ПРОФ. ВАСИЛЬ КРИЧЕВСЬКИЙ І ЙОГО ПОБУТ У ЛЬВОВІ

Присвячуючи увагу на сторінках нашої «Богословії» архітекторові Василеві Кричевському, насуваються деякі спогади з останніх його літ. Він, без сумніву, належав до творчих умів в українському мистецтві. Дім Земств у Полтаві вписав його ім’я нестертими буквами на сторінках української історії.

З відворотом німецької армії в 1944 р. приїхало до Львова багато українців, а між ними і проф. Василь Кричевський. Він відвідав Слугу Божого митр. Андрея і був дуже вдоволений з тих відвідин. Митр. Андрей згадував опісля кілька разів дуже прихильно про архітекта і про Дім Земств, як милезний камінь на дорозі розвою нашого мистецтва.

Після тих відвідин у Митрополита, Василь Кричевський прийшов до Богословської Академії і задержався в ній з ранку до вечора, оглядаючи докладно забудовання, викладові салі, мешкані кімнати, а передусім церкву і молитовничо розмальовану Петром Холодним (старшим).

В розмові робив вражіння людини дуже поважної, серйозної, дуже оглядної в словах оцінки і критики. Дуже довго оглядав він молитовницю розмальовану цілу його учнем. Він спинювався на кожному образі зокрема, перейшовши докладно кожну ікону на іконостасі, а так само і всі образи-символи на мурах. Довго він дивився на таланті, а в прийомні Богословської Академії, на Христа на Оливній горі і на відвалення ангелом каменя з гробу Христа. І був видно перейнятий глибоко могутнім вражінням, яке на ньому зробили оглядини іконописі Холодного. Однак він заховав дуже мовчазливу повдержність.

Коли після оглядин напів жартівливо спитав я його, чи він не стидається свого учня? Тоді він піднесеним, категоричним голосом відповів «ні!» З того вносив я, що він високо цінить творчість Петра Холодного. Потім розпочав він розповідати про часи, коли Петро Холодний ходив до нього на науку малярства, про його бадьору вдачу і дуже серйозне ставлення до мистецтва.

Розмовою про пам’ятки Львова, про собор св. Юра і інші та про його Дім Земств у Полтаві він висловив свій біль, що мусить покидати Україну. Це були його останні слова при прощанні. На жаль, довелось вложити йому свої кості на чужині.