ПРОПОВІДЬ НА СВЯТІ СВЯТОГО КЛИМЕНТА ПАПИ

Немає найменшого сумніву, що притча про самарянина (Лук. 10, 30-37) є однією з найкращих, яку сказав Ісус Христос. Під кожним оглядом вона зразкова. Коли глянути на цілу сценерію — яка чудова і прегарна та дорога, яка веде з Єрусалиму до Єрихону! Переходиться через мальовничі околиці, а опісля через пустиню, в якій ограбили й побили ввангельського подорожнього, що їхав до Єрихону. Коли ще й нині дивитися на ті високі піщані гори, з яких вітер і дощ повирізьблювали найкращі вежі й замки, то здається, наче б і не знати, в якій то ми знаходилися фантастичній місцевості. Крім того, коли глянути на дальшу історію: яка вона до глибин зворушуюча! От іде людина — може купець, може високий громадянин або який інший подорожній — з Єрусалиму до Єрихону з найкращими замірами, а тут нападають на нього розбійники, ограблюють його, бʼють і лишають ледви живого. Яке велике протиставлення: така велич природи, благородність — а тут таке звірство! Приходить один, священик, іде другий, девіт, глянули й ідуть собі дальше, а недужий стогне. Аж надʼїжджає один самарянин і дивиться на цю півживу людину, приглядається йому ближче і починав йому обтирати рани та кладе його на свого осла. Те все ладно сказане! Але так подивитися на того відражаючого, хворого, який лежить півтрупом, і кров його обляла, і бруд, і він подряпаний і поранений — бери його та обирай з крови й бруду, двигай і сади його на осла. Все воно таке прикре, але яке зворушуюче! Він привовить його до господи та й каже: Положи його, старайся про нього; даю тобі два динари, а як видаси більше, то я в повороті зверну тобі. Яка велика благородність самарянина! Він із чистого милосердя, без користи, без ніяких задніх думок — щось може буду мати за то... — але з Божої любови так помагає йому, як його співбрат. А до того треба сказати, що жиди й самаряни, це найбільші співвороги, як нині капіталісти і комуністи. Та не зважаючи на те, цей самарянин знаходить стільки милосердя і любови до свого ворога, як ніхто інший.

Найвища заповідь Христова, і найвище Він вознісся у своїй науці, коли казав, що Мойсей говорив: Любіть ваших братів, якщо вам добре чинять, але зуб-за-зуб, око-за-око, коли тобі ворог зле зробив; Христос навпаки: а я вам кажу: любіть ворогів своїх. Це й є та найвища ідея у Христовій науці: знестися понад усі кривди. Воно часом тяжко. Але знестися понад усю злобу й болі і любити того, який мені зле зробив — це найбільша любов і найвища благородність, на яку людина може здобутися. А хто любить свого ближного, хто любить свого ворога, навіть із посвятою власного життя — любить і Господа Бога свого.

Отак дивлячися і роздумуючи над цією будуючою притчою, мимохіть переносимося до нашого Патрона університету, святого Папу Климента. Він походив із високої родини, мав доступ до цісарського двору; видно, був багатий, бо нинішня базиліка св. Климента мала бути його домом і на ньому відтак побудовано церкву. Мав він і високе образування і становище в Церкві. Навертав людей на християнство, так що навіть деякі на цісарськім дворі прийняли Христову віру. Цісарові Траянові це не подобалося і він заслав його на вигнання в Україну, на Крим. От як нараз зміняється прегарна сценерія! Там імператорський двір і вірні Церкви, велич, а тут велика нужда. Може його гнали пішки, може його з іншими везли через Балкан і дальше через Румунію на Херсон. Більш правдоподібне, що його поставили на корабель та й морем через Константинопіль завезли до Херсонесу. Страждав він багато, отак як той ограблений нуждар. Та не зважаючи на те, він був папою, і найбільш образований із своїх попередників. Писав послання і, як видно, добре знав св. Письмо. І так попав у неволю. Завезли його між засланців, а їх було там багато з Риму, що виконували примусові роботи. Св. Климент проповідував і між ними і між тамошніми братами та спонукував до будови церков. Засланці зловили його, привʼязали якір та й кинули в воду, і так він згинув. Пізніше кримляни, може еміґранти, чи греки, чи наші, чи може ще які інші — витягнули тіло і похоронили його та опісля здвигнули церкву. Такий кінець, мої Дорогі, геройсько-жертвенного життя. Ще й другий папа, Мартин І (VIII ст.) був засланий так само, і терпів він, іще більше, ніж Климентій: його страшно били й катували і засудили були на смерть у Константинополі. Лише завдяки царгородському патріярхові звільнили його і заслали на Крим. І один і другий були тими проповідниками єдности нашої Церкви в Україні, що є честю і славою для нас.

