ПРОМОВА НА СВЯТКОВІЙ ІНАВГУРАЦІЇ АКАДЕМІЧНОГО РОКУ 1934/35

Коли тому шість літ наш Високопреосвящений Митрополит проголошував з отсього місця оснування Академії, для неодного здавалося, що це спроба обвита мрачними сумнівами на майбутнє. З початку тільки один факультет і то лише з трьома звичайними професорами, а з цілого збору майже половина було катихитів, занятих в середніх школах. Як в кожній акції, так і в цій знайшлися „Засадничо" неприхильні, з яких одначе деякі стали небаром схилюватися в оптимістичну сторону, бачучи впертість і консеквенцію в переводженні повзятого пляну. Та на загал всі бачили в тім акті підйом духа й двигнення нашої національної і церковної культури. Від шости літ бє нова хвиля інтелектуального й морального життя, хвиля, що без перерви пошироється і порушує далекі береги найперше духовенства, а через нього найширші шари народу. Рік-річно виходять з Академії молоді люди, священики й світські з розвиненим умом, з ширшим поглядом на шляхи модерної думки, виносять любов до науки, методу праці й вміння передати знання другим. Вони стають душею нового життя.

Нині на порозі сьомого року можемо з вдоволенням ствердити, що коли би Академія мала тільки шість літ існувати, то стояло труду її оснувати. Це слідно вже з зроблених підсумків за перше трьохліття і за четвертий рік. Те саме стверджує і звіт з пятого і шостого року. За пятий рік не можна було дати торік звідомлення задля приготувань до ювилейного обходу 150-літнього існування Духовної Семинарії. Тому постараюся коротко зясувати діяльність Академії за останні два роки. Нам невимовно прикро, що на цій інавгурації нема між нами нашого Основника. Хай вислані Йому поклін і привіт будуть висловом нашої вдяки і привязання.

Роки 1932/33 і 1933/34 почалися торжественною Службою Божою. З болем серця приходиться згадати тих, що відійшли від нас: о. Дра І вана Фіголя, який помер 3. VIII. 1933 р. Від 1929 р. викладав він гомілєтику й вів гомілетичний семинар та своєю совісною працею підніс ще вище науку проповідництва на Академії. Його втрата тим болючіша, що він виготовив вже був габілітаційну працю про екзорти. — Другий, що впав у розтарі праці, це дир. Іван Бабій, що з рідким дидактичним знанням від 1932 р. вчив грецької мови. Як відомо, погиб 25. VII. 1934. Упав під замітом здогадного спроневірення ідеалові свого народу. І в тім саме найбільший трагізм глибоко віруючого католика, щирого народнього робітника, активного старшини української армії і цілим серцем відданого молоді виховника. Про ніщо сам більше не дбав він, як про характерність і виховання. Сповнилися на нім слова Христа: „И всякъ, иже убієть ви, возмнить ся службу приносити Богу". Дай Боже, щоби та велика жертва причинилася до уздоровлення наших умовин.

Зі студентів помер на закаження крови Омелян Мельник, слухач І року.

Вічна і свята память Покійникам!

До створення і ведення університету й кожної високої школи треба трьох річей: професорів, слухачів і грошей. Перейду по черзі ці три елєменти в Академії.

Професорська Колєгія. — В 1931 р. зайшов в організації католицьких університетів переломовий факт проголошення Св. Отцем Пієм XI енцикліки „Deus scientiarum Dominus". Треба було переробити Статути, як це впрочім зробили всі католицькі університети, та примінити до нових вимог. Як доповнення оснував Впр. Митрополит Фільософічний Факультет. По його оснуванні поділено також і Професорську Колегію на дві частини.

В склад Професорської Колегії Богословського Виділу, яка відбула сім засідань, входили: о. ректор др. Йосиф Сліпий викладав догматику, о. др. Тит Мишковський — біблійні студії Ст. Зав., о. др. Ярослав Левицький - пасторальну, о. др. Василь Лаба — патрольогію і біблійні науки Нов. Зав., др. Микола Чубатий - історію Унії, о. Юліян Дзерович — катихитику й педагогіку, о. др. Андрій Іщак — догматику Сходу і право, о. др. Лев Глинка - право. Підготовано габілітацію о. Ів. Фіголя з гомілетики, але її перервала ненадійна смерть. Кромі того переведено 16.V і 8.VІ габілітацію о. дра Льва Глинки на основі його праці: „De potestate episcoporum necnon de praerogativis metropolitanae potestatis in bona ecclesiae temporalia in Oriente novem primis saeculis".

