ПРОПОВІДЬ У МАЛІЙ СЕМІНАРІЇ

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь!

1. Преосвященніший Владико, Високопреподобний Отче Ректоре і Отці Професори, Дорогі Браття! Ви чули нинішне Євангеліє, яке оповідає про уздоровлення розслабленого жилами, чи як ми кажемо, паралітика. В домі, до якого зайшов у Капернаумі Христос, зібралось негайно багато народа, так що вже годі було протиснутись дверми, коли Христос голосив свою науку (Мк. 2,1-12). Аж ось принесли до Нього, на постелі, недужого паралітика, щоби його Христос уздоровив. Але протиснутись через товпу і ввійти дверми не було можливо, тому ті, що несли постіль, вилізли на кришу, яка по східному звичаю є плоска і рівна, вийняли плиту і спустили через зроблений отвір недужого якраз перед Христа. Така ревність подобалась Христові і Він сказав, що відпускає недужому гріхи. Багато із товпи зачали негодувати, яким правом Христос може відпускати гріхи, бо це ж виключно належиться Богові. Та щоби дати їм доказ Своєї Божої всемогучости Христос приказав недужому встати взяти свою постіль і йти.

2. Ось таке чудо сповняється і на Ваших очах. Обезсилену, звʼязану на руках і ногах людину у вʼязниці, а таких було тисячі священиків і вірних, не маючи жадної можливости руху і виходу в тюрмах і лаграх, своїми молитвами і стараннями ставить її Святіший Отець зі своїми помічниками Йоан Папа XXIII, Кардиналами і нашими єрархами перед Христа з усильними мольбами духовенства і вірних, щоби Він змилувався і дав доказ Своєї всемогучости. І недужий встав і вийшов з тюрми. Безліч вʼязнів і недовірків на волі піднесли крик, як це могло статися, що його звільнено від узів, коли нема Бога і нема Його сили. Та довершеної події ніхто не може заперечити, що паралітик уздоровлений і являється отут перед вами. Здається, що нема тут великої пересади, si parva magnis comparare liceat, якщо можна порівнювати малі речі з великими, бо узи обезсилювали тіло і духа. На всякий випадок оправдана і належна хвала і подяка Господеві лине від усіх своїх і чужих, а передусім нині від Вас, співучасників цеї Благодарственної Безкровної Жертви. Ваша подяка і Ваша участь, без сумніву, мила

Господеві, бо лине вона з молодечих ваших чистих сердець, з усіх людей найлюбіших Господеві. Як колись Христос любив молодого Апостола Йоана, так і тепер глядить Він ласкавим оком на вас, розтягнувши свою вітцівську опіку, щоби вас повести до найвищих вершин гідности і достоїнств людських та Божих, а навіть і до мучеництва і небесного вінця.

3. Дорогі Браття! Справді перед вами ген в далі видніють широкі ниви для праці в Христовому винограднику, до яких треба приготовитися щоденним освяченням своєї душі і здобуттям найвищого образування і Божої мудрости. Бо нема сумніву, хоч ви молоді, ще дозрієте і треба буде вам зайняти місця всіх тих, що зійдуть зі своїх духовних і світських станиць до гробу. Нема також найменшого сумніву, що Христос глядить на Вас ласкавим оком, бо серце у Вас невинне і радісне, готове на жертви, а « веселого дателя любить Бог » (2 Кор. 9,7). Ви маєте всі можливості і найкращий провід духовний, науковий і педагогічний, маєте і найкращі умовини існування, які мусите використати, як цінний Божий дар і свої таланти не тільки зберегти, але подвоїти, і потроїти. Папа Пій XII оснував цю Українську Малу Семинарію, на предложення Їх Емції Евгенія Кард. Тіссерана за спонукою Їх Впреосв. Кир Йоана Бучка, архиєп., навʼязуючи до давніх традиций (в Римі), коли така установа існувала при грецький Колєґії св. Атаназія. З неї вийшло багато наших світлих мужів, щоби згадати лише одного св. памʼяти о. Ізидора Дольницького, нашого великого святця і літургічного законодавця. Теперішний Св. Отець Йоан XXIII здвигнув Ваші княжі тереми зі всіми найсучаснішими вигодами і то на предложення дуже прихильного, святої памʼяті Гавриїла Акакія Кард. Кусси і знову при великій співучасті Їх Впреосв. Кир Йоана. Згадайте но, Дорогі Браття, що тисячі і тисячі опущеної молоді, що скотилась зарання на дно життя, попала в злочини, проступки, як звуть їх «безпризорні», і що найгірше стратила з очей найвищі ідеали людини, не тільки тут на землі, але й майбутнього життя у вічності. Вони знищили і запропастили своє життя, а кожна людина живе тільки раз, і жодної метапсихози (мандрівки душ після смерти з одного тіла в друге) нема. Тому треба цей одноразовий Божий дар використати якнайкраще і найвдячнійше. Кожний має якийсь хрест, якісь журби, недомагання за себе і за своїх рідних. Маєте Ви їх хоч молоді і веселі. Але кому Господь не посилає малих і великих терпінь, які треба завжди приймати з рук небесного Вітця.

