ПРОПОВІДЬ З НАГОДИ ІНАВГУРАЦІЇ ІІ ЛІТНЬОГО АКАДЕМІЧНОГО КУРСУ УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Після нинішної так побожно і гарно та настроєво відспіваної Служби Божої про призвання Святого Духа, відкриваємо оцей другий літній курс Українського Католицького Університету. Виринули ці курси як додаткова потреба для самого Університету, тому що вони є до деякої міри також доповнюючими викладами для всіх українців, що студіюють на різних університетах у цілому світі і не мають можливости набути знання потрібного для інтелігентної людини з українською національною свідомістю. Крім того пішли ми за прикладом інших університетів, які, хоч діють в нормальних умовинах і мають велике число слухачів, уряджують літні курси, тому що професори не можуть викладати впродовж року всюди там, де вони заанґажовані, а ще менше слухачі мають нагоду скористати з принагідних викладів, нераз дуже потрібних для них.

Коли ходить про наш цьогорічний курс, то бере в ньому участь десять професорів і двадцять кілька слухачів, хоч зголошених було далеко більше. Причина цього лежить в штрайках та різних непередбачених перепонах, а також в недостачно розвиненій пропаганді. Вправді через наш двір Божої Премудрости в Римі пересуваються вже рік-річно тисячі відвідувачів, але їх інтелектуальний рівень знання і зацікавлення не завжди університетський і тому пропаганду курсів У.К.У. на майбутнє треба значно поширити, бо вага їх велика.

Здаймо собі щиро справу з гіркої правди, що при всіх звеличуваннях української завзятости і національної свідомости, багато-багато українців пропадає і гине в чужих морях, бо забуває себе і то, на загал, раз на завжди. Тому ми мусимо з університетського і наукового становища зробити все, щоб це спинити і цьому протиставитись. Маємо свою мову, свій обряд, що є таки могутнім чинником приналежности до своєї Церкви і української народности, свою історію і свою науку і це треба як найуважніше використати, щоби під цю пору в державах вільного світу перебути нашу недолю, коли на Україні немає свободи для нашої Церкви і не можна на полі науки робити те, що належало б. Тому за всяку ціну треба рушити цю стаґнацію в науці.

Наш Університет, хоч як початкуючий і незначний, то все таки він є нашим одиноким католицьким, науковим осередком і у великій мірі опорою віри, виложеної при помочі наукових дослідів і національної свідомости. Крім того ми є в щасливому положенні, що осідком Університету є Рим з його тритисячною історією. Він стягає вже сам собою мільйони і мільйони путників, щоби побачили сліди давньої культури і присвоїли та підвищили собі знання. З того, очевидно, користають і наші професори та слухачі, що приїзджають на виклади з різних частин світу. А й для самого Університету є улегшена пропаганда, бо туристи, свої й чужі, мають можливість хоч не хоч звернути увагу і познакомитися з нашою високою школою, що став, як самі італійці признають уваги гідною установою. Рим є славний на весь світ як осередок християнського світу і столиця Святішого Вітця, осередок шкіл і установ, мистецтва, музики, археології, музеїв, архівів, бібліотек, політичного й дипломатичного життя. Тут нагромаджені свідоцтва культури в такій скількості, як в жодній іншій державі, і хто хоче стояти на висоті своїх завдань, мусить приїхати сюди і познайомитися з ними хоч у свойому званні. І тому наші славістичні катедри в Америці й Канаді, при найліпшій волі, при всіх здобутках і досягненнях будуть мати обмежений круг на свою територію, на частинний обсяг науки. Тому то вони вже переходять свої кризи.

Коли ходить про нашу письменицьку наукову продукцію, то, слава Богу, ми станули відносно вище інших університетів, нераз дуже розвинених, з великим числом професорів і слухачів. Ми заповнили вже велику частку прогалини, яка заснувала на Україні в теістичній науці і творчості української свідомости. Вправді, на поселеннях друковано книжки переважно описово-історичного характеру і потрібні підручники, але наукової творчості не розвинено. У.К.У. видав понад шістдесят томів, деяких навіть фундаментального значення, творів із всіх ділянок, кільканадцять ікон студитської школи та кільканадцять іконописних краскових образів. А могло б це число бути два чи три рази більше, якщо б найшлися відповідні люди, охочі до праці. Великою перепоною є брак своєї друкарні зі своїми черенками. Для наших професорів це також велика поміч, бо друк і папір на 250 сторінкову книжку виносить понад два мільйони італ. лір (1 дол. - 620 лір), а тисяча-сторінкова книжка 10-13 тисяч долярів. Не багато знайдеться так заможних професорів, що можуть свої наукові твори друкувати своїм накладом. Праці У.К.У. находять між науковцями великий інтерес і стоять в обміні з дуже багатьма академіями наук та університетами у вільному світі.

При тому треба собі здати справу з того, що У.К.У. не є відірваний від цілости життєвих дій українського народу. Ми переживаємо бурхливі часи. Завзята боротьба за патріярхат, насильне відділення закарпатців, створення «ад гок» окремої митрополії, явне поборювання уживання української мови в житті, дуже прикро відбивається на розвою У.К.У. і стяганні українських студентів з різних країн. А все ж таки вдалося відкрити філію У.К.У. в Арґентині з десятьма професорами і помічними силами, двадцять кількома студентами та є спроби вчинити це і в інших краях.

Коли ми відновляли У.К.У. — бо Богословська Академія у Львові була подумана як університет, але не можна було одержати дозволу польської влади, та якщо б не війна, вона була б вже університетом — то ми не числили згори на сотки слухачів, з огляду на поселення, матеріяльні засоби та цю обставину, що кожний студент самозрозуміло старається на місці свого побуту здобути собі хліб на прожиток і записується до місцевого університету. Все ж таки якщо б не наші нещасні спори й амбіції, Університет міг би вже мати понад сто слухачів. А при цьому і свої і чужі думають, що, поборюючи У.К.У., роблять Боже діло: « Кожний, хто вас вбе, думатиме, що службу приносить Богу » (Мат. 16,2). Але слава Богу і за те, що доконано, бо воно є поважним капіталом вложеним в скарбницю наших наукових і мистецьких досягнень.

Ці прикрі часи пройдуть і настане опамятання. Але нашим обовʼязком є тепер не тільки перетривати лихоліття, але дати щось нового в науці, тим більше, що українці своїми спосібностями і працездатністю вповні можуть стояти рядом з усіми іншими дослідниками на кожному полі життя і задивувати світ. Треба лиш використати можливість, а таку, що правда в скромних можливостях У.К.У. вже дає. Коли наш слухач, будьто світський, будьто монах чи монахиня, повернеться до Австралії, Аргентини, Бразилії, Америки, Канади, Англії, Шотляндії чи деінде, він передасть це своє знання дітям чи дорослим, і посіяне зерно принесе плід.