʼю і згодою можемо дійти до великих успіхів. Клич Святішого Отця про мир і любов лунає і тут між нами. Нехай із тим зазивом відходить покійна від нас, сходячи до свого гробу, нехай воно остане тим останнім її словом взаємної любови, якої нам ще так дуже потрібно. Амінь.