РЕФОРМА БОГОСЛОВСЬКИХ СТУДІЙ ПАПИ ПІЯ XI

Коли кинути оком на розвій богословських студій минулого століття, то з прикрістю треба відмітити, що по Наполеонських війнах їх уровень значно обнизився. Загально вдоволялися вихованням духовенства для заспокоєння душпастирських потреб. Тому й не диво, що Папи Римські, передусім від Льва XIII, докладали всіх зусиль, щоби піднести знову богословську науку до осягнення вершини. Неначе завершенням сих великих старань являється недавній акт Св. Отця Пія XI, а саме: 24. травня 1931. р. видав Папа нову енцикліку „Deus scientiarum Dominus“ [1], якою нормує богословські студії в цілій католицькій Церкві. Рівночасно Конгрегація для студій і семінарій оголосила апробовані Папою „Ordinationes“, які ближче пояснюють папські конституції. Над ними працювала вже довший час комісія під проводом кард. Біслеті, в якій м. і. великі заслуги положив Мсґр. Ґрабман. Заслано також ради католицьких богословів цілого світа.

Св. Отці виходить у своїх виводах від факту, що Бог дав властиве Церкві навчати всі народи, а тим самим зробив її учителькою обявленої правди. Церква підпирала і розвій світських наук, бо віра й розум не можуть собі противорічити, навпаки — себе взаїмно спомагають.

В перших початках христіянства Св. Дух безпосередно навчав вірних зрозуміння обявлених правд, розділюючи ріжні харизми. Та вже в другім століттю сей безпосередний вплив припинився. Натомість повстали богословські школи у Смирні, в Римі, Александрії, Едесі й инде, які в III ст. ще більше зросли і розвинулися також в инших осередках (Антіохії, Кесарії) та видали світлих мужів, Отців і Учителів Церкви. На взорець сих наукових осередків стали єпископи основувати в пізнійших століттях численні школи, які мали благодатний вплив на вірних. В часі мандрівки народів одинока Церква стала охороною і прибіжищем для науки й культури загалом. Неодні твори культури й науки не дочекалися були нинішніх часів, якщо би не старання Церкви.

В середніх віках наукові осередки почали організуватися в університети, і то майже всі завдяки старанням Апостольського Престола. Щойно пізніше почали держави відіграти їх хід впливу Церкви, хоч вона все-таки по спромозі і засобам старалася підпирати науку і студії. Крім сього, назєтгання на віру йшло все у парі з поширенням освіти. Великі старання робила Церква щодо збирання і зберігання книг і рукописів, почавши від кесарійської бібліотеки до медіолянської і ватиканської. Се безсумнівні заслуги Церкви і якщо її вороги стали би про се, певно не обвинювали би її в ворожому становищу до науки. „Desinunt odisse, qui desinunt ignorare“ — казав Тертуліян (Ad nation. I, 1).

І теперішній Папа, ведений дбайливістю про науку, бажає піднести достойництво церковних університетів і їх науковий рівень. В тій ціли видав він нові конституції, якими бажає точніше з’ясувати завдання високих церковних шкіл, припинити методу й надати одноцілісність, зберігаючи при тім їх індивідуальні питоменности і заклюнене конкордати, та передусім спонукати молодь до вищих студій.

Ходило між иншим і про те, щоби поставити однакові вимоги до докторату й оминути ріжні „нострифікації“. З тим звязана також постанова, що лише університет згл. факультет і одиноча Біблійна комісія може надавати степени, а почесний докторат може бути уділений тільки за згодою Конгрегації студій на основі предложення канцлера і 2/3 професорської колєґії.

З постанов звертає на себе увагу привернення уряду Великого канцлера зі середньовічних часів, який напр. на паризькім університеті (Герсон) і ін. відігравав тоді велику ролю. Пізніше уряд Великого канцлера виконував епархіяльний єпископ, а в останніх часах зійшов він до почести. На основі енцикліки канцлер дістає право чувати над збереженням чистоти науки католицької Церкви на університеті, предлождати до іменування ректора і відібрати від нього присягу, уділяти канонічну місію професорам, проводити де іще докторськими іспитами і підписувати дипломи на першому місці. Великим канцлером буде іменований звичайно епархіяльний єпископ, на якого території находиться університет, хіба що Апостольський Престол рішить інакше. Обовязком Великого канцлера є також що три роки складати докладний звіт для Конгрегації студій і семінарій.

Ректор є другою владою на університеті. Він має нагляд над викладами, відбирає присягу від професорів і загалом управляє університетом. Декан проводить факультетом. Крім вичислених осіб можуть бути покликані до управи ріжні ради (наукові, економічні і т. д.). Щодо професорів, то ділиться їх на звичайних і надзвичайних та таких, що мають поручені виклади лише на якийсь час. Щоби стати професором, вимагається знання і покінчених студій, второпности і бездоганного морального поведення, докторату, наукових праць, ісповіди віри, „nihil obstat“ від Апостольського Престола й канонічної місії від Великого канцлера. Як обовязок кладеться професорам, щоби не брали других обовязків, які стояли би на перешкоді їхньому званню, не змінювали предметів викладів та не займалися иншими справами.