Якщо ми мали би циганську натуру то міняли би з Вами наші останні 25 літ за Ваші теперішні як той циган, що міняв три сибірські зимі за одне літо.

4. Кожна людина непевна за своє майбутне. Цей неспокій певно ворушиться і у Ваших молодих душах і кожний з Вас повинен напружити всі свої молодечі сили душі і деколи тіла, щоби положити тверді і сильні основи під своє будуче життя, навіть якщо б Господь не кликав Вас до священства. «Брати, що лишень чесне, що лишень праведне, що лишень чисте, що лишень миле, що лишень гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала думайте про це!... і Бог мира буде з Вами » (Филип. 4,8.9). І тому кожний з Вас, коли вже переступив пороги оцього святого дому, коли Боже Провидіння привело його в цей справжній храм, нехай з усіх сил старається, щоби і молитвою і вченням відповісти бодай в найменшій мірі вимогам, які ставлять Отці Настоятелі і Професори, бо свою недбалість і лінивість можете гірко оплакувати усе своє життя. А ще одна умовина примушує Вас до окремої ревности, а саме Ви стараєтесь про Папські міжнародні права для Вашої Установи. А такі права надає Св. Отець тільки таким, що їх заслуговують своєю молитвою і працею, отже гідним і достойним!

5. При всьому тому майте завжди безмежне довірʼя до батьківської опіки Господа Бога. Розповідав мені один католицький священик ось таку пригоду про одного юнака. Плавав раз корабель, а на ньому багато подорожніх. Нараз зірвалася велика буря, як то кажуть, ударив грім з ясного неба. Піднялися хвилі, началося змагання корабля зі стихійними силами розбурханого моря. Всі заметушились, бігали по кораблі і на вид жахливої грози попадали в розпуку. Капітан свідомий так само небезпеки задержував, як йому годилось, рівновагу духа і успокоював усіх. Аж тут проходячи він спостеріг в куті малого хлопця, що сидів напричуд спокійний, зберігаючи маєстатичну рівновагу. « А ти не боїшся? » — спитав капітан молодця. « Ні» — прозвучала викликуюча подив відповідь. « А чому? » — продовжував капітан. « Mein Vater sitzt am Ruder » — сказав самопевно хлопчина. « Мій батько при кермі »! Хлопчина мав таке величезне довірʼя до доброти, справності, розуму і усієї його сили, що він був переконаний, що батько зробить усе, що можливе, щоби врятувати корабель. І коли, Дорогі Браття, цей хлопчина мав таке безмежне довірʼя до свого батька, все таки слабосилої людини, то оскільки більше можете і мусите мати ви довірʼя до Всемудрого і Всемогучого Бога, що держить в руках керму важного життєвого корабля на життєвому морю, повного грози і небезпек. І якщо ви зі свого боку не будете ставити перепон, але напружите всі душевні і тілесні сили, то можете бути преспокійні за своє будуче. «Facientibus quod est in se, Deus non denegat gratam — Як людина чинить все, що до неї належить, то Господь не відказує їй ніколи своєї ласки і помочі». А завдатком того нехай буде нинішня Служба Божа, в якій злучіть з нашими свої гарячі молитви. Во імʼя Отца, і Сина, і Святого Духа. Амінь.