ПРОПОВІДЬ НА ПОМИНАЛЬНІЙ БОГОСЛУЖБІ ЗА УПОКІЙ БЛАЖЕННОЇ ПАМ'ЯТІ ВЛАДИКИ-ІСПОВІДНИКА ВАСИЛЯ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО

Запрошуючи всіх присутніх богомольців на поминальну трапезу хотів би я додати, що покійний Владика терпів дуже багато. Скінчив він богословські студії у Львові, потім як священик вступив до Редемптористів. Після того був ігуменом у Станіславові і робив місії. Був арештований передусім за те, що немов би він мав там помагати здогаданій доньці царя, що тоді вступила до монастиря Василіянок. Після того він був увʼязнений і з деякими переривами вертався назад до тюрми. Останні вже переходи, видно, були затяжкі для його здоровʼя та й він скінчив своє життя у Канаді після освободження. Покійний є представником тих невідомих тисячів наших мучеників і ісповідників, які положили свої голови з честю, може скажім навіть, з найбільшою честю в нинішній католицькій Церкві — за Христа, за Церкву, за єдність і за Апостольський Престіл. Справді, ми, українці, можемо сказати, що ми сповнили свій довг гідно. Можуть вороги Бог-зна-що виговорювати, Бог зна-що видумувати, але така маса мучеників, така маса неустрашимих ісповідників, стільки терпінь, стільки страждань та, очевидно це слава для Господа Бога і честь для католицької Церкви, але й так само для українського народу, що так гідно видержав. Не можна знова, казати, що от дивіться, я є кращий від тамтого, але Ви знаєте, що китайські єпископи мусіли відректися Папи, хоч вони й були латинського обряду. Так у Китаї пізніше ті, що втекли чи були звідтам прогнані і мали вертатися, заявили, що вони не видержать переслідувань. А скільки в нас тієї чести, тієї слави, тієї неустрашимости, яка без сумніву вимолить Боже благословення для нас і для цілого народу та для нашої Церкви. Нехай же й нинішні ці поминки, які відбуваються в часі рівночасного похорону його — й нинішня Св. Літургія є якраз в часі його похорону в Вінніпеґу — нехай вона буде так само й тим скріпленням наших душ, нашої молитви, довірʼям до заступництва його перед Престолом Всевишнього; всі терпіння, які він переніс — все те є на благо нашої Церкви й нашого народу. Дай Боже, щоб так як і дотепер, щоб ми й у дальших наших стражданнях, а вони приходять зі всіх боків, щоб у тих стражданнях ми видержали — і то буде славний кінець, коли будемо дальше так і стояти вірно при Апостольському Престолі, і боронити своїх прав у католицькій Церкві, які маємо приречені Вселенськими Архиєреями в найсвяточніший спосіб. Коли ми будемо завжди так видержувати, то будьмо спокійні за дальшу долю нашої Церкви, хоч нині такі тяжкі. чорні хмари возносяться над нами вгорі. Будьмо певні і маймо те довірʼя, що Господь Бог над нами і що ті терпіння впродовж довгих і довгих століть, а так само й тепер, — що ті терпіння не йдуть намарно та й не йшли намарно. Коли глянути від самих початків нашого християнства, від апостола Андрея, тих перших мучеників, херсонських єпископів, на наших Землях, а відтак дальше за княжих часів, пізніше так само за монгольських — скільки то страждань було за Церкву, скільки терпінь! І пізніше, коли прийшли й холмські часи, коли прийшло з царського боку стільки депортацій — те, мої Дорогі, стоїть записане золотими буквами в історії нашої Церкви. Не забуваймо нині та й не хилім голови під тим тягарем, але навпаки, як каже св. апостол Павло, випростуймо свої ноги й плечі і дивімся з великим довірʼям до Господа Бога, а наше майбутнє, не зважаючи на всіх ворогів, наше майбутнь є певне, що ще є Бог над нами та й тому, хто терпить, Господь Бог змінить у велику нагороду й прославу нашої Церкви й нашого народу. Нехай і жертва цього Єпископа Луцького, що стільки страждав, буде запорукою для нашого славного майбутнього Церкви й народу. Амінь.