ПОСЛАННЯ З НАГОДИ 10-ЛІТТЯ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ЕКЗАРХІЇ В НІМЕЧЧИНІ

Їх Преосвященству Екзархові Кир Платонові, духовенству, ченцям, черницям і всім вірним нашої Української Католицької Церкви в Німеччині

Мир і благословення!

Кожні річниці, ювілейні відправи, празники і жертви є встановлені Богом вже в Старому Завіті (кн. Чисел, гл. 28.29 і ін.), а в Новому Завіті введені Христовою Церквою для піднесення духом вірних, скріплення їх ревности в службі для Господа Бога і розбудження правдивої радости й веселости серед щоденних журб, турбот та трудів. Тому то 10-ліття Екзархату і 30-ліття Апостольської Адміністратори для Українців у Німеччині дали нам, разом з нашими Владиками в Европі, на запрошення Еміненцій Кардиналів і Кир Платона в Німеччині, після незабутніх відвідин в обидвох Америках, Австралії і Новій Зеляндії, другу рідку й радісну нагоду відправити величаві богослуження нашої Церкви на поселенні серед німецького народу, в його небосяжних вікових, високомистецьких і настроєвих катедрах та храмах. Водночас ми могли приглянутися церковному і народньому життю наших поселенців і втішатися їхніми здобутками та успіхами, але й співучаствувати в їх журбах і потребах, щоб зарадити їм, скільки змога.

Тому ми незвичайно вдячні їх Ексцеленціям Бундеспрезидентові, Бундесканцлерові і Бундесміністрам та Президентам і Правительствам Країв за їх уважливість і ласкаві прийняття, а передусім за дбайливість про наших поселенців і готовість їм помогти. Зокрема складаємо нашу сердечну подяку Еміненціям Кардиналам, Ексцеленції Апостольському Нунцієві і німецьким Єпископам за вияви братньої любови, гостинність, особисту участь в богослуженнях і старання про їх вселюдні відправи. А вже ж не можемо ніяк поминути і милої прихильности наших Братів православних. А ця подяка не лише від нас особисто, але від усієї нашої католицької Церкви і всього народу, що брав так живу участь у цих чергових відвідинах. Це були глибоко пережиті, хоч короткі, але небесні хвилини серед радісних сліз великого захоплення й ентузіязму нашого народу, що в часі так гіркого скитальства, слава Богу, зберіг свою віру, свій обряд і свою національну свідомість та відрубність від одного з найкультурніших народів світу, що в щоденному співжитті міг світити прикладом великої працьовитости і пильности, але і своєю великою перевагою проглинути його.

Бо німці, розгромлені в останній війні, з подивугідною енергією відбудували свою державу, і то ще краще, ніж вона була перед війною. Яка велика різниця теперішнього стану в порівнанні з 1934 роком, коли то ми робили наукові подорожі по Німеччині. Яка вона нині не до пізнання і під оглядом науковим, культурним, суспільним і політичним! 20.000 студентів на університеті — тоді це було не до подумання. Також економічно німці двигнулися з катастрофи так високо, що нині вони є чи не найбагатшою країною в світі. Наші вірні могли справді багато від них навчитись. Та, на жаль, за останніх 50 літ вони не стали найкраще загосподарованими громадянами. З 300.000 українських емігрантів, з яких більшість виеміґрувала до Америки, осталося тільки біля 50.000, як кажуть, найслабший фізично і матеріально елемент. Може тому не могли вони збудувати своїх церков, але тулилися в комірному по бараках і німецьких церквах. Одначе все ж таки в переважаючій більшості — це провідні кола і наукові, і суспільні, і політичні: Університет, Господарський Інститут, Вільна Академія Наук, Наукове Товариство ім. Шевченка, Центральне Лікарське Товариство, централі громадських установ, уряди і партії в екзилі і ін. Може причиною замала меткість і рішучість, але, з другого боку, велике розсіяння: Мюнхен, Придунайщина, Інґольштадт, Кольонія, Бон, Падерборн, Нірн- берґ, Гамбург, Гановер, Фульда і ін., — і малі, на загал, сильніші скупчення. Тому, мимо зусиль Преосв. Єпископа з 4 деканатами і приблизно 20 священиками, вони не є в силі, як слід, душпастирювати і обслужити вірних. А все ж таки треба добути з себе більше сили і ревности, щоб при сторонній американській і канадійській помочі побудувати хоч би малі церкви, біля яких будуть зчасом скупчуватися вірні; бо інакше нарід відвикне від своєї церкви й обряду, своїх богослужень і особистих стрічей, і пропаде назавжди. Чернецтво не оснувало тут жодних монастирів, і лише деякі монахи доїзджають з духовною поміччю, проповідями, реколекціями й апостолуванням. Правда, є два монастирі Сестер Студиток з прегарними церквами в Траар і Буке біля Падерборну і Аахен, але вони нидіють задля браку покликань, а цьому, при щільнішій увазі нашого духовенства, можна б зарадити, а навіть безумовно треба це вчинити нам усім разом. Та загально беручи, слава Богу, наш нарід держиться і проявляє також поза церквою активність в концертах, викладах, відчитах, літніх таборах молоді, грах і інших імпрезах.

Серед численних поважних товариських сходин, щирих прийнять, високомистецьких, вокальних і музичних, виступів, велике враження зробила на нас промоція на почесного доктора Українського Вільного Університету. Без сумніву, це велика честь від нашої найвищої наукової установи, але не менше важним було те, що це був сильний вияв численної участи широкого кола українських, німецьких і інших громадян, зокрема науковців, в науковому акті УВУ, що з усіми попередніми виступами з нагоди наших відвідин, зливається в одну гармонійну цілість усього життя наших поселенців у Німеччині.

На кінець, ще одне важке завдання стоїть ще перед нашою Церквою, духовенством і вірними в славній Німеччині. А саме Преосв. Владика Кир Платон вже від кількох літ робить старання і заходи в справі будови єпископської катедри в Мюнхені. На жаль, все те натрапляє на великі труднощі. Здвигнення катедри стане утвердженням і переміною нашого тимчасового екзархату в постійне канонічне єпископство. Тоді і наш єпископ і наша Церква зможуть користати з усіх церковних прав в німецькій державі, які тепер, як екзархатові, не прислуговують. Велике завдання! Та маємо в Возі надію, що наша Церква під многонадійним проводом Преосв. Владики вийде переможною з усіх труднощів, перепон і противенств і тим закріпить державні зв’язки, започатковані вже за Великої княгині Ольги і Оттона І. між двома великими народами, німецьким і українським. Це на майбутнє буде мати великий вплив і величезне значення на їх розвій.

Та тимчасом всі мають зрозуміти і бути глибоко пересвідченими, що ціле наше життя мусить зосереджуватися біля Церкви, бо вона була, є й остане найсильнішим і непереможнім творчим чинником в усій нашій історії, долі і недолі: «Без мене нічого не можете вчинити» (Йо. 15, 5), сказав Христос, як заповіт перед своєю смертю.

Оставайте в ласці Божій, прощавайте і не забувайте!

Благословення Господнє на Вас!