ПРОМОВА НА ПАПСЬКІМ СИНОДІ

Великою журбою Синоду є катихиза для дітей і молоді. То найбільша журба Церкви сьогодні, як це бачиться із теми попереднього Синоду і теперішнього. Апостоли, проповідуючи слово Боже, зродили Церкви і ми їх послідовники це діло проповжуємо, « щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося (2 Сол. 3,1) і по всій землі було проповідуване і встановлене Боже Царство » (Декрет про місійну діяльність, ч. 1).

Виглядає із приготованого матеріялу (Інструментум ляборіс), що Синод не має в пляні подумати про тих дітей і молодь, яким в жорстокий спосіб в атеїстичних країнах ставиться перешкоди, щоб вони пізнали Христа.Нема згадки про катихизу в тих країнах, де є виразна заборона виховувати дітей в релігійному дусі, забороняється дітям ходити до церкви, а що гірше, забороняється батькам і священикам виховувати дітей для Христа. Христос казав — « не бороніть дітям приходити до мене», і на нас паде відповідальність це Христове бажання сповнити.

В імʼя тієї Христової вимоги нам треба принайменше напʼятнувати ці уряди і держави, що сміють в нелюдський спосіб і в імʼя збанкрутованих атеїстичних ідеологій продовжувати свої заборони виховання дітей і молоді в релігійному дусі, навіть проти засад природних прав людини, під якими ті самі уряди ставлять свої підписи. Говорять сьогодні всі про права людини, але при тому забувають про свої обовʼязки супроти людини. Хто підписується під охороною прав людини, мусить сповнити обовʼязки супроти неї і не робити перешкоди для її найбільшого права й обовʼязку — пізнати Бога і спасти свою душу.

З вдоволенням відмічуємо, що представник Апстольського Престолу на Білгородській Конференції говорив про ті справи (див. « Оссерваторе Романо» - 8 жовтня 1977 ст. 2) і нашим бажанням 6, щоби Святіший Отець і Свята Столиця, так як ми — Український впископат просили папу на авдиєнції 13-го грудня 1976 р., продовжували цю свою дію і всюди наполегливо обороняли і заступалися за тих, що позбавлені елементарних людських прав, маючи перед очима неперестарілий опис тієї ситуації у словах папи Пія XII, який писав: « Коли в попередніх століттях йшов наступ на деякі правди католицької науки, сьогодні, як бачите, переходиться всякі межі. Усі священні права, інституції, закони, все, що є божеським-священним і до Божих справ відноситься— вважається байковим і змагається, щоб все це викинути як негідне для суспільного життя, домашнього вогнища, ві шкіл, університетів і в життя народу.» (ААС, т. 45, ч. 1 ст. 6).

Конкретно пропоную: щоб цей Синод поіменно напʼятнував ті держави, що в імʼя своїх псевдо-наукових атеїстичних засад забороняють релігійне виховання молоді;

щоб ватиканське радіо доложило більших зусиль і кращих методів помогти в релігійнім вихованні тим дітям і молоді, що не мають до того можливости в своїх атеїстичних краях;

створити окрему комісію (подібну як « Юстіція ет Пакс»), щоб тим питанням окремо зайнялись, щоб подбати про відповідні катихизми і літературу для тих потребуючих, як це успішно роблять баптисти чи Свідки Єгови. Як готова Апостольська Столиця помагати в матеріяльних потребах, так хай буде готова помогти в цій важній-преважній духовній потребі.

І врешті третя увага: латинська помісна Церква має серед своїх громад молодь інших помісних католицьких Церков. Ми мусимо берегти взаємно наші обряди. Незнання про існування обрядів принесло в історії стільки шкод і лих. Воно приносить ці шкоди і сьогодні із великим болем для Східних Церков і нарушує численні заяви папів і останнього Ватиканського Собору про рівність обрядів. Завданням катихизи в це незнання усунути і в тим усунути постійні шкідливі його наслідки. Коли це зробимо, сповниться слово папи Пія ХІ: « Християнська правда, справедливість, згода і мир, які є найбільшими вартостями всього людства і поодиноких осіб затріюмфують. » (ААС, т. 45, ч. 1, ст. 14).