ПРОПОВІДЬ НА РІЗДВО ХРИСТОВЕ

Во імʼя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь.

Словами « Христос рождається » ми вже своїми очима бачимо прихід Христа, заповіджений так довго перед тим, предсказаний самим Отцем Небесним у раю, а відтак з уст до уст передаваний у традиції пророками, псалмопівцем, та й опісля і всіми патріярхами, які живили в своєму серці надію на Ісуса Христа, на Його прихід і, що найважніше, на відкуплення людського роду.

Коли ми нині так застановимося, хоч і не час на довгі проповіді, коли ми так подумаємо: що робить це Різдво Христове завжди таким милим і таким радісним? Кожний очікує його, чи він молодий, чи дитина, чи старий, чи навіть старець. У чому лежить це? Є щось, коли б ми хотіли дати відповідь, у тому неуловимого. Коли ви так подумаєте про велич побіди Олександра Великого, Дарія чи Наполеона, і недавно ще Гітлера і тих усіх історичних осіб їх, — які то були великі радості! Та щось їм бракувало і їх утіха минула безслідно.

У Христовім Рождестві криється саме це неуловиме, Боже, вічне, чого немає в людських подвигах. Ніхто з людей на землі не може дати цієї радости, яку в такий простий спосіб приносить Божа Дитина. Вона приносить щось, чим усі без різниці радуються, хоч Його поява така буденна. « Слава во вишніх Богу і на землі мир, во человініх благоволеніє » (Лук. 2,14). Ангели зʼясували цю радість і її причину — Слава во вишніх Богу — бо тепер прославлений Бог. Чому? Бо народився Христос, який відкупить, поєднає людей, хоч багато з них, а передусім безбожники, не здають собі з того справу, що то значить ворожнеча з Богом. Що то значить атеїзм, за який так нині побиваються люди? Яка причина, що він унещасливив і нещасливлює людство? Хто був, хто бачив, хто чув, на місці царства атеїзму — яка величезна різниця між цим скромним Різдвом Христовим і тими бундючними, високопарними промовами й викладами про безбожність! Немає жодного порівняння. Бо ось тут: Слава во вишніх Богу — і прославляється Господь небесний чистим серцем. Славе лине до Нього зі святого серця, зі щирої душі, тому що вона відкуплена, вона поєднана з Богом. « На землі мир »: ото, до чого всі прямують, чого всі так хочуть, чого всі так бажають, а чого не можуть добитись і дати, бо мир — це Божа справа. Тільки один Бог може дати спокій, перше, між людьми, друге, спокій душі й сумління. Саме це є найважніше, щоб кожний, хто вірить у Христа, хто нині дивиться на Його Рождество, відчув все спокій і мир, який приніс Христос своїм народженням. « Во человіціх благоволенів»: Боже уподобання, уподобання саме в собі, бо душа заслуговує на це своїм надприродним станом ласкою освячуючою. Вона справедливо заслуговує на те, щоб себе любила, щоб вона любила Бога і щоб любила інших, як себе саму. Ото є ця глибока причина радости Різдва Христового.

Здавалося б таке просте. Народження у стайні, положення цієї Дитини в яслах без подушки чи колиски, а так на сіні! Та одночасно являються ангели, приходять пастирі з поклоном. Одне з другим так переплітається, тому що один Бог може як з однієї сторони вивищити людину, так із другої понизити її, і переплітати багатство з убогістю. Тому то ціле наше життя переплітається з радістю і смутком. Здавалося б, по-людськи дивлячись, що така нужда, але скільки в ній Божої слави! Христос лежить у яслах, у Його стіп Мати Божа й св. Йосиф, і більш нікого! І вже зʼявляються ангели, а їх тьма-тьменна. Приходять пастирі і бачать щось небувалого. А пізніше приходять три царі. Приносять дари на знак почитання Його як найвищого Архиєрея і Царя. Рівно ж, коли принесено Христа до святині, то які глибокі слова Симеона!

Життя пливе і час від часу щось виринає небувалого. Пізніше ось каже ангел до св. Йосифа: « Збирайся і втікай, бо Ірод хоче вбити Дитя » (Мат. 2,13). Царі прийшли і з радістю принесли почитання і дари, та одночасно постає злоба Ірода: повбивати дітей — і Христос мусів утікати аж до Єгипту.

Отак, як тоді, так і нині! Зразок подій, від якого не втечемо й не освободимося. Як тоді найвища слава Божа, отак і радість нинішнього Різдва переплітається з буденщиною, не раз прикрими подіями, не раз і нещастями й недугами та катастрофами. Такий є Божий плян. А все ж таки різдвʼяна радість не пропадає. Господь мав мільйони способів, щоб змінити злобу Ірода, та лишив свобідну волю, та й тому, що не в гладкому, приємному житті лежить звершенність. Людина завжди потребує якоїсь опори й якогось поштовху, щоб вона виказала свою активність, свою діяльність, свою звинність у діянні, щоб вона не засипляла й не занедбувалася. Бо як кому добре, то звичайно тоді він попадає у безділля.

І тому нинішнє Різдво Христове нехай буде піднесенням нашої духової радости, скріпленням нашого діяння, нашої науки й наших старань у кожному напрямку. Куде йде нині світ! Тому треба бути приготовленим, хоч-не-хоч, на найгірше, а треба одночасно мати й цю велику надію на Ісуса Христа, яку Він приніс, і на цей мир, який мусить бути здійснений, не зважаючи на ті всі затемнювання, перепони й злоби. Мусимо мати непохитну надію на Ісуса Христа, бо в Ньому наша сила, амінь.

Христос раждається!

Во імʼя Отца і Сина і Святаго Духа. Амінь.