ПОСЛАННЯ ПІСЛЯ ВІДВІДИН У ФРАНЦІЇ

Преосвященному Кир Володимирові, Всечесному Духовенству і Дорогим в Христі вірним на поселенні у Франції

Мир і Благословення!

Сьогорічні відвідини наших вірних у Франції, понад сподівання величаві, дуже нагадують нам апостольські часи та величезні труди і труднощі апостолів для вдержання єврейської і християнської діяспори серед тодішнього поганського світу. Як з одного боку, вони відкривали широкі горизонти душпастирства, — «Бо великі і широкі відкрилися мені двері, і супротивників багато» (1 Кор. 16,9), так, з другого, накладали обов’язки, в тому числі й обов’язок послуху вірних супроти своїх єпископів-пастирів: «Пригадуйте собі, що я три роки, ніч і день, не переставав кожного з вас із сльозами наводити на розум... Бо з великого горя та туги серця написав я вам і крізь сльози, не щоб ви сумували, а щоб знали мою до вас надмірну любов» (Діян. 21,31; 2 Кор. 2,4).

Не жаліли вони усіх сил і не лякались найгрізніших перепон! Тому ця посвята мусить світити як приклад для всіх наших Єпископів та Духовенства, щоб учинити все для збереження нашої католицької віри, свого обряду, помісности нашої Церкви, мови і національної свідомости. Знову ж на вірних, як сказано, лежить невідкличний обов’язок зберегти ці природні і надприродні цінності на батьківщині і в чужині нині, серед неменше важких часів, ніж апостольські. Це варте не лише трудів, але і жертви життя, бо наші поселення далеко численніші, ніж тодішні єврейські, і розкинені не навкруг Середземного моря, але по цілій землі.

Коли ми вступили на французьку землю, скільки бадьорих споминів насувалось нам з історії нашої Церкви й народу! Споминів про жертвенну працю і посвяту для Церкви й народу, починаючи від архикняжни Анни, французької королеви, дочки Ярослава Мудрого, різквіту Церкви, Іларіона. Київського Євангелія, виступ митр. Петра Акеровича на Ліонському Соборі. Хмельницького, Орлика, пізніших наукових, мистецьких і політичних зв’язків, твори Бопляна і інше, хоч не бракувало впродовж віків і ворожих відрухів та скреготів аж до найновіших насів. А все ж таки, скільки в тому світлих і подивугідних подвигів! Тому нинішнє життя наших поселенців серед високорелігійної. духової і громадської атмосфери, серед незрівняно величавих мистецьких храмів, найвищих досягнень науки, великого вікового дипльоматичного досвіду, нехай буде для них рівнож нагодою піднести своє релігійне життя й освіту, і присвоїти собі усі найкращі прикмети французького народу. І, слава Богу, в цьому напрямі зроблено милевий крок вперед.

Свій Владика-Єпископ з около 30.000 вірних, з дванадцятьма ревними священиками, з сімома власними церквами і катедрою св. Володимира в Парижі та двома вівтарями у відпустових храмах, Лізіє і Люрд, з кільканадцятьма парохіями; політичні і культурні організації, літні табори молоді, незвичайно активне жіноцтво з своїми організаціями, два наукові осередки — Сарсель і Бібліотека гол. от. С. Петлюри — це великий дорібок і додатній вислід та свідоцтво нашої культурности і епосібности на чужині. Тому то, на відвідинах у Президента Франції, Президента Сенату і Голови міста, зокрема в Еміненцій Кардиналів і Ексцеленцій Єпископів, — було нашим милим обов’язком зложити щиру подяку за велику гостинність, прихильність і поміч для наших поселенців. Водночас, це були справді і величаві прийняття та вияви пошани для нашого народу. Задля того то серед всіх українських поселень на цілій кулі земській передусім наша Церква і нарід у Франції має особливо преважний обов’язок і найкращу нагоду вдержати українські справи на поверхні релігійного, культурного і політичного сучасного життя, бо Франція, мимо всіх ускладнень, всетаки має нині рішаючий голос. В тій цілі наші наукові Установи повинні видати твір на двох мовах про взаємини українського і французького народів для обзнайомлення ширших кіл, передусім культурного і політичного світу. Тим було б також забезпечене і утверджене українське поселення на французькій землі. Деякі недостачі, як напр. велике розсіяння наших вірних і незнання обряду. Владика і Духовенство стараються успішно поборювати, а вірних вдержати в душпастирській опіці. При цьому треба б більшу увагу звернути на збереження обряду.

Дав би Господь, щоб ці світлі відвідини з великим піднесенням духа, завершені нашими найгарячішими молитвами і найповажнішим числом дотепер відбутих прощ до Лізіє і Люрд, були завдатком для дальшого розвою і розквіту українських поселенців на цій славній, високо культурній і гостинній французькій землі.

Дано у 20-ту неділю по Зісланні Св. Духа 1970 р.

при храмі Св. Софії в Римі.