ПОСЛАННЯ З НАГОДИ ІНСТАЛЯЦІЇ МИТРОПОЛИТА МИРОСЛАВА ЛЮБАЧІВСЬКОГО

Усім моїм духовним дітям — Владикам, священикам і вірним Філядельфійської Митрополії в З.С.А.

Дорогі Браття і Сестри!

Як Глава і Батько цілої Помісної Української Католицької Церкви в Україні і на поселеннях, в Америці і всіх інших країнах, звертаюсь до Вас з пастирським словом і щирим батьківським привітом: Христос посеред нас!

Зерно Христової науки, що його із своїм благословенням посіяв на українській землі св. апостол Андрей. розрослось у велике дерево вже за часів великого князя Володимира зі своєю рівнопатріяршою Київською митрополією та 11 єпархіями, яких Владики вже на початку XI століття в богоспасаємім городі Києві, матері городів руських, в торжественний спосіб поставили на Київськім престолі свого світлого ієрарха Іларіона — митрополита Київського і всієї Руси. Від тоді християнство Київської митрополії осяювало сумежні поганські простори та було міцним заборолом християнської віри і християнської культури на європейському Сході. В наступних сторіччях до Київської митрополії і до її духовного стада належали вірні і з сусідніх земель: Білорусі, Галичини, Прикарпаття та інших європейських країн. При кінці минулого століття і на початку теперішнього століття у висліді поселення її вірних в країнах нового світу в Америці і в Канаді поставали церковні громади вірних нашої Церкви, для яких перед першою світовою війною, завдяки митрополитові Андреєві, створено дві єпархії, а після останньої світової війни завершено процес ієрархічної побудови Церкви-дочки матірної Галицької митрополії створенням двох наших митрополій в Канаді і в Америці.

Помісна Українська Католицька Церква і її матірна Києво-Галицька митрополія, яка в Україні переходить важке мучеництво, радіє, що її дочки-Митрополії, єпархії, екзархії ростуть і розвиваються на поселеннях. Наші попередники, зокрема митрополит Сильвестер Сембратович і Слуга Божий митрополит Андрей робили великі зусилля, щоб нашим еміґрантам в Америці забезпечити духовну опіку і дати духовний провід. Передусім митрополит Андрей. як добрий пастир, кілька разів відвідував їх за океаном на нових поселеннях, боронив, помагав, потішав, візитував нові душпастирства. давав поради, заохоти, часто, головно в нашій церкві у Філадельфії (в 1920 році), гаряче закликав: держатись разом і зберігати традиції та завжди пам'ятати, що ми є дітьми старої Руси. Це важливий заповіт Великого Митрополита після невдачі визвольних змагань і для нас досі, бо наші поселення будуть жити і розвиватися в такім напрямі, як будуть утримувати свій духовний зв’язок зі своєю Батьківщиною, з життям українського народу, з його минулим, з традицією і духовною спадщиною.

Піонери українських поселень старались вдержувати ті зв’язки, деколи навіть посилали своїх дітей в Україну на виховання до рідних шкіл, до своїх Духовних Семінарій. Ці. що остались при рідній Церкві і зберегли свою національну ідентичність, давали велику матеріальну поміч після першої світової війни для вдів і сиріт в Галичині, а водночас будували свої церкви і розвивали своє церковне життя під проводом своїх душпастирів. Ці досягнення ми мали щастя оглядати і подивля кілька разів під час наших візитацій.

ІІ-й Ватиканський Собор постановив відновити і закріпити ці зв’язки між Матірною Церквою і її вітками по світі для всіх східних обрядів: «Денебудь буде поставлений ієрарх якогось обряду поза межами патріаршої території, він, по приписам права, остається приєднаний до ієрархії патріархату» (Декрет про Східні Католицькі Церкви, ч. 7). В нашім випадку це потверджене також побожністю нашого народу, бо куди не несла його доля, за ним ішла його Церква, чи ще краще сказати б, він ніс зі собою в серці свою Церкву! Не розлучався з нею. бо він бачив у ній образ одного містичного тіла, в якому відтятий член гине, а коли терпить один член, то терпить ціле тіло, як один член у славі, радіють з ним усі члени (І Кор. 12.26).

До таких найстарших віток нашої Помісної Церкви належить і Філадельфійська Митрополія основана в 1958 році, але життям своїм вона існує вже майже сто літ. коли появились в Америці перші наші поселенці, які так відчували свій зв’язок із своєю Церквою Матір’ю, що вже при кінці ХІХ-го століття домагались створення в Галичині рідного патріархату, щоб мати над собою рідну власть. яка лучила б їх з рідною Церквою і Батьківщиною та боронила їх від асиміляційних плянів латинських ієрархів.

І ось ця Митрополія одержує четвертого з ряду митрополита в особі Впреосв. Кир Мирослава Любачівського. Не можемо взяти участи в цій історичні події в житті Філадельфійської Митрополії. Та неприявні тілом, але приявні духом (І Кор. 5.3). Нехай благословення Боже спливає на нашу Митрополію в З.С.А., на її Митрополита, духовенство, монашество і побожних мирян та нехай цей день буде пригадкою про те, що на світі є одна Помісна Українська Католицька Церква, де б її діти не находились, що е одна у ній віра, один провід, один дух, одне бажання сдности в Христі. Нехай ця хвилина буде благодатним Христовим подихом, щоб ми зрозуміли наші відповідальності перед Богом і наші завдання на майбутнє супроти нашої Церкви і Народу.

Благословення Господнє на Вас!

+ Йосиф Патріарх і Кардинал

Дано в Римі при патріяршому Соборі Святої Софії в день св. апостола Филипа 14-27 листопада 1979 р.