Дорогі Браття і Сестри! Коли ми так дивимося з історичної перспективи на цю велику постать св. Папи Климента, мусимо сказати, що він мав і великий вплив на Україну, хоч було в нас і так багато мучеників і святих. Знані є сім херсонських єпископів-мучеників. Та одначе, коли Володимир Великий розпочав війну з Царгородом, пішов на Херсонес і звідтам — а було там, як сказано, багато мучеників і святих — взяв він тільки мощі папи Климента. Чому? Бо то була найвизначніша особистість і на нього дивились усі з великим подивом. Це одне, мої Дорогі, що проречисто свідчить про велике почитання св. Папи Климента вже тоді, а з ним так само й про церковну єдність. Він був папою, і тим самим уособленням єдности Церкви, і одним пастирем, що його установив Христос. Пізніше свв. Кирило й Методій, які йшли з політичною місією з Константинополя до хозар, знали про Климента, почали за ним шукати і знайшли те тіло. Взяли навіть одне рамʼя, за дозволом архиєпископа — там уже була архиєпископія! — і понесли додому, відтак на Моравію і до Риму, де й зложили тут у базиліці св. Климента. А другий такий цікавий момент у нашій історії — мушу признатися, що попала мені в часі лагрів і тюрем російська книжка, праця про ті часи, в якій розповідається, що наші князі били монети з обличчям св. Климента. Чому? — адже ж було там їх багато й своїх святих, а він здалека, от уже десять століть лежав там (він був у 100 р. замучений). Саме цей другий момент, ця монета, яка була в оббігу, була найкращою пропаґандою, популяризацією і поширенням почитання св. Климента. Всі знали ці монети. Кожний дивився і питав, хто це ?

А вже найбільшим почитанням було благословення головою св. Климента вибраного митрополита Клима Смолятича (1147 р.). Якось так втерлося, що присилали з Константинополя митрополитів. Тоді наші єпископи вибрали свого та, не маючи дозволу Царгороду, взяли вони голову св. папи Климента і благословили нею і поставили митрополитом. Пізніше прийшли монголи і знищили те все.

Наш університет продовжує цю світлу памʼять великого папи. Нехай він буде і зразком і заохотою так до студій, як і до переможення всяких труднощів і переслідувань. Він не раз більше терпів, ніж ми.

Нині кличе своїм могутнім голосом папа Климент до нас: щоб посвятитися науці і здобути собі високу освіту. Він високообразований папа — здобув своє знання з великим трудом, бо не було тоді так легко, як нині, ані таких християнських шкіл. Навчіться цінити науку в нинішніх матеріяльних умовинах. Слава Богу, Ви й тут у Малій Семінарії та й на Університеті можете здобувати образовання, бо без освіти ніхто нічого не вдів, та й України не здобуде.

Тому, мої Дорогі, нехай той нинішній Патрон буде тим потішуючим і заохочуючим зразком, на якого Ви маєте глядіти, щоб по Вашій праці, по Ваших стараннях; по Ваших трудах Ви вийшли високоосвіченими людьми, спосібними до успішньої праці для Бога та людей, амінь. Во імʼя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь.