ПРОМОВА НА СВЯТКОВІЙ ІНАВГУРАЦІЇ АКАДЕМІЧНОГО РОКУ 1932/33

Коли маю подавати звідомлення про життя і діяльність Академії за минулий рік, то мушу на самім вступі заявити, що він, слава Богу, проминув на загал дуже успішно і шасливо. Переведено в тім році реорганізацію по вказівкам і вимогам Енцикліки св. Отця Пія XI “Deus scientiarum Dominus”, яка бев сумніву є великим кроком вперід. Та всеж таки акад. рік 1931/32 був сповитий жалібним серпанком. Недуга Високопреосв. Основника спинювала й пригнітала життя Академії в її сильнім розгоні. Сумний настрій збільшила ще смерть покликаного надзв. професора канон. права дра Романа Ковшевича, який відійшов від нас 3 березня 1932. Професорська Колегія і всі студенти взяли участь в похоронах, віддаючи з вдячністю останню прислугу заслуженому працівникови.

Щодо проводу Академії, то грамотою з дня 25. 12. 1931, ч. 85/Орд. іменував Високопреосв. Митрополит знову на 3 роки ректором о. дра Йосифа Сліпого. Деканом був вибраний о. проф. др. Тит Мишковський. В професорській Колєгії зайшли слідуючі зміни: доцентів о. дра Ярослава Левицького і о. дра Василя Лабу та надзв. проф. дра Миколу Чубатого предложено до іменування на звичайних професорів. Справу о. дра Лаби реферував о. декан Мишковський, а справу о. дра Левицького і дра Чубатого о. Ректор. Рівнож переведено габілітацію о. дра Андрія Іщака на основі його праці “De Zacharia Kopystenskyj eiusque Palinodia”. Її оцінювали о. др. Спачіль Т..., б. професор Інсбруцького університету, а тепер професор догматики на Орієнтальнім Інституті в Римі і о. ректор др. Сліпий Йосиф. На основі оцінок предожено о. Іщака до іменування на надзвичайного професора. Крім сього поручен виклади кан. права — о. дрови Львові Глинці, теольогії догматичної і моральної о. дрови Богданові Липському, церковно-словянської мови — дрови Конст. Чеховичеві. доцентові пражського укр. університету а передісторичної й історичної археольогії — дрови Яр. Пастернакові. Введено семинарі: догматичний і церковно-словянської мови та лекторат грецької мови, яку викладав дир. гімн. Іван Бабій. Іспитовими комісіями дуже совісно проводив о. декан Мишковський. Він же переводив вписи.

Кількість вписаних слухачів осягнула в м. р. найвище число в повоєннім часі. В зимовім семестрі було вписаних 234 (228 звич. + 6 надзв.), а в літнім 212 (207 зв. + 5 надзв).

З наукової діяльности, поминаючи менші статті й розвідки, поміщувані професорами Академії в часописах і періодичних публікаціях, видала Академія своїм накладом мимо тяжкої матеріяльної скрути три томи - “Праць”: два томи “Патрольогії” о. доц. дра. В. Лаби і один том “Теорія церк. вимови” о. доц, дра Я. Левицького. Треба згадати також і це, що удогіднено приміщення студентів. Розмальовано викладові салі, заведено центральне огрівання, закуплено нову обстановку, лавки і т. д., при чім тут багато праці вложив о. віцеректор Дух. Сем. Олександер Малиновський. Фінансові видатки виносили за цей рік 69,497,52 зол.

З діяльности назовні треба відмітити вручення з нагоди 10-ліття епископства роскішної і по мистецьки виконаної адреси Ап. Нунцієві Впреосв. Францові Мармаджієв і, за яку він подякував дуже сердечним письмом, та виступи на унійних зїздах на Велеграді і в Пінську. На велеградськім конгресі заступав Академію о. ректор др. Й. Сліпий і виголосив з її рамени доклад: “De septenario numero sacramentorum uti vinculo Unionis et conservationis fidei” В Пінську заступали Академію о. проф. др. І щак і секретар Акад. о. Петро Хомин. О. Іщак виголосив доповідь: “Filioque у Фотія і наслідників”. Минулий акад. рік і грядучий кажуть нам отверто глянути в очі небезпеці, яка загрожує Академії, та нетільки її, але загалом науці. Тяжка скрута, яка щораз змагається, виснажує сили й так немногих наших наукових працівників, а вслід за тим витворює душевне пригноблення навіть в найбільше для науки одушевлених одиниць та обнижує пошану для неї. Цему лихові старалася Академія зарадити, як тільки могла, гуртуючи охочих до наукової праці, підтримуючи їх матеріяльно та удержуючи пригожу атмосферу. Щоби в цему напрямі збільшити свою працю, проф. Колегія — на зазив Св. Отця Пія XI в ціли поширення і поглиблення фільософічних студій — звернулася до Високопреосв. Митрополита з проханням оснувати окремий Фільо соічний Факультет.

