ПРОПОВІДЬ НА ЗАКІНЧЕННЯ ЛІТНІХ КУРСІВ В УКРАЇНСЬКОМУ КАТОЛИЦЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ

Найбільшим ділом Господа нашого Ісуса Христа було відкуплення людського роду. Та це відкуплення не сталося тільки одним ділом. Христос бачив перед собою мільйони й мільйони літ та людей, які будуть потребувати спасення. В тій цілі оснував Він Церкву та вибрав 12 апостолів і їм та їхнім наслідникам, єпископам, дав власть проповідувати Христову науку, хрестити, миропомазувати, відпускати гріхи, жертвувати Служби Божі та в той спосіб довершувати відкуплення людського роду. Ось учора обходили ми памʼять Верховних Апостолів Петра і Павла, а нині обходимо памʼять дванадцяти апостолів.

Св. Павло, як нам усім відомо, не зразу прийшов до Христа, тільки постепенно. З найбільшого ворога Христа й гнобителя християн він став найбільшим проповідником Церкви. Як це сталося — про це ми вчора чули в тому довгому посланні, де апостол Павло оповідав, скільки прийшлось йому терпіти Христа ради. Цей найбільший ворог Церкви Христової став її найбільшим оборонцем завдяки чудесному наверненню, бо Христос вибрав його зпосеред многих, щоб став свідком і оборонцем Правди. І ця одна людина — надзвичайно спосібна, ґеніяльна та високообразована — виконала таке велике діло.

Відкуплення людського роду відбувається за посередництвом також і менших чинників. Апостоли пішли у світ, основували Церкви, наставляли єпископів, священиків та вчили і навертали нарід на Христову віру.

І в нас є свої єпископи, митрополити, які дбають про громаду, є кілька патріярхів на Сході й один на Заході що мають нагляд над цілістю. Та й наш Український Католицький Університет є частиною церковного й громадського життя — тією частиною, що має за завдання обʼєднювати наш український народ ось тут, у краях нашого поселення, його просвічувати, ширити правду і вести його до вершин людського духа. Завданням нашого університету є також дбати, щоб наші священики були освіченими, бо, як нераз уже підкреслювано, нині без освіти нічого не можна осягнути. Тому то, мої дорогі, коли ми нині закінчуємо цей літній семестр, який, слава Богу, так гарно вдався, то благодаримо цим богослуженням Господа Бога за те, що дав нам змогу цю працю закінчити. В нинішних важких часах все ж таки могло зібратися тут у Римі коло 50 курсантів, приїхало 15 професорів, а все це свідчить про великі старання, щоб наш народ духово піднести, зорганізувати його та вказати шлях на майбутнє. Бо хто ж має нас вести? Тільки освічені люди можуть вказати нам кращий шлях. А щоб відродитися, то не вистачає тільки ґеніяльність та спосібність, до того треба ще й образування. Це може дати нам нині тільки університет. Ми повинні стало мати на увазі тих 3 мільйони Українців, що живуть у західній діяспорі, та при цьому не забувати наших братів і сестер на Рідних Землях, які терплять і страдають на Сибірі й Зеленому Клині. Тож при закінченні цього нашого літнього семестру ми повинні бути свідомі того, що мусимо народ вести й освічувати, мусимо й нашу Церкву піднести, бо інакше грозить нам упадок. Народи роблять великий поступ, бо вони багатші й сильніші, ніж ми. Але все ж таки, не зважаючи на важкі перепони й на поділ у народі, ми виконали вже немалу працю. І в нашій немочі, як каже Христос: « В отій слабості моя велич проявляється » — ми все таки дещо осягнули, а все те завдячуємо освіті. Тому хай це величаве свято, яким закінчуємо наші Курси, буде подякою, а рівночасно й благанням до Бога, щоб наш університет далі гарно розвивався, щоб підніс нашу Церкву й нарід на вищий культурний рівень і виробляв у нас характери, такі потрібні для осягнення нашої мети.