ПРОПОВІДЬ ПРИ ПЕРЕНЕСЕННІ ТЛІННИХ ОСТАНКІВ БЛАЖЕННОГО ПАТРІАХА МИТРОПОЛИТА ЙОСИФА СЕМБРАТОВИЧА ДО КРИПТИ СОБОРУ СВЯТОЇ СОФІЇ

Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа. Амінь.

Притча нинішнього недільного Євангелія (Лук. 16,19-31) належить до тих, що дуже безпосередньо, як рідко котра, заторкає наше життя і справджується кожного дня: багатий, що живе без огляду на Божі заповіді, бенкетує та вживає світа, — і вбогий та недужий Лазар, що страждає ввесь свій вік і не знає ні щастя ні долі, а все ж таки зберігає Божого духа, що піддержує його в усіх терпіннях. Якщо б ми хотіли зробити перше примінення в нашому житті, то наша Церква і наш народ є тим Лазарем, зразковими страдальцями.

Вже в часі першої проповіді на Русі-Україні були мученики: св. Климентій Папа, що був замучений римськими робітниками на Криму, сім херсонських єпископів-мучеників, Папа Мартин І також на Криму, і багато інших, відомих і невідомих з імені. Щойно за великого князя Володимира християнство стало вседержавною релігією і процвітало за князів Ярослава Мудрого, Ізʼяслава, аж прийшли монголи, що знищили нашу Церкву і завалили державу.

Все ж таки з-під тих руїн зачинає двигатися наш народ, і козаки підносять національну свідомість і починають відбудовувати свою державність. Та за тим повертає нове переслідування Унії за царських часів.

Ось і перед нами один із численних свідків, митрополит Йосиф Сембратович, якого ми перевезли із загального цвинтаря Верано в Римі до крипти в цьому соборі Святої Софії, щоб посилити наші молитви за його душу в цьому храмі і, обʼєднані, злучитися з ним разом і тілесно і духом.

Час, у якому Йосиф Сембратович був митрополитом, був рівно ж тяжкий. Він народився 1821 року в Криниці на Лемківщині, гімназію кінчив у Санчі, а теологію у Відні. Опісля був префектом у Духовній Семінарії, професором на університеті у Львові, каноніком, єпископом-помічником, а в 1870 р. став Київським і Галицьким Митрополитом. Його життєпис і загалом ці часи не є ще науково опрацьовані. Одначе загально можна твердити, що він був дуже побожний, а його побожність проявлялася на кожному місці; для себе був суворий, а для інших за лагідний. Письменником не був, хоч мав високе образування, одначе, його великою заслугою були дуже численні візитації парафій і духовний підйом тодішнього простолюддя. Рівно ж величезною його заслугою є поборювання пʼянства.

Треба дещо вглибитися в ті часи темного селянства, безпросвітного духовенства, духовної і матеріяльної нужди. А його відвідини були найчисленніші з усіх архиєрейських візитацій. Яке велике враження мусіла робити тоді на вірних поява митрополичої мітри, в якій бачили своє спасіння. Зрештою, митр. Йосиф був відданий цілій праці в митрополії. Але з-поза митрополії почали її розкладати злі духи. Процеси Ольги Грабар, Наумовича й ін., це контестаційні вияви тодішньої царської агітації. Бо царська Росія старалася за всяку ціну відірвати українську частину від Австрії, яка отримала її після третього поділу Польщі. Тим хотіла Росія зліквідувати Унію і загалом українську свідомість поза Росією, де вона була найсильнішою. Тому в тім напрямі старалися викликати серед австрійських українців (русинів) ворожий настрій. Сам митрополит не завважив цього і ніхто не звернув йому на це уваги. У Відні перелякались пропаґанди, цісар завізвав його до Відня, казав зрезиґнувати (1882 р.), а в Римі затвердили це і казали йому приїхати до Риму, де він і помер 23 жовтня 1900 року. Його наслідником став його братанок, Сильвестер Сембратович, пізніший кардинал.

Тому то й привезли ми його до нас, сповняючи великий заповіт єдности, щоб і по смерті був разом із нами, і ми з ним, і молитвою і споминами. Щоб він нас опамʼятував у похибках, завзивав до згоди, до обережности й застанови, чи не грозить нам яка ворожа сила. А нині український народ іще розбитий. Все ж таки за останні роки він сильно зʼєднався. Передусім наше поселення, почавши від Новозеляндії аж от тут до Европи й до Риму стоїть однією лавою. Є ще деякі недоліки, як показалося на другому Всесвітньому Конґресі, та маймо надію, що вони будуть усунені і до проводу будуть приходити світлі одиниці. Покійний Митрополит нехай напоминає нас до єдности і згоди й сили, бо лише зі сильними нині числиться світ. А певне, коли народ і Церква зʼєднані, коли вони одушевлені одними засадами, Божими й національними, Господь Бог буде благословити нас, і в тому наша сильна надія. Тому привезли ми митр. Йосифа Сембратовича до нас, до цього храму, щоб скріпити наші сили, передовсім молитву перед Всевишнім, амінь.