ПРОПОВІДЬ НА ВСЕКАНАДСЬКОМУ КОНГРЕСІ УКРАЇНЦІВ

Дорогі Браття і Сестри!

Величавий релігійний Всеканадський Конґрес Українців в Едмонтоні, спонукує нас до глибшої духовної призадуми і застанови. Переживаємо небуденні дні, не лише кожний особисто і окремо, але і всі разом і увесь наш нарід. Розпочинаємо торжественною Святою Літургією, яка надає Конґресові не лише особливу ціху, але і глибокий зміст.

Сам Конґрес то є зосередження думки після пережитого періоду і застановою перед новими завданнями. Він згущує і збирає думки над минулим і вибирає з нього те, що сприяє в житті і творчости не лише канадського українця, але і для усеї Католицької Української Церкви, що останеться на століття. Та самим осередком в житті кожної людини, а так само і кожного поважного українця, що цінить життя і знає його вагу, — є Церква і відправлювана в ній Свята Літургія. Людина росте з своїми плянами і думками, чим вищі вони і благородніші, тим достойніша і вища особа. А вже ж хвилини, які переживаємо, належать:

1) до найвищих злетів,

2) до найсвяточніших переживань,

3) до найконечніших дібр.

1. Людина жив на те, щоби свого Сотворителя, добродія пізнала і Йому честь і поклін віддавала. Тим вона підноситься до небесних висот. Одначе безбожництво є безпосереднім протиставленням цьому і запереченням Бога. І тому наше богослуження є засвідченням нашої живої віри в Бога, в Христа, і віри українського народу, який тут представляємо.

Ми складаємо нашу з глибин серця пливучу подяку Господеві за всі блага одержані впродовж тисячоліт для усього народу і усеї Церкви, для всіх разом і кожного зокрема, що наш нарід не зник з лиця землі в часах мандрівки народів по наших землях, в часах монгольської навали, в часі наїздів і окупацій, пошестей, нещасть і катаклізмів.

Ми голосно і прилюдно благаємо прощення за всі наші прогріхи, зневаги, недостачі і недоліки, якщо ми їх свідомо і несвідомо поповнили, за наші незгодини, свари, розʼєднання і невдячности, хоч ми завжди хотіли і хочемо остати вірними синами Христової Церкви під проводом видимого Голови Папи Римського.

Ми благаємо помочі, милосердя і опіки над нами на майбутно, бо ми її так дуже потребуємо. Часи грізні і люті, а ми розбиті і висилені і ще слабші тепер як були колинебудь, щоби вийти побідними з тих заверюх і бур. «На тя, Господи, уповах» — і коли ми з Христом, то нічого нам не страшне «аз всьм з вами і никтоже на ви».

2. Свята Літургія, то найсвяточніша хвилина в житті нашого народу, у цілій його історії, в часі його існування і діяння. Наш нарід зачинав завжди молитвою кожний ранок і кінчав нею кожний вечір. В неділі і свята йшов на Службу Божу до церкви і кожне важне своє діло зачинав Службою Божою. З Христом він родився — з Христом жив і з Христом вмирав.

Перенесімся на хвилину з активних почитателів Христа Бога на обсерваторів і глядачів. На екрані пересувається наша історія. Коли Христос взяв хліб і вино, сказав святочно — це тіло, що за вас віддається і кров, що за вас проливається. — Іншими словами, це жертва за гріхи людські і додав — це творіть на мій спомин. По своєму воскресінню сам Христос творив це в Емаус і певно більше разів. Це саме робили апостоли. Найбільше наглядним речником є тут св. Павло, який отверта заявляє: «що прийняв я від Господа, те передав вам: Господь Ісус тієї ночі, якої був виданий, узяв хліб і віддавши хвалу, переломив і сказав: це є моє тіло, яке за вас дається. Це робіть на мій спомин! Так само і чашу по вечері, кажучи: Ця чаша новий завіт у моїй крові. Це чиніть кожний раз, коли будете пити, на мій спомин». «Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб і пити цю чашу, будете звіщати смерть Господа. аж доки він не прийде» (1 Кор. 11,23-26). Апостоли розійшлися по цілому світі і всюди правили Святу Літургію. І от святий Андрей перейшов Малу Азію, дійшов до Синопи і переїхав через Черне море до Херсону. В Малій Азії апостолували й інші Апостоли, св. Петро, св. Павло. Св. Павло проповідував у Греції, а його учні приходили також над північне побережжя Чорного моря, яке засіяли греки своїми колоніями. З ними торгували і дружили скити і переймали від них також християнство. В Босфорському Царстві над Чорним морем цвіла також християнська віра, звідси вона перейшла до Тьмутороканської Руси. Прийшов на вигнання і папа Климентій і пізніше папа Мартин І. Зразу Христова наука поширювалась покрийому, а згодом явно, бо Босфорське Царство дало свободу християнству ще перед Константином. Ви бачите по деяких містах, а навіть деяких селах вірних, пресвитерів і єпископів. Переходять кочовики притихає Служба Божа, але опісля вертають з очеретів і анову вона продовжується і приноситься. Всюди, де с громади, будують церкви і приводять священика. В городах величаві храми, по селах скромні деревляні. І хрестять і сповідають і несуть Святе Напуття і проповідують і правлять Служби Божі. Глядіть, як кожний вірний несе останній гріш, ціле своє майно, як жертву, як вони вбираються до церкви, і старші, і дівчата, і хлопці в кращу одежу і квіти. Чи не бачите в цьому їх глибокої віри? Як дбають про просфору, як вчать в школах, видають церковні книги. Коли йде священик з Св. Дарами, як вони клякають чи в сніг чи в болото! В кого ви побачите таку глибоку віру і пошану для Господа Бога. Яке зворушливе каяння на смертному ложі. Скільки в тому покріплення, очищення совісти, спокою і радости. Церква і Служба Божа відривали наш нарід від землі і світу і підносили до Бога. І малого і великого, і багатого і вбогого, і неграмотного і вченого. Наша Служба Божа найкраща і ми не потребуємо її поправляти.

3. Не диво тому, що Служба Божа є найконечнішим добром для українського народу. Вона є цілющим джерелом, що ублагороднює душу очищує від вини і освячує і піддержує в горю. Вона дає надхнення до світлої творчости і високого лету і оптимізму. Чи ж це мало би пропасти нині і його місце зайняти безбожництво з своєю руїною душі. Ніколи! «Кожний, хто ісповість мене перед людьми і я визнаю його перед моїм Отцем небесним» (Мт. 10,32). Церква і Служба Божа — це джерело невмірущої сили народу. «Хто їсть моє тіло і пʼє мою кров, житиме во віки».

Амінь.