Колєгію доповняли: о. кан. Леонід Лужницький викладав історію Церкви, о. Степан Рудь — літургіку, о. Степан Сампара — фундаментальну догматику, о. др. Богдан Липський — теольогію моральну і догматику, др. Олександер Надрага - цивільне право.

Впр. Ексц. Митрополит зволив був обняти виклади з аскетики. Деканом був впродовж двох років о. Т. Мишковський.

Організація Фільософічного Виділу буде остаточно завершена в новім академічнім році. На нім викладали: о. Ректор — історію схолястичної фільософії, о. др. Микола Конрад — історію старинної і новітньої фільософії, етику і соціольогію, о. др. Степан Сампара - космольогію і теодіцею, о. др. Володимир Максимець — льогіку, критику, онтольогію, психольогію, др. Константин Чехович - церковно-словянську мову, дир. Іван Бабій — грецьку мову, др. Володимир Залозецький - мистецтво, др. Ярослав Пастернак - археольогію, др. Юрій Полянський - антропольогію, др. Мирон Вахнянин — гігієну і проф. гімн. Павло Зимак вів гімнастичні вправи. Кілька викладів з історії музики виголосив др. Борис Кудрик. Декана заступав о. Ректор.

Кромі викладів приписаних Статутом ведено ось такі семинарі: догматичний враз з диспутами, історичний, що влаштував м. і. свято в 300-літню річницю смерти Мелетія Смотрицького, гомілєтичний, катихитичний і правничий.

На Фільософічнім Виділі ведено фільософічні диспути, фільольогічний семинар та історію мистецтва. Зроблено кілька археольогічних екскурсій під проводом дра Яр. Пастернака і відвідувано Музей. За виготовлені праці роздано кандидатам кільканадцять премій та оголошено конкурс на музичні твори (гл. „Діло", ч. 303 з 1934 р.).

Передусім розвинено, як може ніде інде в католицькій Церкві, предмети злучені з наукою Сходу: історію Унії, літургіку, історію мистецтва і східнього канонічного права.

Музей, відкритий 1932 р., зробив великий поступ. Його управу вів др. Михайло Драган, який виголосив кільканадцять викладів про ікону. Музей виповняє крім коритарів ще три салі. До його оглядання запрошую достойних гостей. Деякі експонати були на виставі у Варшаві і своєю цінністю та старовинністю стояли на рівні з предметами Національного Музею. Майже всі були висвітлені в польських і німецьких звітах. З рамени Музею Академії брав участь у ІІ Зїзді Українських Музеольогів в Самборі др. Мих. Драган,

Бібліотека — основана датком Впр. Митрополита, числить біля 1000 томів, нею завідує п. Ярослав Чума. Кромі цего існують до розпорядимости Бібліотеки: Духовної Семинарії і Богословського Наукового Товариства.

Академія висилала своїх представників на Унійний Зїзд до Пінська. З Її рамени в 1933р. виголосив о. ректор Й. Сліпий реферат про византинізм. На інтернаціональнім Конгресі Слявістів у Варшаві заступав Академію цего року проф. др. Конст. Чехович, на якім виголосив реферат про Добровського. Активну участь взяла Академія в улаштованні свята "Українська Молодь Христові".

Видавнича діяльність. — Професорський Збір виявив живу наукову діяльність. Крім менших і більших розвідок в „Богословії”, „Ниві" , „Меті” і других часописах, видала Академія впродовж останніх трьох літ пять томів „Праць Богословської Академії”, а саме: IX том о. дра Василя Лаби „Патрольогія", І часть; Х том йогож „Патрольогія”, ІІ часть; ХІ том о. дра Ярослава Левицького „Теорія церковної вимови"; XII том о. дра Василя Лаби „Патрольогія", III часть і XIII том проф. дра Володимира Залозецького „Історія старохристіянського мистецтва". Також почала печатати програму своїх викладів. Багато совісної праці в технічне видання вложив о. Василь Белей. Секретарем Академії був о. сов. Петро Хомин, квестором о. Петро Козіцький.

Слухачі.— Число слухачів зросло о цілу сотню та могло би ще в троє побільшитися, якщо би не брак місця. Коли на зимовий семестер 1928/29 вписалося 172 слухачів, то вже в 1931/32 вписалося всіх 291, в 1933/34 р. 319. Абсолюторію одержало в останньому трьохліттю 100 абсольвентів. Територіяльно походять слухачі з сьоми різних епархій, краєвих і заграничних. Крім того було 4 слухачів монахів.

