ПОСЛАННЯ УКРАЇНСЬКОМУ НАРОДОВІ

Українському Народові Мир і Благословення!

Св. Павло, найдіяльніший з усіх апостолів нераз застановлявся над своєю працею, успіхами, невдачами, над власного діяльністю і Божим в ній проводом. В посланню до Римлян йому неначе самометно з нутра душі виривається вислів про Божі пляни й рішення: «О глибино багатства, мудрости і знання Бога! Які незбагнені його суди і непрослідимі його шляхи!» (Рим. 11.33). Бо справді, яке велике й недослідне для людського розуму Боже діяння! Це ставало для св. Павла нагляднішим, коли він призадумувався над подіями в світі.

Подібні думки виринають в кожного поважно думаючого українця, коли він погляне на історію Українського Народу і Церкви, і на його теперішні умовини, переслідування, гноблення і нищення. Серед недолі й навіть жахливого й безвиглядного занепаду наступають часи великого підйому, успіхів і надій на поліпшення. Многозначні слова св. Павла мимоволі насуваються тут на думку і для кожного віруючого українця. Вони є наглядною вказівкою, щоб і в найважчих умовинах і злиднях не попадати в безнадійність. Бо Господь і з найнижчого упадку може піднести у своїй могучості й милосердю, віддану на Божу волю людину, до небесних висот. Деякі останні події, здається, належать до них, що підносять нас і утверджують в переконанні, що «не все ще пропало», як нераз, навіть непесимістові може здаватися.

Саме несподівані четверті відвідини наших поселень у вільному світі вінчалися над сподівання милими, навіть історичними успіхами. Коли три перші кругом світа подорожі по наших поселеннях розбудили приспану подекуди українську свідомість і зникло почуття меншевартости, піднеслось зрозуміння помісности, церковного життя і єдности та невідлучности з Матір’ю-Україною, оживилась будова церков, народних і громадських установ і домів, шкіл і в них оживився український дух молоді, — то четверта подорож, неначе, завершила назовні на поселеннях здвиг українського населення. Найважнішими подіями були відвідини в американського Президента Форда, перший раз в історії Українського Народу того роду візита, так само в канадського Президента Трудо, оваційні прийняття в Сенатах, сердечне прийняття в мейорів найвизначніших американських і канадських городів, дари й признання для Українського Народу, який став вже визначною одиницею в політичному й культурному житті Америки й Канади, з якою всі поважно числяться.

По кількох літах нашої відсутности видно великий зріст добробуту в З’єдинених Державах і в Канаді. Піднесено до небувалих висот побутове життя, може аж до люксусу, будову домів, хмародерів, комунікаційні середники, вулиці, дороги, травники, гаї, залізницю і воздухоплавство. На кожному кроці видно поступ, культурну доцільність, вигоду, улегшення і достаток, які стали прикладом і зразком для цілого світу. Очевидно українське поселення є невіддільною частиною союзу всіх американських і канадських народів і забирає в рішеннях нераз важну ролю.

Разом з тим матеріальним добробутом і побутовими вигодами, зросла й наука в кожному напрямі, дослідно-історичному, винахідному. технічному, мистецькому і ін. Університети. Академії, наукові товариства, інститути, семінарі, лабораторії і досвідні підприємства, в яких беруть участь і українські вчені, стоять на високому рівні. Між ними і наші наукові здобутки — Філії Українського Католицького Університету в Буенос Айрес. Вашингтоні, Чікаґо, Філядельфії, Монтреалі, Торонті і Лондоні. Просторі шкільні забудування вибиваються на перше місце. Очевидно це свідчить про великий поступ і в українському інтелектуальному життю на поселеннях.

А вже ж збільшене число здвигнених прегарних храмів у византійсько-українському стилю на українських поселеннях наповнюють серце кожного українця надією на дальший розвиток піднесення інтелектуального рівня на полі українознавства. Бо Церква є основою і піддержкою розумового й морального рівня людства, а в тому і Українського Народу.

Відвідуючи Епархії, парохії і поодинокі установи, всюди видно поширення і захоплення ідеєю Патріархату, як найсильнішого об’єднюючого і творчого чинника Українського Народу. Крім дуже малих і нечисленних гуртків, всюди оваційно приймали Патріарха, як уосіблення єдности і творчости — і то не лише свої, але і чужі державні, громадські, політичні й культурні представництва. Великою честю було для них вітати українського Патріярха, хоч не признаного ще Св. Отцем «з огляду на теперішню конюнктуру». Можна мати в Бозі сильну надію, що цей патріархальний здвиг піднесе ще більше Український Народ на поселеннях і піддержить придавлену Україну.

Побажаним одначе остає, щоб і теперішня інтелектуальна, моральна й зокрема матеріальна поміч були ще сильніші й частіші з огляду на зріст добробуту Українського Народу на поселеннях. Бракує, на жаль, доросту священиків. Якщо б нині прийшло з України 100 добрих священиків, то стан Церкви і Народу на поселеннях піднісся є ще краще в двоє. Треба тому плекати передусім в родинних домах священичі покликання. С.іідне також занедбання обряду у відправах, не зберігається обрядових приписів і однообразности і тому наш прекрасний обряд тратить на красі й притягаючій силі.

На політичному й громадському полі є конечним створити й скликати парлямент і положити кінець великій розбіжності в основних поглядах і ослабленню спільних зусиль, яке треба усунути на добро цілого Народу. Представництво буде мати опертя в широких масах народу. які хочуть брати участь в цілому національному життю.

На кінець при тій нагоді мило нам зложити щиру подяку за пам’ять, за всі побажання і молитви з нагоди дня уродин і 60 літ священства, бо не можливо відповідати на тисячі й тисячі листів і сердечних письм.

Нехай Боже благословення спочине на дотеперішній праці і піддержить майбутні світлі задуми.

Дано на Празник Богоявлення

при соборі Святої Софії в Римі

19 (6) січня 1977 р.