Основною чеснотою священика є побожність, себто особливіший наклін душі до почитання Бога.

6. Щоб побожність розвинути, мусить питомець старатися передусім, щоби його щоденна праця, всі діла, бесіди і гадки випливали з надприродного мотиву: служити Господеви і Його почитати.

Рівно ж треба виконувати всі приписані релігійні практики і то не бездумно і поверхово, але якнайсовісніше з глибокої внутрішньої любови до Бога.

Господь бажає правдивого, а не мнимого почитання: “Істинні поклонники поклоняться Отцу духом і істиною: ібо Отец такових іщет поклоняющихся ему”.[4]

Бездушно і устами поклоняється той, чиє серце далеко від Нього. Це було б ознакою тяжких вже часів, коли не тільки вірні, але і священики мали позір побожности: “Імущії образ благочестія, сили же его отвергшіися”.[5]

Зовнішня, недбала, або й удавана побожність, без внутрішньої правди і сили, не освятить і не перемінить не то чужого, але і власного життя кандидата. В тім старанню на дорозі до богомільного життя треба бути приготовим і на безупинну боротьбу зі злом та на поборювання спокус, щоби заховати душу чисту і вільну бодай від тяжкого гріха.

Ложним є думати, мовби виконування правил і релігійних практик було стратою часу і шкодою для науки, бо “аще не Господь созиждет дом, всує трудишася зиждущії”.[6] Чим святішою буде душа і чистіше серце, тим легше набуватось відомости, а набуті виходять на правдивий хосен. “Яко во злоходящу душу не внидет премудрость, ниже обитает в телеси повиннім гріху”.[7]

7. Тому питомці є обов’язані піддатися радо цілому домашньому порядкові, а саме:

а) Рано і вечером відправляти побожно і уважно спільні молитви в церкві, згідно в молитовниці.

б) З раними молитвами зробити півгодинне розважання і вислухати набожно св. Літурґію.

в) В полуднє, згідно перед обідом перевести частинний іспит совісти, а в часі вечірніх молитов загальний з цілого дня; по обіді і вечері удатися в мовчанню на посіщення Найсвятійших Тайн.

г) Вислухати з увагою перед вечірними молитвами точок до розважання.

ґ) Відбути від години 16.45 до 17-ої через чверть години духовне читання.

д) В церкві і молитовниці, при вході і виході, мають зі скрушенням духа знаменуватися св. хрестом і поводитися все скромно, уважно і побожно, як належить у святому місці майбутньому священикові.

е) Раз у тижні сповідатися і часто, або бодай в неділі і свята приступати до св. Причастія.

Ідучи за голосом папи Пія X, щоб щоденне св. Причастіє цвіло в Семінарії,[8] мають питомці старатися приступати до Нього по заспєненню ради у свойого о. сповідника. Загалом почитання Пресв. Євхаристії має все стояти в осередку цілого духовного життя. “Тому з належною почестю, чистою совістю і непохитною вірою приступаймо до св. Причастія з горячим бажанням, зложивши руки навхрест, зі зверненими очима, устами і чолом, приймаймо тіло Розпятого — божественне вугілля, щоб вогонь нашого бажання через злуку зі жаром того вугілля спалив наші гріхи, а просвітив серця, щоби ми через зіткнення з божественним вогнем самі зажевріли і уподібнилися до Бога”.[9]

ж) В вечорі неділь і свят брати участь у Вечірні, а в самий святочний день в Утрені, співаній Службі Божій і пополудні у Вечірні.

з) Вислухати в неділі духовної науки, а крім того в тижні в міру потреби й інших повчень.

и) Маючи на увазі вагу почитання Ісуса Христачоловіко Чоловіколюбця передусім для нашого часу, і обильні ласки за це набоженство, мають питомці кожного четверга відправити спільно молебен або акафіст, а в кожну першу неділю в місяці брати участь в цілоденнім почитанню Найсвятіших Тайн і зробити о годині 12.15 - 12.30 місячний іспит совісти для обновлення душі.

і) Кожного дня в році з глибоким говінням віддаватися під покров Пречистої Діви, через місяць май відправляти молебен у церкві, а у всіх потребах і прикростях життя шукати в Неї помочі і заступництва.[10]

к) Рівнож поручатися плекати набоженство до св. ангелів, св. Івана Хрестителя, св. Йосифа, св. Кирила і Методія, св. священномученика Йосафата, своїх іменників і до прочих Святих, а передусім до Отців і Учителів Церкви та вимолювати в них помочі і заступництва. Очевидно до цих практик може кожний добровільно за порадою о. духовника чи о. сповідника додати собі й іншу, яка припадає йому до вподоби, однак заховуючи все належну міру.

л) Всі ті набоженства повинно завершувати глибоке почитання Святого Духа, Виховника всіх священиків, якому й присвячений семинарський храм і в особливий спосіб поручена Духовна Семінарія.

м) Робити службу при богослуженнях у Духовній Семінарії і в Архикатедральнім храмі та в інших призначених церквах.

н) Щороку відбути восьмиденні духовні вправи (реколєкції), а перед самими свяченнями три — взглядно п’ятденні, щоб усвідомити собі священиче достоїнство і відповідальність перед Богом та вимолити потрібні ласки.

о) Дякони і священики-питомці мають крім того відмовлювати молитвослов щодня самі, а питомці IV і V рр. в другім семестрі, мають відчитувати його спільно для вправи.

До подавання точки для розважання і до справ совісти призначений о. духовник. В нього, як також в отців, що приходять слухати св. сповіди, можуть питомці засагати поради в духовнім життю і йти спокійно за їх радою, як за голосом Божим. Раз вибраного сповідника непорадно є змінювати без важної причини.

Всі релігійні практики мають бути середником до вироблення в собі духа побожности, до поконування пристрастей і спокус та набуття святости, щоби питомець, як майбутній священик, міг достойно справувати свій уряд. Питомець, який проявляв би недостачу замилування, показував нехіть і легковаження релігійних вправ та виконував би їх тільки з конечности, зраджуючи наскрізь світського духа — отже мігби стати колись злим священиком, — має вважати себе за непокликаного до духовного стану і безумовно опустити Семінарію. В такім випадку охоронить він нарід і себе самого перед страшним нещастям, яким є чин священника без священого духа. Бо такий священик мусів би з конечности бути “галпасом і п’явкою, котра ссе найліпшу кров рідного народа, ненавидженим людьми і Богом, обмерзілим для співбратії, ворогом загального добра; чути над собою власть, котрої святим обов’язком є: всіми можливими способами зробити злого священика нешкідливим, це чейже положення, в котре легкодушно входити є річ страшна. Власним добром питомців про те є, або виробитися на добрих священиків, або виступити, поки час, зі Семінарії”.[11]

Правила для питомців греко-католицької Духовної Семинарії у Львові

​

Різні статті

III - IV

PATRIARCA JOSYF SLIPYJ