ПОСЛАННЯ З НАГОДИ 80-ЛІТТЯ БЛАЖЕННІШОГО

Преосвященним Митрополитам, Архиєпископам, Єпископам, Всечесному Духовенству, Преподобним Ченцям і Черницям, Достойним всенароднім Представництвам, хвальним Управам і Відділам Установ і всім Дорогим Вірним

Мир і Благословення!

Зложивши належну подяку Святішому Отцеві, Папі Павлові VI, Еміненціям Кардиналам, Ексцеленціям Міністрам і Ексцеленціям Амбасадорам держав, дуже мило мені тепер висловити слова вдячности Представникам нашої Помісної Церкви і Народу та всім Вірним за жертвовані Служби Божі, занесені молитви, влаштовані високоідейні і високомистецькі концерти, академії, присвячені засідання, письменницькі, наукові і часописні розвідки і статті, та безчисленні привіти, особисті і від родин — з нагоди мойого 80-ліття.

Коли, одначе, мимо виразного бажання звести його до тихої молитви і найскромнішої згадки, в цей час всенародньої скорби, вони відбилися широким відгомоном не лиш серед своїх, але і чужих; тому почуваюсь зобов’язаним і до прилюдного та щирого благодарення.

Бодрий голос нашої Помісної Церкви і Українського Народу, і то в момент лютого времени, свідчить наглядно, що вони почули себе об’єднаними з тої нагоди, в своїй долі і недолі. І в тому саме вага скромного 80-ліття. Мимоволі виринула думка підвести підсумки за минулий період і поставити питання про майбутнє.

Нема найменшого сумніву, що ми вийшли вже з часів застою і вагань, і самозрозуміло, що ми знову тривожимося своїм будуцим. Нехай щирі і, нераз з глибин серця, пливучі привіти і побажання, висловлені для ювілята, супроводжає надальше тверда постанова молитви і жертвенної праці. Перед нами ще важкий шлях, на якому, одначе, просвічує нам сильна віра і надія на Божу поміч, бо Христос Воскрес!

Благословення Господнє на Вас!

Дано в Квітну Неділю 1972 р.