ПОСЛАННЯ ДО МОНАХІВ І МОНАХИНЬ СТУДИТСЬКОГО УСТАВУ

Слава Ісусу Христу!

До Монахів і Монахинь Студитського Уставу на поселеннях Високопреподобний Отче Архимандрите, Преподобні Отці і Дорогі в Христі Браття і Сестри!

Мир Вам і Боже благословення!

1. Минає вісімдесят років відколи Слуга Божий Андрей Шептицький, тоді ще навіть не єпископ, в селі Олеськові (Західна Україна), відкрив групу молодців, які зібралися під натхненням Святого Духа, щоб вести спільне життя молитви і праці. З тієї групи та з другої подібної, зі села Скнилів, він у 1904 році відновив перший у наших часах монастир студитського уставу і тим самим відновив на українських землях прадавній наш спосіб монашого життя.

Вже св. Теодосій, в 1073 році, коли хотів увести строге монашество в київськім Печерськім монастирі, пізнішій славнозвісній і заслуженій Печерській Лаврі, взорувався на переданню, яке від св. Василія через св. Теодора поширилося на християнському Сході. Студитський устав, що його увів св. Теодосій в Русі-Україні, спочатку прекрасно розвивався і видав ряд святих подвижників. Через політичний занепад київської держави, через людську слабість, почало занепадати також і монашество, а якщо існувало чи відновлялося, то в інших формах, які вже не придержувалися тих стисло східних передань. Відновлення отого старинного. а заразом постійно актуального способу монашого життя, це епохальна подія в житті нашої Церкви, бо вона в ряді інших починів Слуги Божого Митрополита Андрея позначала поворот до наших рідних духовних джерел, до предківських зразків та становила справжню реформу, і мала велике значення для релігійного оживлення та для плекання його питомого благочестя.

Після перших трудних років існування відновлених Студитів, особливо через воєнну хуртовину 1914-1918 років, з перенесенням монашого осередку до Унева розпочинається період незвичайного розросту, якого овочем, впродовж не цілих двадцять років, було понад двісті монахів і дванадцять монастирів. Цей ріст болюче перервала нова воєнна хуртовина, але не викоріняла його, бо раз кинене зерно в плідну землю душі глибоко віруючого народу не завмерло. Маленька горстка монахів Студитів, внаслідок фронтових дій, мусіла перейти поза межі України і через них ота благодать монашого подвижництва перенеслася на наші поселення.

Ваш побут на поселеннях не перший в історії відновленого студитського уставу. Вже в самих початках Слуга Божий Андрей післав монахів Студитів на духовну обслугу наших вірних в Сербії. Вони мали там, а Камениці, монастир, який проіснував аж до кінця першої світової війни. Опісля, з подібною ціллю, вислав Митрополит монахів Студитів на Підляшшя, але їх працю перервали несприятливі політичні обставини, помимо великої ревности тих піонерів. Ви, слава Богу, маєте кращі обставини для життя і праці, ніж згадані Ваші попередники.

2. Плекання духовного життя, життя молитви було завжди найголовнішим завданням монашества. Монах без молитви перестає бути монахом і стає чимсь духовно меншим навіть від пересічної побожної світської людини. «Чувайте і моліться, щоб не ввійшли у спокусу, бо дух бадьорий, але тіло немічне» (Мт. 26,41). Цього не можна ніколи забувати! Серед дуже різних обставин, серед різнородних можливостей діяння, може закрастися непевність, що нам дальше робити. Це тільки диявольська покуса. Беззаперечно перший обов’язок всіх монахів серед яких би то не було обставин — це вести життя молитви, життя святе, життя понад усе інше посвячене Богові або як каже ІІ-ий Ватиканський Собор: «віддати Божому маєстатові смиренне але водночас і шляхетне служіння» (Декрет, Про оновлення чернечого життя, ч. 9), наслідуючи св. Теодора Студита, що «Постническоє і равноангельноє житіє твоє страдальческими уяснил єси подвиги, и ангелом совсельник, богоблаженне, явился єси» (кондак). Побожний нарід дуже правильно очікує такого життя від своїх монахів. Не заведіть його, не зрадьте Богом даного Вам покликання. Передусім і понад все поставте молитву в повному значенні того слова, життя святе, життя Боже. Життям молитви, життям в якому на першому місці виключно стоїть Бог і Божі справи, вимолює монах для народу Божі ласки, усмирює Божий гнів за провини народу, і навіть по людськи беручи, пригадує всім вірним про їхню ціль життя, про властиву вартість всього земського. «Будьте чуйні, отже, і кожного часу моліться, щоб мати змогу уникнути всього того, що має збутися і стати перед Чоловічим Сином» (Лк. 21,36). Вірне і сильне монашество — це для кожного народу великий Божий дар. Тому служіть вірно Богові а принесете свому народові, з якого Ви вийшли, справді цінну службу.