Фінансова ділянка.— Задушевним бажанням Впр. Основника було і є, щоби уфундувати Академію як самостійну установу і відповідно її вивінувати. Маємо повну надію, що ці зусилля осягнуть внедовзі бажаний успіх. Як в попередньому трьохліттю так і в цьому головний тягар видатків поносив Впр. Митрополит, а кромі цего покривано видатки, передусім кошти видань і адміністрації, таксами і продажжю книжок.

Приглядаючися збоку теперішній діяльності Академії треба ствердити, що IT розвій відбувався відносно повільно. І це самозрозуміле. Ми не мали своєї власної високошкільної університетської традиції і тому до найменших подробиць треба було її самим вироблювати. А всеж таки Академія виростає в один суцільний організм і стає науковим осередком, що ще наглядніше показується, коли дивитися на него з загального всесвітнього становища. На всіх ділянках переживає наука велику скруту, яка не то, що не дає розвинутися різним починам людського духа, але навіть спричинила їх занепад. Хоч вправді техніка, медицина й археольогія можуть похвалитися деякими здобутками, то само ядро науки зосередження всіх ділянок, поглиблення метафізичних питань особовости Бога, обєктивної моралі, поняття життя, душі і т. д. не виказують великого поступу вперед. Замало ще також католицьких учених, щоби могли підняти офензиву експанзії христіянського світогляду. Ввиду цего порівнання для Академії випадає корисно, бо сповнила вона свою ролю в нас бодай в такій мірі, як кожний католицький університет в інших народів.

Підносяться також голосні заміти проти дотеперішньої організації високих шкіл: Коли до XVII ст. переважав у високім шкільництві теольогічний тип університету, цебто тип, в якім теольогія домінувала й надавала тон іншим наукам, а в XVIII і ХІХ ст. панував тип фільософічного і гуманістичного університету, цебто тип високої школи, яка поставила собі за завдання плекати й гльорифікувати культуру, то нинішня висока школа мусить станути університетом сили. Вона має учити, як створити сильну державу та видавати людей наскрізь активних. Вона мусить вийти з затишних кімнат учених на арену сучасних дій. Та супроти тих закидів лунає неменш рішуча відповідь: Правда, нинішня активістична струя в життю людини ставить також домагання зактивізувати високі школи. Воно до певної міри слушно, якщо науковий осередок хоче вести життя, а не буги веденим. Та неможна плекати сили без науки, бо виродиться вона у варварську тиранію, сваволю і безоглядність. І мужі чину находять спонуки до діл в думках і теоріях, які витворили або передумали вчені. Нетреба ніколи забувути й на це, хто мужам чину піддав думки й спосіб здійснення, бо самі зі себе вони їх не видумали, хоч нераз говорять про свою оригінальність з великою самопевністю. Гадки, які не вийшли з систематичної школи, переважно носять на собі пятно дилетантизму й принагідности. Високі школи є потрібні й найдіяльнішим одиницям загалу, щоби мати безсторонню оцінку, бо серед нинішних умовин лише люди, які з фаху віддаються науці, можуть переводити основні досліди. Тому висока школа певно не може навіть нині перестати бути святинею науки.

Отже кожна наукова установа, яка хоче виповнити своє завдання і осягнути свою ціль, мусить берегти себе, щоби не попасти у вир біжучих справ. Так і Академія мусить заховати науковий спокій і рівновагу та не датися втягнути в злободневний круговорот. Очевидно далекою вона від того, щоби зривати звязки зі життям, але навпаки буде. все уважно вслухуватися в пульс народнього життя та пронизувати його христіянськими засадами. Вимагає цего найперше ідеал науки, що може розвиватися тільки в затишу. Дальше, розвиваючи христіянський світогляд в житті українського громадянства, Академія зєднує його з давньою традицією і лучить сучасне з минулим. Христіянський світогляд, який ляг в основу творчости й розбудови цілого нашого життя, с вічним чинником, за яким стоїть та сама обєктивна правда, що колись так і нині. Наші предки визнаючи Христову віру і будуючи ціле життя на тих основах, не улягали злуді й не боронили ложі, але опиралися на тій самій правді, що й ми. А сеж прецінь велика цінність, якою слушно можемо величатися. За утвердження христіянського, католицького світогляду здобуде собі Академія вдяку в українськім народі.

7 жовтня 1934