Слухачі. Енцикліка ділить слухачів на тих, які хочуть осягнути докторат, і на таких, які на нього не рефлектують. Се менше більше відповідає поділови на звичайних і надзвичайних слухачів. Від звичайних слухачів вимагається середньої клясичної освіти, яка існувала і для инших факультетів. Університет може жадати вступного іспиту, якщо документ покінченої освіти є недостаточною. До приняття на богословський відділ вимагається ще дволітнього філософічного курсу. Енцикліка присвячує також велику увагу самим студіям, передусім підкреслює дві методи, спекулятивну й позитивну, які мають на меті поглиблення правди при помочі диспут і пізнання джерел на наукових семінарах. Св. Отець ставить як взорець спекулятивної методи методу св. Томи з Аквіну. Професор має перейти цілий курс предмету, а не читати лише вибрані питання.

Головними предметами є на богословськім відділі: апольоґетика, догматика, моральна, біблійні науки, історія Церкви, канонічне право. Побічними предметами є: єврейська мова, біблійна грека, історія літурґіки, аскетика, теольоґія незєдинених і т. д. Знання арабської, халдейської і сирійської мови та вищої ексеґези не є конечною умовою допущення до докторату. На третьому місці згадує енцикліка спеціяльні дисципліни, які вибрані партії з патрольоґії, старинні мови, маріольоґію, історію догм, історію мистецтва, історію місій, суспільні питання, історію літурґіки й ін. Ординація заборонює почислити семестери слухачеви, якщо він опустив своевільно або й недобровільно 1/3 викладів, додочної всі поодиноко навіть мимовільно опущені години. Богословські студії тривають 5 літ, фільософічні 4, канонічного права 3, біблійні 3 роки.

В справі осягнення академічних степенів є великі зміни в порівнянню з давними австрійськими законами. Промоція відбувається в імені Св. Отця, „Sede vacante“ — в імені Апостольського Престола. Енцикліка розріжняє три степени: бакалавреат, який можна зложити з фільософії й теольоґії перед кінцем II року. Зложений іспит свідчить, що кандидата можна допустити до дальших стислих іспитів. Докторанд не є обовязаний його складати. Вищим степенем є ліценціят, який дає право навчати в епархіяльних заведеннях. Його можна складати по IV р. теольоґії, а з фільософії по III-ім. Ліценціят обіймає іспит з апольоґетики, догматики, спекулятивної моральної і має тривати бодай одну годину. Ліценціят з фільософії обіймає всі головні фільософічні предмети. Крім того треба ще предложити семінарійну працю. При іспиті питає чотирьох професорів.

До докторату може бути допущений absolvent по V р. теольоґії, IV р. фільософії і т. д., і то по одержанню ліценціяту і зложенню всіх річних чи семестральних іспитів. Кандидат має предложити працю бодай вчасти печатану. Щойно по її приняттю допускається докторанд до її оборони в прияві 5-ох професорів. Працю треба післати Конґреґації студій і всім факультетам тої самої науки. До одержання права надавати докторат вимагає енцикліка не відповідного приміщення університету, бібліотек, відповідних лабораторій і матеріяльного забезпечення персоналу.

Всі католицькі факультети мусять пристосуватися до заряджень і вислати до 1932 р. проект статутів, якщо не хочуть стратити свого права. Постанови обовязують від 1932/33 року. Рівно ж наша Богословська Академія поробила в тім напрямі відповідні старання. Арт. 4. папських постанов каже виразно, що оснування кат. університетів і надавання права докторату навіть для східної Церкви належить до Конґреґації студій: „Canonica erectio et suprema moderatio cuiusvis Universitatіs et Facultatis studiorum ecclesiasticorum in locis quoque et Institutis quae Sacris Congregationibus pro Ecclesia Orientali et de Propaganda Fide subiecta sunt… reservantur Sacrae Congregationi de Seminariis et Studiorum Universitatibus“.

Енцикліка має велике значіння, бо вона дає свідоцтво дбайливости Церкви про науку, підносить повагу докторату і вимагає основніших студій. До католицьких університетів поставлено домагання такі самі, які поставлено і в світських, державних високих школах. Се, очевидно, причиниться і до поглиблення релігійних пересвідчень і до наукового утвердження віри. Енцикліка має на увазі крім богословських також і світські відділи та світські науки. Для вироблення і поширення релігійного світогляду серед безбожницького духа нинішніх часів та піднесення авторитету Церкви се безумовно сильна підпора і великий крок вперед. Тому й не диво, що вже нині загально приписують їй переломове значіння.

[1] Acta Ap. S. 7 [1931], 241—284.