3. Вже саме існування монастиря є для околиці джерелом Божого благословення. Колись давно на Україні кожне місто, містечко, а навіть більше село мало монастир, або бодай групу богомольців. Було б великою благодаттю для наших поселень, якби в кожній єпархії вдалося розвинути хоч один монастир студптського уставу. Це були би осередки молитви за наших в ній поселенців і за країну поселення. Наші вірні такої країни знали б і відчували б. що за них хтось безперестанно молиться, вимолює для них ласк, надолужує за їхні провини. Кожний такий монастир був би твердинею молитви і забороло.м проти напастей світу.

Студитські монастирі розкинені по всіх країнах поселення були б також заразом ще одним виразом тої зв’язи, тої лучности наших поодиноких єпархій та екзархатів з матірною Церквою, не тільки в її сучасності, але також і в її будучності. Ми всі знаємо, які страти вже понесли наша Церква і наш нарід, коли в будьякому нашому поселенні виникала свідомість зв’язку всіх наших вірних між собою. Монастирі були практичним виразником тої нашої спільноти, нашої помісности, незалежно від країни поселення, від фізичного віддалення від України. Оця свідомість лучности є така важна для збереження нашого рідного благочестя, якого нічого нам не заступить, а яке вже стільки віків тримає наш нарід близько Бога.

Монастирі повинні бути також лучником нашої сучасности з нашим славним минулим. Наше минуле не сміє бути перерване, воно мусить бути збережене, воно мусить дальше жити як дійсне, живе і творче передання. Наша традиція, зокрема її Літургія, це не музейна вартість, але велика і живуча та життєдайна сила. Вдержати її чинною — це також одне із завдань українських студитських монастирів. Про це також говорить ІІ-ий Ватиканський Собор: «Тому нехай члени монаших згромаджень пильно плекають духа молитви і саму молитву, черпаючи їх із первісних джерел християнської духовости» (Декрет Про оновлення чернечого життя, ч, 6).

Зберігайте Ваші монастирі осередками молитви, твердинями святости, заборолами рідного благочестя, зразкової Св, Літургії і в такий спосіб найкраще сповните закон любови Бога, любови своєї української Церкви і українського народу.

4. Перша горстка монахів, які з обителі св. Андрея в Лужках (в Карпатах) мусіла вийти на чужину і через Німеччину та Бельгію, замандрувала аж в Канаду. Боже Провидіння так покерувало, що сьогодні існують монастирі чи станиці монахів і монахинь студитського уставу в Німеччині, Канаді, ЗСА, Парагваю і коло Риму (в Італії). Заки ті всі одиниці настільки розростуться, щоб стати самостійними монастирями згідно з Типіконом і могти перевести свій нормальний вибір, ми призначили Вам архимандрита, який буде Вашим настоятелем, опікуном та лучником. Він є відповідальний безпосередньо перед Головою нашої Помісної Церкви за монастирі студитського уставу на поселеннях, а коли при Божій помочі в нашому рідному краю припиниться релігійне переслідування і наша Церква буде свобідною та й буде оформлена федерація студитських монастирів, то він буде втілений в ту організацію і підпорядкований своєму авві.

Дня 2 липня 1978 року ми поставили ієромонаха Любомира Гузаря архимандритом. згідно з нашим обрядом і з тим дне мпочинається його урядування. Слухайте його, шануйте його як свого пастиря і батька. Повідомляючи Вас про те призначення та пишучи Вам оце послання, молю Бога, щоб через заступництво Пресвятої Богородиці, св. Теодора Студита і святих отців наших Печерських, благословив Вас всещедрими благодатями і помочами на святе життя, на справжній монаший подвиг для Своєї слави та на благо св. Церкви. Пам’ятайте про слова Отця Вашого Теодосія Печерського: «Тому-то братія моя, зберігаючи між собою правдиву любов і прийнявши чистий закон благого Бога нашого і непорочні Пого заповіді зберігшії, працюючи в чуваннях і перебуваючи в молитвах за весь світ безперестанно тим одержимо царство небесне в Христі Ісусі Господі нашім».

Як запоруку та залог наших молитов уділяємо Вам всім наше особливе благословення.

Благословення Господнє на Вас!

Дано при Соборі Св. Софії в Римі в день преподобного отця нашого й ісповідника Теодора Студита. 11/24 листопада 1978 року.