ПОСЛАННЯ-ПОДЯКА З НАГОДИ ЮВІЛЕЮ 60-ЛІТТЯ СВЯЩЕНСТВА
30 settembre 1977
Пастирські послання
IX
Дорогі в Христі! Дорогий мій Народе!
Раділо наше серце і горіла любов у щасливих хвилинах виявів признання, подиву і дарів любові за положені труди з нагоди недавніх ювілеїв. Багато приїхало до Риму, щоб особисто взяти участь у римських торжествах. А ще більше зробило це письмами і телеграмами, щоб привітати і запевнити про свої молитви.
Хоч на багато листів і привітів вже пішли подяки і просто, все ж таки цим окремим письмом треба загально подякувати всім, що пам’ятали про ці дні і заносили просячі молитви. Бо вдячність це для християн свята річ і важний обов'язок і треба би словам подяки надати той святий характер, який повинна мати правдива християнська вдячність, за словами св. Павла: «І все, що б ви тільки говорили й робили — все чиніть в ім’я Господа Ісуса, дякуючи Богові Отцеві через Нього» (Кол. 3,17).
Найперше треба бути вдячним всім Високо-Преосвяшеннішим Владикам, звиш сотні нашим священикам і численним вірним, що приїхали з усіх країн нашого поселення, хоч це було зв’язане з великими жертвами, які єдналися усі в благодарственній Св. Літургії з нагоди 60-річчя мого Священства і 85-ліття життя. Також щира дяка за слова любови, які пронеслися з уст представників українського єпископату, духовенства і мирян на незабутньому концерті, що був четвертим з черги великим спільним виявом нашої високої національної культури в Римі. Цим український нарід засвідчив перед чужим світом у центрі християн ського світу, що наша Церква, її вікові надбання, її прадідні права бути собою, бути Патріяршою Церквою у Вселенській Христовій Церкві, — це не особисті справи, але це справи всіх українців.
Якщо сотки тисяч і мільйони нашого народу засвідчують свою віру Христові і Його Церкві боротьбою, терпінням, голодом і муками, то український нарід є свідком в нашій Помісній Українській Католицькій Церкві, дорожачи її скарбами і зберігаючи їх на поселеннях. І можна знову ж за словами того ж Апостола сказати: «Насамперед дякую Богові моєму, через Ісуса Христа, за всіх вас, що віра ваша славиться по всьому світі» (Рим. 1,8).
Переживаючи недавні римські торжества, спільні зустрічі і розмови, спільні молитви і Літургії, треба почуватись до обов’язку відплатитись щирою любов’ю і молитвою, а крім молитви за цілий наш нарід та крім Благословення, як дар любови і вдячности є патріярший храм Святої Софії в Римі — не тільки як монументальна будівля з усією дотепер неперевершеною красою, але й як жива духовна скарбниця. Усе в цьому храмі відображене в постатях, мистецтві і символічних образах — Старий і Новий Завіт та християнська історія древньої-Руси України. З усіх стін храму хтось до Вас говорить: великі Отці Церкви, книга буття нашого народу « Повість временних літ », літописець Нестор, князь Ярослав Мудрий з «Руською Правдою», князь Володимир Мономах з «Поученням дітям», Данило Паломник із своєю молитвою за Русь. Все те фундаменти нашого історичного християнського життя.
А понад усе в Св. Софії відкриєте Божу Премудрість. Тому паломничайте до цього храму, як колись паломничанили до храмів Святої Софії в Києві чи до святого Юра у Львові Ваші великі діди і прадіди, моліться в ньому за кращу долю України і щоб Бог допоміг Вам та Вашим дітям паломничати й молитися в оновлених храмах на Землі наших предків. Наслідуймо пророка Ісаю, який запевняв, що «Заради Сіону я не замовкну, Єрусалиму заради я не втихну, аж докіль, мов світло, не засяє його спасіння, наче смолоскип запалає» (62,1). В тих словах видно велику любов того Божого чоловіка до батьківщини, а водночас бренить в них зворушлива нотка пророка-ісповідника і члена жидівської спільноти, яка переживала тоді наїзди ворогів, знищення і поневолення та заслання.
Для нас такі картини добре відомі та й ми мріємо, щоб Господь і нашій батьківщині сказав: «Не зватимуть більше тебе покинутою, не зватимуть твою землю полишеною, а зватимуть тебе: Моя у ній утіха» (Ісая, 62,4). Але поки це станеться, треба буде перейти ще багато терпінь і великого труду та досвідів. Наші поселення часом огортає тривога за наше майбутнє, коли бачать, що деколи і подекуди перемагає самолюбство, коли одні не оглядаються на інших, коли заникає любов до спільного добра і духа віри, бо без надприродної помочі наші людські зусилля в кожній ділянці не дадуть належних жнив, а на чужині здалека від батьківщини затрата віри рівняється народній загибелі. В бібліотеці Українського Католицького Університету є багато пожовклих від уживання старих молитовників, з яких молились наші предки на поселеннях. Соціологи часом глибоко призадумуються над тим, які сили кермували тими нашими мужніми людьми-піонерами, що серед великих матеріальних недостатків, зберегли і свою мову і свій обряд і свої звичаї на чужині. Цього вони доконали завдяки своїй сильній вірі, упованню на Бога і любови до своєї Церкви і народу. Ідіть їхніми слідами!
Хай моя подяка буде рівночасно і молитвою до Бога, щоб благословив Вас і дітей Ваших усім небесним добром, а Володарка України Пресвята Богородиця, щоб хоронила нас своїм святим Покровом!
Благословення Господнє на Вас!