І справді грамотою з 27. Vl. 1932, ч. 51/Орд. постановив Впреосв. Митрополит оснування окремого Фільософічного Виділу при Богосл. Академії у Львові. Якщо дух має вдержати примат над матерією в наші народі, якщо треба скріпити духове внутрішнє життя і обняти цілого чоловіка з надземською силою, якщо Церква має стати творчим чинником і Академія має оформлювати душу народу, і то на основі своєї церковної і національної традиції, поборювати почуття непевности й невироблення, словом, якщо католицизм, нині світова потуга, має вести провідну ролю в нашім життю, то оснування Фільософічного Факультету є лише випливом конечности.

Щоби свою ціль ще краще осягнути, відкриває Академія з нинішним днем і свій Музей. Один з основників великого Чину сказав: “Si quis in temporalibus defectus apareat, videat, an non praecesserit in spiritualibus”.

Всякі недомагання і туземний недостаток мають свою причину в духових занедбаннях. Томуто й Церква клала й кладе велику вагу на духовну ділянку в життю чоловіка та з подиву гідною запопадливістю зберігала справжні твори людського духа. Нема сумніву, що з усіх установ найбільше заслужилася над збереженням памяток людської культури Церква. Вже від початку христіянства в Божих домах переховувано дорогоцінні твори, звязані з Христовою вірою, як: ікони, книги, ризи, посудини і т. д., а також передхристіянські памятки. Неодної культурної цінности не бачили б ми нині, якщо б не печаливість Церкви. Правда, пізніше звернули свою увагу на музеї державні влади й установи, та в поневоленого народу лише Церква могла берегти надбання національної культури й свідоцтва колишнього народнього гаразду та недолі.

В історії українського музейництва світло записані імена українського католицького духовенства, як о. Могильницького, о. Лаврівського, о. Петрушевича і др. Наче завершенням тих старань було оснування Нац. Музею Впреосв. Митрополитом Кир Андрієм.

Академія, як один з проявів життя католицької Церкви, маючи на увазі гарний приклад в собі Митрополита, мусить також перебрати на себе частинно ролю культурної праці й опіки над нашим церковним дорібком та стати теж заховавчим осередком церковної старовини. Сповнити це може лиш оснування свого власного Музею. До цего змушують Академію і власні потреби. Пізнати церковну історію, мистецтво, літургіку, аскетику та загалом ціле минуле Церкви і забезпечити її розвій та втримати на високо-культурній висоті в майбутньому, плекаючи естетичний смак, можна тільки завдяки частим оглядинам і глибоким безпосереднім студіям. Без бібліотеки й музею не може бути основної праці в Академії. Виклади поодиноких теольогічних і фільософічних дисциплін стають без порівнання цікавішими і глибшими при помочі наглядних зразків. Під цим кутом мусить розвиватися наш Музей. Він зовсім не претендує на цілість в ділянках, хоч її не виключає, лише в першу чергу дбає про предмети, потрібні до науки. Вправді маємо побіч Національний Музей, Наукове Т-во ім. Шевченка, Ставропигію, Народний Дім, Заведення Оссолінських з їх бібліотеками і музеями, якими з великою вдячністю користуємося, то одначе основне зрозуміння традиції та тісна злука минулого з майбутнім вимагає безпинного контакту і безпосередньої наглядности. Бо лиш тоді можна розуміти таємничі слова, якими говорять старовинні свідки.

Про якусь конкуренцію не може бути мови, бо праці на цім полі багато, а цінні памятки пропадають через недбалість безповоротно. Тому Академія звернула в заранні свого існування на мистецьку ділянку й виховання духовенства в цім напрямі велику увагу.

Роблено заміти, що наше духовенство не цінить належно історичних і мистецьких творів. Заміт правдивий та невповні слушний, бо таксамо можна би звернути його до цілого громадянства. Звідкиж мали священики навчитися розуміння та зберігання старовини, коли його цего не вчили. Не диво, що наше мистецтво манірується по церквах і затрачує стилевість. Тому то введено на Академії виклади з мистецтва й археольогії (проф. Свєнціцький, Залозецький, Пастернак) та влаштовувано відвідини музеїв. Вправді удержання получене з великими коштами і вкладами праці, та одначе воно приносить неоцінимі користі, бо причинюється до загальної освіти, до розвитку почуття краси й загалом ублагороднення богопочитання.

Нехай цих кілька слів дасть Високодостойним Гостям бодай приблизне поняття про працю на Академії та уможливить зрозуміння для неї на її шляху, не вистеленому вже в початках рожами, але закидану колючим терням. Та ми мусимо вірити в Божу поміч і власними силами дороблятися кращого завтра.

9 жовтня 1932 р.