ПОСЛАННЯ З НАГОДИ ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТИ В ЧЕРВНІ 1941 РОКУ

До Ювілейного Комітету для Відзначення

40-річчя відновлення Української Державности

Дорогі Брати і Сестри!

В першій половині двадцятого неспокійного століття Український Нарід найшовся два рази у важких війнах, що сколихнули світом, змінили його політичне обличчя і створили нові складні обставини із напруженнями та кризами в економічному, культурному а навіть церковному житті. Падали імперії і держави, приходили до голосу малі упокорені народи, никли панівні суспільні верстви, творились здорові і нездорові течії та ідеології. То, зрештою, образ людини, що йшла своїм постійним шляхом історії із успадкованою раною первородного гріха, із своїм неспокійним серцем у шуканні свого найвищого Добра, яким є Бог, але на жаль, часто заступаючи Його своїми теоріями, самолюбством і мріями про рай на землі.

Український Нарід у тих двох війнах по двох століттях життя на своїй землі під різними чужими і ворожими займанщинами міг сказати словами священика Маттія, батька славних Макавеїв: « Який народ не захопив нашої землі, не взяв з неї добичі. Усю красу з неї здерто, невільним стало вільне місто » (І Мак. 2,10-11). Тому на схвильованому війнами морю історії хотів наш Нарід здобути собі вільну власну пристань, свою державу на своїй землі, із своєю правдою і волею, із своєю Церквою, своїми правами, як це є в інших народів. Тому, як і інші його сусідні народи, із завзяттям та готовістю на жертву життя своїх синів кинувся у вир подій, щоб здобути собі власну державність.

Змагання за державність Народу походить із природного права людини, що створена, щоб жити у спільноті. Держава походить з людської природи, в якій є вроджений нахил лучитись у більші спільноти в цілі безпеки і публичного порядку, для поступу і розвою людини. Держава як потреба людської природи, є вимогою того відвічного морального закону, що його Сотворитель вложив в людське серце і його називаємо природним правом. Тому держава і їй питоменна влада не походять з якоїсь принагідної обставини, але з природного права. В тому значенні Церква вчить, що держава і влада походять від Бога, Творця природного порядку. Людина як особа існувала раніше ніж держава і має свої природні права. Тому не можна особи перекреслювати в державнім організмі, бо держава не є ціллю для себе, ані не є ціллю людини, але ціллю і післанництвом держави є добро поодинокої особи, оборона природного права, моральних засад і зберігання десятьох Божих заповідей.

Держава для народу — це те саме, що власна хата для родини. То духова будова, що в ній нарід виховується, живе своїм вільним життям, сповняє гідно і вільно свої обовʼязки супроти Бога і ближнього, влаштовує щасливо і справедливо своє туземне життя і дає в мирі свою духовну і матеріяльну частку для співжиття всіх народів світу. Державність — то мрія і право кожного народу. В історії нашого спасення бачимо, як Бог дбає, щоб нарід, в якому Божий плян спасення мав сповнитись, мав свою землю, мав своє вільне існування у своїй державі для збереження Божих заповітів і Божого слова.

Вартість народу пізнати саме по цім здоровім бажанню мати свою власну хату-державу. Навіть великі народи історії падали і гинули,коли затрачували те бажання бути собою і жити справедливо та мирно на своїй землі своїм самостійним життям. Скільки в історії заникло без сліду народів, що жили кочовничим життям і були грабіжниками, що жили коштом других і не думали про власну державу, мир з народами і справедливість. Наш Нарід, одержавши від Бога родючу і багату землю, що жив на ній, боронив її і спокійно бажав бути вільним її господарем. Тому, коли попадав в поневолення, завзято і жертвенно свою волю і землю боронив і будував свою державу, коли її здобував. Не все воно було успішно через людське історичне лукавство і жадобу добра другого, а також і через брак високих і шляхотних державницьких християнських чеснот у нас самих, через що приходили наші історичні упокорення, які Бог повертав для нашого добра: « Добре мені, що був упокорений, щоб уставів Твоїх навчитись » (Пс. 119,71).

Згадуємо в цім році сорокліття другої спроби нашого Народу цього століття відзискати і здобути свою державу — проголошенням відновлення української державности в червні 1941 року. Важкі то були часи і жорстокі обставини. Та ми не піддавались, щоб плисти на хвилях подій бездушно із розчисленням на людські ласки. Коли тільки прийшла слушна хвилина ми бажання своєю державности висловили відважно перед світом та історією, цю державність ми проголосили для підкреслення своїх прав і свого місця серед народів світу. Це був сміливий крок народу, що його духа не вбила довга неволя. Коли божевільні теорії про расу, « нову Европу» і « новий світ» із пануванням одного народу над всіма йшли здійснювати свою ідеологію вогнем і мечем, а з другої сторони найбільша тиранія в історії гнобила наші землі і заводила свої безбожницькі і протилюдські порядки з мільйонами жертв голоду і терору, наш Нарід проголошує своє природне право на самостійність і державність. Це великий акт, що повинен нас вчити і виховувати, незважаючи на наші особисті міркування чи різні політичні переконання. Нарід має бажати своєї державности, в неволі про те думати і до цього прямувати, коли хоче бути «в народів вольних колі», коли не хоче бути постійно рабом сильніших чи хитріших сусідів.

Згадаймо цю подію відновлення нашої державности 1941 року 3 вдячністю до Бога, що хоронив нас в дуже грізних подіях історії, зберігаючи нас для своїх великих плянів за Божою засадою, що Божа сила в людських немочах проявляється (2 Кор. 12,9). Помʼянім тих великих синів нашої України, що положили своє життя, щоб весь Нарід був вільний. То велика жертва любови і самопосвяти! Згадаймо в молитвах і тих наших синів, що продовжують те велике свідчення про свободу, правду і справедливість по тюрмах і засланнях, одного бажаючи — щоб ми були вільні.

Нехай відзначення тієї події подасть нам єдність і єдиномислів в бажанні бути вільним народом в сімʼї вільних народів на Божу славу.

Благословення Господне на Вас!

Дано в Римі