ПРОПОВІДЬ В МОЛИТОВНИЦІ АРХИМАНДРІЇ СЕСТЕР ВАСИЛІЯНОК.

Во ім'я Отця і Сина і Святого Духа. Амінь. Христос Воскрес!

Дорогі Сестри! Святий Іван Золотоуст, найбільший проповідник Католицької Церкви, в свойому « Слові на Пасху » завзиває всіх до радости; навіть тих, що не брали участи, ні у Великому Пості, ні Страстному Тижні, ні в молитві, ні в умертвленні, ні в Сповіді, ні в Св. Причастю, — щоби вони бодай радувались на Великдень та й в той спосіб стали учасниками найбільшого свята християнського світу. Може тим найлегшим засобом духовної втіхи і радости Він хотів притягнути до Церкви тих, що станули поза нею та й збудити в них віру в Христа найбільшим Його подвигом довершеним на землі, це є воскресенням із мертвих.

2. Ми так багато говоримо про радість, так багато чуємо, читаємо, але здається, що приймаємо це поверховно і не переймаємося тими глибокими та змістовними словами. Щоби тішитись треба мати причину й основу, бо інакше радість буде плиткою, неприродною. Яка ж причина нинішної великодної радости? Найперше, факт, історична правда, що повстала із мертвих людина. Здається, що треба би назвати легкодушною і неморальною таку людину, котра би не цікавилась і не радувалась подією, що в її селі чи місті, де вона живе, воскресла людина із мертвих, якийсь його знайомий чи рідний. Ціле село заворушилось би, перейнялось би подією, радувалось би фактом, що той а той помер, а тепер воскрес. Таке саме було при воскресенню Лазаря і тому воно виявилось в тріюмфальному поході Христа до Єрусалиму.

Але нинішнього дня святкуємо щось більше, а саме, воскресення з гробу розп'ятого на хрест Христа. Того що голосив нову науку, робив чуда, поставив нові закони й оснував Новий Завіт. Св. Апостол Павло твердить і це читається у Великодному крузі; що « якщо Христос не воскрес, тоді віра наша даремна » (1 Кор. 15,17), і надармо ми її проповідували б впродовж віків, бо могли би легко сказати недовірки і противники, що таку високу науку могла би голосити якась ґеніяльна людина. Вона могла робити чуда якимись невідомими нам силами і пророкувати майбутнє якимсь ясновидінням, але якщо людина проголосила нечувану і найвищу науку для людства, найвищу мораль, предсказувала майбутне людям і собі, а в кінці проголосила, що вона буде терпіти і помре та третього дня воскресне — це вже переходить всякі видумки і найживішої уяви. Тут вже ніхто, здорово думаючий, не може сумніватися і підносити якісь заміти, тимбільше, що факт воскресення стверджений безсумнівно наочними свідками віруючими і невіруючими.

Оце в для нас така важна подія, що потверджує нашу віру в Бога, в Христа, в безсмертність душі, в наше святе життя і в нашу працю для Бога. Ми не віримо, не терпимо, не працюємо даремне, але, якщо тут ми не отримуємо належної нагороди, то за те вона певно приобіцяна нам Богом в другому житті. Ось чому та радість наша така велика, бо вона являється радістю з побіди Христа і з побіди нас кожного над злом і неправдою!

3. Продовжуючи дальше наші думки, питаємо, на чому опирається сам факт воскресення Христа? На це відповідає нам Св. Церква словами нинішного Євангелія: « Споконвіку було Слово ». Страстним Тижнем Св. Церква, в історичний і драматичний спосіб, казала нам слухати Євангельських оповідань про останні дні Його життя, про установлення Пресв. Євхаристії, про Безкровну і Криваву Жертву, про великі терпіння, муки і вкінці про ганебну смерть Христа на хресті. І в Велику Суботу вечір вона каже нам читати і слухати Євангеліє про подію воскресення — цим і закінчується історія природного людського життя Христа і воскресення на землі.

Нинішнє Св. Євангеліє своїм маєстатичним словом «Споконвіку » вводить нас в найглибшу таємницю життя особи Христа. Дві книги розпочинаються такими самими словами, а саме книга « Буття»: На початку сотворив Бог небо і землю», а нинішне Євангеліє рівнож розпочинається словами: « На початку (споконвіку) було Слово... ». На перший погляд здається, що ті слова висловлюють ту саму думку. Тимчасом перші слова книги « Буття» « на початку »... означають, що найперше не було нічого і що земля і небо зачали існувати, покликані до існування Богом. Зовсім інше значення мають слова: « На початку було Слово », значиться, не було часу в якому Слово постало би, але що Воно завжди було і є.

«Споконвіку було Слово, і Слово було в Бога і Слово було Бог». Постараємося хоч приблизно збагнути значення тих найглибших змістом євангельських висловів. Ми знаємо, що наше пізнання починається від наших вражінь, ми бачимо дерева, звірят, людей, дотикаємося пальцями матеріяльних діл, чуємо звук, запах. Ми виділи якусь людину, бачили його величину, вид, чули його слова, його зворушення і його вчинки. На основі того ми нашим розумом творимо собі поняття тої людини, хоч вона вже перестала існувати і зникла з під наших вражінь. Саме тут розум творить собі духове поняття і ми зберігаємо його в нашій памʼяті. Таких понять ми маємо впродовж життя безліч, а збираємо їх в одно, коли ми застановляємося самі над собою і творимо собі поняття нашої душі. Кожна людина, яка провадить духове життя, відбуває духові вправи, а їх завдання є: Пізнати себе, пізнати свої добрі і лихі прикмети. Це не є річ легка, вже старинні греки говорили, що пізнання себе в найважчою наукою. А і наш Отець Маркіян Шашкевич написав на початку свого твору: « Пізнай себе, а буде з тебе». І пізнання самого себе відбувається дуже довго, ціле життя, і людина ніколи не вистудіює себе добре, якщо вона застановляється над собою, над своїми думками, почуваннями і вчинками. Лише, як кажуть, « заяць не рахує своїх скоків »! Чим отже людина провадить доскональше життя, тим кращий вона має образ своєї душі. А цей образ є неначе її другою душею, другим я, бо в ньому відбивається немов на світлині уся душа, ціла людина.

4. Перейдім тепер думкою до Бога. Так само, Бог споконвіку, дивлячись Своїм розумом на себе, на свою суть, пізнає її, Свої прикмети нескінченої мудрости, любови, безмежности, вічности, всюдиприсутности, всемогучости і творить собі образ Свого Божества, яке називає поняттям, « Словом », « Логос », — Сином Божим, Другою Особою Пресвятої Тройці. Оця Друга Особа, Котра має те саме божество, ту саму божу природу і божу суть, що і Бог Отець, — прийняла людську природу, то є душу і тіло правдивої людини і то так, що та природа людська не є змішана з божою природою, тільки не в своєю особою, але власністю Другої Особи Божої. — Це й означують слова « Слово сталось тілом і поселилося між нами ». Можемо отут послужитись якимись приблизними порівняннями. Ви бачили, що існує людина, яка має тіло, а одночас і якісь незвичайні нарости: мають шостий палець на руці, мають якісь великі нарости на голові, немов друга голова, вони належать до тої самої особи, а всетаки не в її складовою частю, бо існують люди без них. І шостий палець і великий наріст на голові невідлучно звʼязані з даною людиною, хоч є ріжні від неї. Подібно треба собі подумати, що і ціла природа людська Христа, що сталась власністю Божого Сина, є своїм буттям орґанічно злучена з Другою Особою Пресвятої Тройці.

Існує, отже, Друга Особа Божа, яка має людську і божу природу і діє людською і божою природою. Тому Христос пророкував як Бог, робив чуда як Бог, воскрешав і воскресив себе як Бог, любив Бога Отця як Бог, пізнав Бога як Бог, а водночас народився, ріс, відживлявся, ходив, плакав, терпів, розмовляв і умер як людина пізнавав, любив Бога і увесь світ. Але все таки то було, ті всі чинності людської природи, належали до Другої Особи Божої. І тому смерть Христа, є чинністю Його людської природи, а воскресення Його тіла з мертвих, є чинністю божої — Бога. Особовість Божого Сина, злука людської природи з нею в останньою рацією Христового Воскресення. Задля того ouСв. Церква виголошує нині ці маєстатичні слова: « На початку було Слово ». Водночас це є й найглибшою причиною і нашої радости, втіхи, нашого « вічного веселія». « Небеса убо достойно да веселяться, земля же да радується, да празнуєт же мір видимий же весь, і невидимий: Христос бо воста, веселіє вічноє ».

Благословення Господнє на вас!

Проповідь виголошена в молитовниці Архимандрії СС Василіянок Рим, дня 14 квітня 1963 р.